read-books.club » Сучасна проза » Мобі Дік або Білий кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мобі Дік або Білий кит" автора Герман Мелвілл. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 163 164 165 ... 198
Перейти на сторінку:
себе одного матроса і, взявши його за руку, сказав, що на Нентакіті йому траплялось бачити невеликі піроги з темного дерева, схожого на коштовне збройове дерево з його рідного острова. Розпитавши про ті піроги, він дізнався, що кожного китобоя, котрий помирає на Нентакіті, кладуть у таку пірогу, і цей звичай дуже сподобався йому, Квіквегові, бо нагадує звичай його одноплемінців: вони, набальзамувавши померлого воїна, теж кладуть тіло в його власну пірогу й пускають її на воду — хай хвилі несуть її до зоряних островів. Адже на Квіквеговій батьківщині не тільки вірять, що небесні зорі — це острови, а й гадають, ніби далеко-далеко за видимими обріями їхнє лагідне, не обмежене материками море зливається з блакитним небом, збиваючи своїм прибоєм білу піну Молочного Шляху. Його, додав Квіквег, жахає сама думка про те, що по смерті, за моряцьким звичаєм, його загорнуть у парусину з власної койки й укинуть у море, ніби якийсь непотріб, на поживу трупоїдам-акулам. Ні, він бажає, щоб для нього зробили таку пірогу, як роблять на Нентакіті; ті піроги ще більше підходять йому, китобоєві, тим, що вони не мають кіля, як і вельботи, хоча таким суденцем важче правити і воно дуже довго дрейфуватиме через млисті сторіччя.

Коли про це чудне бажання почули на кормі, теслі зразу було наказано зробити все, чого захоче Квіквег. На кораблі знайшлося трохи темного, як домовина, дерева з поганських країв, — його зрубали в тубільних гаях десь на Лаккадівських островах під час якогось із попередніх рейсів «Пеквода». Ось із цих темних дощок і наказали зробити труну. Вислухавши той наказ, тесля зразу, з усією властивою йому байдужою готовністю, взяв лінійку, пішов у кубрик і якнайретельніше виміряв Квіквега, ставлячи на ньому позначки крейдою.

— Ох, сердега! Тепер, він доконче помре! — вигукнув матрос із Лонг-Айленду.

Вернувшися до свого верстака, тесля задля зручності зразу відміряв на ньому точну довжину майбутньої труни й зафіксував ту міру двома зарубками. А потім дібрав дошки та інструменти й узявся до роботи.

Коли був забитий останній гвіздок, а віко вистругане й припасоване, він легко завдав труну на плече й поніс її на бак, питаючись, чи готові вже там до неї.

Квіквег ніби й не чув напівобурених, напівжартівливих вигуків, з якими всі на палубі відштовхували труну від себе. Усі жахнулись, коли він наказав, щоб труну принесли йому негайно, і ніхто не став йому перечити; адже перед смертю люди часто бувають найбільшими в світі деспотами, але терпіти їхній деспотизм нам лишається дуже недовго, і тому годиться вволяти волю цих бідолах.

Вихилившись із койки, Квіквег довго й уважно розглядав труну. Тоді попросив, щоб принесли його гарпун, зняв залізко з дерев’яного держална й поклав на дно труни. Туди ж таки він поклав одну коротку лопатку-гребок зі свого вельбота. На його прохання в труну попід її стінками наклали сухарів; у головах помістили пляшку прісної води й торбинку зі жменькою перемішаної зі скіпочками землі, яку нашкребли. на самому дні трюму. Замість подушки поклали скачаний шматок парусини, і тоді Квіквег попросив, щоб йото підняли з койки і поклали на останню постіль: він хоче випробувати, чи вигідна вона. Кілька хвилин полежавши в труні нерухомо, він попросив, щоб хтось дістав із його торби божка Йоджо. Далі, схрестивши руки на грудях і примістивши Йоджо між ними, він сказав, щоб труну накрили віком, яке він називав «лядою». Частина віка — та, що в головах — відкидалась на завісках із шкуратків, і Квіквег опинився в труні весь закритий: видно було саме лиш незворушне обличчя,

— Рармаї (тобто — «годиться», «вигідно»), — промурмотів він нарешті й дав знак, щоб його переклали назад у койку.

Та не встигли ще зробити цього, як Піп, що весь час терся поблизу, підійшов до Квіквега і, тихо плачучи, взяв його за руку. В другій руці маленький негр тримав свій бубон.

— Бідний блукачу! Невже ти ніколи не скінчиш оцього докучного блукання? Куди ти подасися тепер? А коли тебе занесе до любих Антіллів, де всі береги вкриті водяними лілеями, то передаси там вісточку від мене? Розшукай там такого собі Піпа, що давно-давно згинув безвісти. Я гадаю, що він тепер там, на тих Антіллах. Як знайдеш його, потіш бідолаху, бо він, певно, дуже-дуже сумний. Адже ж він, бачиш, забув тут свого бубна: я оце знайшов його. Тум-бум-бум, бум, бум! Ну, вмирай, Квіквегу: я виб’ю тобі на бубні жалобний марш.

— Я чував, — прошепотів сам до себе Старбак, що заглядав крізь люк до кубрика, — ніби в тяжкій гарячці люди часом говорять чужими мовами, яких зовсім не знають, та коли цю таємницю досліджували, то завжди виявлялося, що колись, у давно забутому дитинстві, вони справді чули ті мови з уст якоїсь дуже вченої людини. Отак і тепер: я глибоко вірю, що сердешний Піп у своєму лагідному й дивному божевіллі приносить нам небесні звістки з наших небесних осель… Де ж він міг навчитись цієї мови, коли не там? О! Знову заговорив, тільки безумніше.

— Шикуйтесь по двоє! Хай він буде генералом! Гей, де його гарпун? Покладіть отут упоперек. Тум-бум-бум, бум, бум! Ура! От якби який сміливий півень сів йому на голову та запіяв! Квіквег помирає сміливо! Затямте! Квіквег помирає сміливо, запам’ятайте це як слід! Квіквег помирає сміливо! Я кажу вам — сміливо, сміливо, сміливо! А отой нікчемний малий Піп — він помер як боягуз, він увесь трусився, помираючи! К бісу того Піпа! Слухай! Як знайдеш там Піпа, то оголоси на всі Антілли, що він утік! Що він боягуз, боягуз, боягуз! Розкажи їм там, що він вискочив з вельбота! Я б нізащо не став бити в бубон над тим Піпом і генералом би його не назвав, якби він ще раз помирав отут. Ні, ні! Ганьба всім боягузам, ганьба їм! Хай вони всі потонуть, як той Піп, що вискочив з вельбота! Ганьба! Ганьба!

Весь той час Квіквег лежав, заплющивши очі, ніби щось снив. Піпа відвели геть, а недужого поклали назад у койку.

Одначе після цього, коли він начебто вже зовсім приготувався до смерті, а труна виявилася цілком вигідною, Квіквег раптом почав набирати сил, і ящик, виготовлений теслею, виявився непотрібним. А коли дехто з матросів виразив йому свою радість і подив, він пояснив причину свого несподіваного одужання так: у останню хвилину йому, пригадалося, що він ще має залагодити на березі одну невеличку справу, і він передумав умирати. Мовляв, ще не можна. Його тоді

1 ... 163 164 165 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік або Білий кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобі Дік або Білий кит"