Читати книгу - "Смерть у кредит"

Жодного разу!.. Одні похвали… Він хотів тобі віддячити… Але не зміг!.. Життя було занадто тяжке… Але він мені говорив, коли ми розмовляли з ним… «Почекай, наберися трохи терпіння!.. Я віддячу цьому хлопчині!..» О! він чудово тебе розумів… Ти не уявляєш, як він добре до тебе ставився…

— Я теж, я теж!..

— Знаю, Фердінане!.. Я знаю. Але ти — це зовсім інша річ… Ти ще дитина, на щастя!.. Ти ще не бачив справжнього горя! Тепер ти бачиш, як буває в житті… Це лише початок… Тобі ще не зрозуміти…

— Він вас теж любив… — сказав я… — Він мені часто говорив… Яку велику прихильність він почував до вас і що без вас він просто ніщо… «Ти бачив мою дружину?» — запитував він мене…

Я трохи передав куті меду… Мені хотілося її втішити… І я робив усе, що міг… Тут вона перетворилася на справжній фонтан…

— Не плачте! Не плачте!.. Ще не час!.. Вам тепер потрібно триматися… Ще не все скінчилося… У вас ще буде бесіда в Бове… Можливо, вам доведеться захищатися!.. Вони не терплять сліз… Ви ж бачили це!.. Мені теж доведеться захищатися. Ви ж самі сказали…

— Так! Ти правий, Фердінане!.. Ох! Ох! Так, це правда… Я ненормальна… Я звичайна стара дурепа!..

Вона намагалася заспокоїтися… Й витерла очі…

— Але ти ж знаєш, він тебе дуже любив… О! Я запевняю тебе, Фердінане! Я говорю це не для того, щоб зробити тобі приємність… Ти ж це знав, чи не так?.. Ти серцем відчував, що в нього всередині… незважаючи на те, що іноді він був жорстокий… і суворий з нами…

— Так! Так! Я знав!..

— А тепер, коли він наклав на себе руки… Це страшно! Ти розумієш? Я не можу повірити в це!.. Це неймовірно!.. — Вона ніяк не могла відволіктися від цього…

— Фердінане! — почала вона знову… — Фердінане! Послухай… — вона підбирала слова… І не могла знайти… — О! Так! Він довіряв тобі, Фердінане!.. І я довіряла… А ти ж знаєш його, еге ж? Він не вірив нікому…

Наші дрова майже зовсім догоріли… Весь будинок був у диму. Вони тріщали… і поступово згасали… Я сказав старій: «Піду сходжу ще за дровами, треба розпалити піч!» І вирушив до сараю… Якщо там і не знайдеться сухої в'язанки, я збирався відірвати пару дощок від внутрішньої перегородки… Я зазирнув у двір… і на повороті, проходячи повз криницю, я поглянув у бік рівнини… й помітив щось схоже на людину… «Не може бути, щоб це був жандарм… Не міг же він так швидко повернутися?.. — подумав я. — Це просто хтось вештається… Якийсь злодійчук… Гаразд, — сказав я собі, — йому пощастило!»

«Гей там! — закричав я… — Що ви тут шукаєте, друже?..» Він нічого не відповів… і втік… Тоді я повернувся і навіть не пішов до сараю… Мені в голову полізли різні думки… І я сказав собі: «Чорт забирай! Чорт забирай! Відступаємо!..» Я швидко відірвав штахетину… «Годі!..» І побіг… Коли я повернувся… то запитав у старої:

— Ви нікого не бачили?..

— Ні!.. Ні… — сказала вона…

І саме у цей момент у вікні навпроти, за два кроки від себе… я помітив фізіономію, яка витріщилася на мене… крізь скло… чиюсь здоровенну довбешку… Я бачив капелюх… і губи, що ворушаться… Але не чув слів… Я взяв свічку, підійшов і навстіж відчинив вікно… Отакої!.. Я одразу ж упізнав його!.. Це був наш канонік, Господи Боже мій!.. Флері!.. Це він!.. Божевільний!.. Точно!.. Чорт забирай!.. Звідки він узявся?.. Звідки прийшов?.. Він щось бурмотів… Він буквально захлинався… жестикулював!.. Він був щасливий знову бачити нас разом!.. Своїх друзів!.. братів!.. Він заліз у вікно… і опинився в кімнаті… Він не міг стримати своєї радости!.. Він танцював!.. і стрибав навколо столу… Стара вже забула його самого і його ґрандіозні плани!.. Невеликий провал у пам'яті…

— Це Флері!.. Тільки погляньте! Точно! Це Флері!.. Божевільний Флері! Ви що, не бачите?.. Придивіться гарненько!..

— О! Правда, їй-богу!.. О! Це точно!.. О! Пане кюре!.. О! Вибачте мені!.. О! Отже, ви дізналися? О! Ну так, це ви!.. О! Але я божеволію!.. О! Я вас!.. О! Але я вас впізнаю! О! я зовсім вас не впізнала!.. Ви ще не знаєте, що сталося?..

Але такі дрібниці його не хвилювали!.. Він далі собі танцював! Стрибав!.. Плигав!.. Не звертав на нас уваги… Він зробив великий пірует!.. І маленькими стрибками… задкуючи назад… спурхнув на стіл… Потім знову затрусився… і різко стрибнув… Вся його сутана була в болоті… від пахв… аж до вух!.. О! Звичайно, він щойно з поля!.. Нам стало трохи не по собі! О! Як він вирядився!.. він весь був обвішаний… приладдям піхотинця, на повну викладку… дві сумки! Два бідони! Три казанки! І вгорі на стрічці величезний мисливський ріжок!.. Усе це гриміло при кожному його кроці… Він жодної секунди не стояв на місці!.. найбільше його дратував капелюх… Він сповзав йому на очі… капелюх був великий, рибальський, схожий на таріль… Але то було ще не все!.. Вся сутана була обвішана орденами й медалями. Було кілька орденів Почесного легіону. А ще важке розп'яття, Ісус із слонової кістки, що теліпався на довгому ланцюгу… І все це було брудне… Наш милий канонік обвішався таким вантажем, що піт з нього стікав струмками… як з лійки… його сутана ззаду вимокла вся згори донизу… Вона вся була в патьоках…

Стара хотіла його заспокоїти… Вона намагалася вплинути на нього, переконати… Це було її улюблене заняття… Я робив їй знаки… щоб вона не чіплялася до нього… може, він піде сам… тільки не треба його хвилювати… Але вона не слухала мене… Вона була щаслива, що знову його бачить… Коли вона заганяла його в кут, він гарчав як звір… впирався в стіну, нахиливши голову, і готувався до кидка… Він нічого не слухав… і, притискаючи пальці до губ, показував їй: «Тсс! Тсс!..» Він озирався не надто доброзичливо… Він був вочевидь зацькований, цей бідолаха…

— Ви нічого не знаєте, отче?.. Я бачу, що ви не знаєте!.. О! Якби ви його бачили!.. О! Якби ви знали, що з ним стало!..

— Тсс! Тсс!.. Пан де Перейр?.. Пан де Перейр?.. — тепер він вимагав від неї відповіді… — Га? Пан де Перейр?.. — він схопив її за плечі та сопів їй просто в обличчя… У нього звело судомою рота… Він так і залишився перекошеним… І лише поступово повернувся до нормального стану…

— Але його більше немає, пане кюре!.. Ні! Його більше немає! Отже, ви нічого не знаєте!..