Читати книгу - "Вовк-тотем"

тим, як вовк ловить байбака, дозволивши при цьому іншому вовкові серед білого дня вкрасти вівцю! Оскільки вівці не стало, її ягня тепер не зможе ссати молоко, не нагуляє лою й не зможе перезимувати. У бригаді скотарів такий випадок вважається пригодою через недбалість, тож і Чень зазнає критики, але й Доржеві це не минеться. Найгірше те, що знайдуться такі люди, які побачать у цьому випадку політичні мотиви — адже чому це сталося саме з тими двома людьми, які взяли собі на виховання вовків? Людина, думки якої не перебувають з отарою, не зможе добре пасти овець, а людина, яка взяла на виховання вовка, обов’язково дістане відплату від вовків. Усі ті на бригаді, хто були проти утримання вовка, неодмінно вхопляться за цю справу, як за привід. Чим далі Чень думав про це, тим більше боявся.

Дорж, не відриваючись, дивився в підзорну трубу на вовка й поступово майже оволодів собою. Він сказав:

— Запишемо цю мертву вівцю на мій рахунок, але вовча шкура також дістанеться мені. Тільки якщо я пред’явлю вовчу шкуру Бао Шуньґую, він нас із тобою похвалить.

Вовк, не відводячи своїх очей від людей, ще швидше, мов скажений, розривав м’ясо й ковтав його, не розжовуючи. Дорж сказав:

— Яким би хитрим не був вовк, але коли він дуже голодний, то все одно стає дурним. Чому він не думає про те, як зможе бігти через деякий час? Я думаю, що це — дурний вовк, йому, напевне, не вдалося зловити байбака, тож він уже декілька днів нічого не їв.

Чень Чжень, побачивши, що вовк проковтнув уже майже половину вівці і його живіт надувся, як бочка, спитав:

— Нам уже час виступати?

— Не поспішай, ще почекаємо! Але тоді потрібно буде діяти швидко! Поїдемо з півдня, щоб погнати його на північ, там є інші чабани, вони неодмінно допоможуть нам перехопити вовка.

Подивившись ще трохи, Дорж нарешті проказав:

— По конях!

Хлопці, тримаючись за сідло й спираючись на аркани, злетіли на коней і помчали до отари вниз схилу по його південній стороні. Вовк давно вже був готовий до втечі, тож, побачивши людей і коней, що мчать на нього, він поспішно проковтнув ще декілька шматків м’яса, після чого полишив іншу половину вівці й побіг на північ. Однак пробігши скажено кілька десятків метрів, він раптом захитався, ніби помітив, що припустився великої помилки, після чого швидко загальмував, опустив голову й присів. Дорж сказав:

— Так не годиться! Давай іще швидше! Він збирається зригувати щойно з’їдене.

Чень Чжень дійсно побачив, як вовк, вигнувши спину й підібравши живіт, великими шматками випльовує баранину, яку щойно проковтнув. Хлопці, користаючись таким рідкісним моментом, скажено помчали вперед і відразу ж дуже скоротили відстань до вовка.

Чень Чжень знав, що вовки можуть відригувати їжу, щоб годувати вовченят, але він і не здогадувався, що вони раптом можуть удаватися до такого ж способу, щоб зменшити свою вагу й швидше відступити. Тож навіть голодний до сказу вовк не такий уже й дурний. Якщо вовк швидко випорожнить свій живіт, тоді ця пригода дійсно стане пригодою. Чень Чжень так хвилювався й підганяв коня, що той аж летів, однак кінь Доржа був ще швидшим. Дорж щосили кричав — і лякаючи вовка, і закликаючи чабанів, що були в горах на півночі. Дорж наближався дедалі швидше, тому вовк вимушений був припинити відригування і помчати далі щодуху, при цьому його швидкість відразу ж зросла вдвічі. Промчавши невелику відстань, Чень Чжень побачив на траві купку закривавленої баранини, яку вовк виплюнув, вона була чималенькою. Чень Чжень ще більше запанікував і помчав щодуху навздогін.

Напевне, в животі у вовка все-таки ще залишилося чимало баранини, а їжа, яка щойно потрапила в живіт, ще не встигла перетворитися на фізичну силу, тож хоча він біг швидко, однак йому не вдавалося досягти звичної найвищої швидкості. Швидкий кінь Доржа поступово наздоганяв його зі швидкістю, що майже дорівнювала вовчій. Пробігши певну відстань, вовк побачив, що не може відірватися від переслідувача, тож раптом звернув у напрямку одного з крутих схилів, плануючи вдатися до особливо ризикованого прийому степових вовків під час втечі — стрибка через урвище, під час якого вони змагаються зі смертю. Однак у цей момент з-за іншого боку схилу раптом з’явився чабан Санж і помахом батога в одну мить відрізав вовкові цю дорогу до втечі. Від несподіванки сірий аж затремтів, однак вагався він зовсім трохи і рішуче змінив напрямок, кинувшись тепер до найближчої отари. Чень Чжень знову не очікував, що цей вовк раптом здумає зчинити безлад в отарі, щоб вівці перешкодили коням переслідувачів і вороги не могли накинути на нього аркан, а потім знайти можливість і вислизнути з оточення.

Однак ту мить, поки вовк вагався, кінь Доржа використав для того, щоб зібрати всі свої сили і просто-таки полетіти до місця, де перебував вовк. Санж також помчав до переднього боку отари. Вовк саме хотів розвернутися і знову змінити напрямок, коли побачив, як Дорж рвучко нахилився вперед, витягнув руку з арканом, трусонув схожою на порожній всередині прапор мотузкою і несподівано чітко накинув її на коротку й товсту вовчу шию. Не чекаючи, поки вовк втягне шию і вислизне з мотузки, Дорж ще одним ривком намертво затягнув зашморг у вовка за вухами, передавивши звіру горло. Дорж не залишив йому навіть найменшої можливості дихати, рвучко розвернув коня й перевернув аркан, перекинувши вовка, після чого пустив коня.

У вовка вже не залишалося жодних сил для спротиву, тож мотузка під його вагою дедалі більше затягувалась, у вовка вивалився язик, він відкрив свою закривавлену пащу і щосили хапав нею повітря. Його паща була заповнена кров’ю і кривавою піною. Дорж задумав погнати коня вгору по схилу — так зашморг затягувався іще дужче. Чень Чжень їхав позаду за вовком і бачив, як той усім