Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

1. Призначення експертизи є обов’язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов’язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров’я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

1. Суд зобов’язаний постановити ухвалу про призначення експертизи, якщо:

— для з’ясування цих обставин потрібні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла;

— клопотання про призначення експертизи заявлено обома сторонами або клопотання хоча б однієї сторони, у випадках, прямо передбачених коментованою статтею (встановлення характеру і ступеня ушкодження здоров’я; психічного стану особи; віку особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати).

2. Якщо не зважаючи на заявлене клопотання, суд відмовляє у призначенні експертизи, то це вважається порушенням принципу змагальності цивільного процесу, може призвести до необґрунтованого вирішення справи.

3. Обов’язкова судово-психіатрична експертиза психічного стану особи призначається незалежно від клопотання заявника у справах про визнання особи недієздатною (ст. 239 ЦПК).

1. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

2. У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

1. Коментована стаття встановлює спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи: неподання експертам необхідних матеріалів або документів, які є в особи; відмова надати зразки для дослідження; недопуск до приміщень або майна, яке підлягає дослідженню тощо.

Визнання факту, для з’ясування якого призначалася експертиза або відмова у визнанні цього факту здійснюється судом в судовому засіданні з урахуванням оцінки доказів, аналізу правової позиції цієї особи та того результату, якого вона домагається. Про визнання факту постановляється ухвала.

Фактично суд виходить з припущення, що особа ухиляється від участі в експертизі, оскільки побоюється її результатів, а тому визнає факт, який треба було встановити експертизою, доведеним. Коментована норма є винятком із загального правила, сформульованого у ч. 4 ст. 60 ЦПК про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Визнання факту можливе лише у разі ухилення від експертизи, яка призначалася саме для встановлення цього факту.

Неявка особи, яка бере участь у справі, на експертизу, якщо без цього її провести неможливо або ухилення її від подання експертам необхідних матеріалів ще не є безумовною підставою для визнання або відмови у визнанні судом факту, для з’ясування якого була призначена експертиза. Це питання вирішується судом в кожному конкретному випадку в залежності від того, яка сторона, через які причини не з’явилася на експертизу або не подала експертам необхідних матеріалів, а також яке значення має для неї висновок експерта, беручи до уваги всі докази, що є у справі в їх сукупності.

2. Коментована норма передбачає лише один випадок, коли суд має право застосувати примусовий привід на проведення експертизи — у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства.

Ухвала про примусовий привід виконується органами внутрішніх справ за місцем проживання відповідача.

1. Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду.

2. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.

3. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

4. У висновку експерта обов’язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

5. Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що