Читати книгу - "Хрещений Батько"

Хоча кіносценарій вже був готовий, мені все ще виплачували п'ятсот доларів щотижневих як консультантові. Тепер почала здіймати галас Ліга американських італійців. Радді спитав мене, чи не міг би я зустрітися з Лігою і залагодити справу. Я відмовився. Тоді він вирішив узятися сам, і йому це вдалося. Він пообіцяв вилучити з фільму будь-яку згадку про мафію і не нанести шкоди честі італійців. Ліга обіцяла свою допомогу у виробництві фільму. «Нью-Йорк Таймс» навіть помістила на першій сторінці повідомлення про цю подію, а наступного дня присвятила їй обурену редакційну статтю. Чимало людей обурювались не на жарт. Мушу сказати, що Радді талановито вів переговори, бо слово «мафія», якщо вже на те пішло, ніколи не згадувалось у тексті фільму.

Десь о цій порі я відійшов від фільму і як консультант, не через що інше, а лише тому, що, як мені здавалось, я вже тільки заважав. А ще й тому, що останнім часом у суперечках я опинявся на боці адміністрації, а не творчого персоналу, і це мене вельми нервувало.

Зйомки художнього фільму — це найнудніша в світі робота. Два дні я спостерігав за зйомками: все, що я бачив, не чоловіків, які вибігають з будинків, ускакують у машини і зі скреготом зриваються з місця. І я не витримав. Картина посувалась порівняно гладко, і я, невдовзі загубив зв'язок з тим, що там відбувалось. Це був не мій фільм.

Через півроку фільм уже лежав в коробках, за винятком сцен на Сицилії, які мусили знімати в останню чергу.

Мій телефон знову не змовкав. Еванс хотів знати, чи конче необхідні ті сицилійські сюжети. Зрозуміло, він хотів почути від мене, що не конче. Я відповів, що потрібні. Згодом зателефонував Пітер Варт і поцікавився, чи справді є потреба в тих сицилійських кадрах. І знову я відповів, що так. Тоді подзвонив Коппола. Він згодився зі мною. Ті, хто розпоряджався грішми, вважали, що епізоди з Сицилії ні до чого, навіщо витрачатися на них, коли їх можна легко вилучити з фільму?

Треба віддати належне Евансу, Вартові й Джеффрі — вони погодилися зняти сицилійські сцени, прислухалися до творчої думки, коли могли б і зігнорувати її, бо ж, напевне, знаходились під тиском і мали заощаджувати. І сицилійські сюжети, на мій погляд, зробили фільм.

Отже, відзняли сицилійський шматок, і тепер стрічка була готова для редагування й монтування. Уявіть собі фільм величезною брилою мармуру, з якої директор вирубує певну форму. А коли він закінчить, продюсер і керівник студії почнуть вирізати з неї скульптуру, після них за справу візьмуться інші продюсери й редактори.

Монтаж картини завжди вражає своєю подібністю до письменницької праці. Він вельми схожий на остаточне редагування літературного твору. І тому мені справді хотілось бути причетним до цього процесу.

Я бачив дві попередні редакції фільму, і висловив з їхнього приводу все, що мав висловити. І знову всі були ввічливі і сприйнятливі. Мій агент по зв'язках з кіностудією запевнив, що зі мною у Голлівуді поводились не гірше, ніж з будь яким новим автором. Так чому ж тоді я не відчував задоволеності? Тільки тому, що це був не мій фільм. Що я не був босом. Але ж фактично він не був чиїмсь фільмом. Нікому не вдалось наполягти на своєму від початку й до кінця.

З переглянутого мною роблю висновок, що це сильний фільм, і він заробить гроші, можливо, навіть надто великі, щоб їх змогли змахлювати ейнштейни від бухгалтерії, отож їм доведеться виплатити мені мої проценти. Але я так і не бачив остаточної редакції, і тому не можу дати стопроцентної гарантії.

Мені хотілось показати попередній варіант декому з моїх приятелів, але Радді сказав:

— Ні, ще рано.

Тоді я попросив Пітера Варта, але він теж відповів:

— Ні, ще рано.

Я попросив Боба Еванса, і той сказав, гаразд, якщо тільки фільм не розсипали для озвучування й дублювання. Незалежно від того, чи був виправданий цей привід, то було друге найлюб'язніше «ні», яке мені довелось почути. А вся справа полягала в тому, що на студії не хотіли показувати фільм чужакам. А може, в тому, що я не згоджувався з кінцівкою, яку вони вибрали. Я хотів залишити ще тридцять секунд сцени запалювання Кей свічок за спасіння Майклової душі, проте мене ніхто не підтримав. Ну то й біс із ними, якщо моїм друзям невільно дивитися його зі мною, то і я не хочу його бачити. Знову дитячі дурниці.

А все через те, що я й досі ніяк не міг погодитися з думкою, що це не мій фільм.

Як би мені хотілось, щоб сценарій був принаймні наполовину такий гарний, як гра артистів, хоча мені належить і в ньому лише половина.

Критика може рознести картину на чому світ стоїть, але я не бачу, як вона могла б дискредитувати гру акторів. Брандо грає дуже добре. Так само як і Роберт Дювалль. Так само, як і Річард Кастеллано. Гадаю, вони всі троє можуть розраховувати на «Оскара». Так, вони чудові. Але великою знахідкою став Аль Пачіно.

Аль Пачіно був саме таким, яким мені хотілось бачити Майкла на екрані. Я не міг повірити. Як на мій погляд, це було досконале виконання, твір мистецтва. Я був настільки щасливий, що всім і кожному радо оповідав, як я помилився. Я займався самовикриттям, наче це моє найулюбленіше зайняття. Аж нарешті Ел Радді відвів мене вбік і по-дружньому порадив:

— Послухай, — сказав він, — якщо б ти не розпатякував при всіх про те, що помилився, ніхто б і не знав. Як, у бісового батька, ти збираєшся стати продюсером?

Письменникові, який прибуває в Голлівуд працювати над фільмом за його книгою, слід змиритися з тим, що це не його фільм. Просто так воно є. Вірно також і те, що коли б я порядкував фільмом, я б його завалив. Постановка фільму — це особливе мистецтво. Так само, як і акторська гра. Все це надто специфічне і вимагає обдарованості й досвіду (як завжди й скрізь, і тут не без винятків).

І хоча дуже легко кепкувати з керівників студії, ті, хто рік за роком вивчають милі кіноплівок, мають розумітися на своїй справі.

Але мушу визнати, що одне інтерв'ю мене засмутило. Френсіс Коппола пояснював у ньому,