Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

4. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літе­ратурою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, вико­ристання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

5. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов’язків, а також установлених вимог режи­му відбування покарання.

6. Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також утискати права інших осіб, які відбувають покарання.

7. У колонії для відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тіль­ки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встано­вленому законом порядку.

1. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, у колоніях здійснення свобо­ди сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов’язані зі став­ленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпе­чення ізоляції, громадської безпеки і встановлені КВК України.

На основі філософських, релігієзнавчих і правових досліджень свобода ві­ровизнання та свобода віросповідання є природним правом людини, одним з елементів якого виступає віра у певне явище (об’єкт). Загальновизнано, що свобода думки, переконань, совісті, віри чи світогляду торкається лише внут­рішньої, психологічної сфери життєдіяльності. Відтак, право як спеціально-со­ціальне (юридичне) явище може лише декларувати, визнавати такі можливості, проте, воно не здатне їх забезпечувати, регулювати. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», за­суджені наділені такими можливостями (правами): мати релігію або переко­нання; приймати релігію або переконання; змінювати релігію або переконан­ня; сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію або не спо­відувати жодної; відправляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито ви­ражати й вільно поширювати релігійні або атеїстичні переконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 статті, що коментується, засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов’язків, а також установлених вимог режиму відбування покарання.

2. Богослужіння та релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Одноосо­бове сповідування релігії не потребує юридичної процедуризації, оскільки може бути здійснене людиною за її бажанням виключно власними діями. Колектив­не ж сповідування релігії потребує зазвичай, встановлення певних юридичних процедур. Однією із форм такого сповідування є об’єднання громадян у релі­гійні громади. Визначені законодавством порядок, строки та підстави утворен­ня релігійних громад саме й формують юридичну процедуру колективного спо­відування релігії.

Відповідно до п. 79 ПВР УВП, релігійні обряди проводяться на прохан­ня засуджених або за ініціативою релігійних організацій, але з відповідними обмеженнями, передбаченими для різних категорій засуджених. Пропаганда будь-яких релігійних учень серед засуджених здійснюється тільки на їх бажан­ня та за згодою, а щодо неповнолітніх — за згодою їх батьків або осіб, які їх за­мінюють.

3. Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння, об­ряду або церемонії. Дозвіл на відвідування установ виконання покарань пред­ставниками релігійних конфесій погоджується з керівництвом територіальних органів управління з питань виконання покарань і представниками служби у справах релігії міських, районних держадміністрацій. Для цього релігійна орга­нізація подає певні документи: а) лист від керівного органу релігійної органі­зації, погоджений з відділом у справах релігії обласної державної адміністрації, в якому визначаються установи, що передбачається відвідати, форми роботи з засудженими; б) заяви засуджених про надання зустрічі з представниками релі­гійної організації; в) статут релігійної організації та свідоцтво про реєстрацію; г) відомості по представників керівного органу релігійної організації; ґ) відо­мості про представників організації, яким доручається проведення духовної роботи із засудженими. Безпосередньо порядок і час відвідування установ ви­конання покарань представниками релігійних організацій визначається адміні­страцією цих установ. Під час відвідування установ виконання покарань пред­ставники релігійних організацій надають документи, які засвідчують їх особис­тість і підтверджують належність до релігійної організації.

4. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літера­турою, іншими предметами й матеріалами релігійного призначення. У свою чергу, адміністрація УВП може забезпечити засуджених певною інформацією релігійного змісту з метою формування та підвищення рівня їх релігійної інформованості, усвідомлення сприйняття засудженими змісту певного релігій­ного віровчення та формування у них практичних вмінь і навичок щодо його сповідування.

Проведення всіх заходів релігійного призначення не повинно суперечити забезпеченню ізоляції засуджених.

5. Відвідування установ виконання покарань релігійними проповідниками, які є іноземними громадянами, здійснюється лише з дозволу державної кри­мінально-виконавчої служби за умови, що їх повноваження на проведення ре­лігійної діяльності підтверджені Державним комітетом України у справах ре­лігії. У разі відсутності окремих приміщень для віруючих кількох релігійних конфесій обряди проводяться в одному приміщенні за графіком. У такому при­міщенні передбачається можливість тимчасового розміщення предметів куль­ту на період обряду.

1. Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов’язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх віль­ним часом.

2. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Ко­дексом.

3. Вільний час засуджених повинен тривати не менш як дві години на до­бу і передбачається розпорядком дня колонії.

1. Вільний час засуджених є часом відпочинку. Під вільним часом засудже­них розуміється час, протягом якого засуджений, відповідно до чинного зако­нодавства і Правил внутрішнього розпорядку, має бути вільним від виконання трудових та інших обов’язкових заходів. Цей час використовується засудже­ним на свій розсуд. Вільний час повинен якомога ширше використовуватися засудженими й адміністрацією установ виконання покарань для проведення оздоровчих заходів і створення сприятливих можливостей для відпочинку.

2. У статті, що коментується, визначається, що вільний час засуджених по­винен тривати не менш як дві години на добу і передбачається