Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Моделювання психоісторії має завершуватися прогнозом на майбутнє. З огляду на необхідність національного самоусвідомлення на нинішньому етапі розвитку психоісторії української літератури, можна вести мову про найближчу стадію як епоху читання і тлумачення, смислом якої має бути інтенсивне повернення принципу реальності на основі психологічного аналізу, що обумовить аналітичний перегляд всієї історії української літератури. Прогноз такої психоаналітичної революції в Україні здійснила С. Павличко у статті «Сто років без Фройда» (1998). Ця духовна революція глибинного самоусвідомлення має підготувати прихід давно очікуваної у національній психоісторії епохи Українського Відродження, бо лише цілковите відновлення історико-літературної пам’яті може стати її основою. Епоха Відродження означатиме прихід повносилого літературного покоління, яке матиме потужний репараційний світогляд на основі знання українського коду.
Масовий прихід у сучасну українську літературу імітаторів і блазнів, перверсивно заздрісних, аморальних, патологічних особистостей з різноманітними регресіями, інфантильними фіксаціями, агресивними потугами є тимчасовим тріумфом маргінальності, спровокованим порубіжною кризою імперії. Адже основою імперії є язичницький політеїзм, тобто вона базується на архетипі диявола, що викрадає живі душі різних народів, спокушаючи їх до перверсій, тобто до збочення з власного шляху.
Головною стратегією Мойсея у створенні потужного народу була заборона на змішування з іншими народами-язичниками, які на генетичному рівні руйнували архетипний монотеїзм. Тому кожний провідник-державотворець, який прагнув відновити закон Мойсея як пошук «Господа Бога, Бога батьків своїх» передусім відновлював родоводи на основі материнсько-батьківського коду[1437]. Щоб зруйнувати архетипний монотеїзм, який продукує ідею національної державності, Російська комунівська імперія у XX ст. провела надзвичайну мішанину народів не лише на основі репресій, переселень, а також через символізацію, тобто на рівні текстів, породивши імітаційне слово, яке посягає на Велике Слово, що несе в собі код національної державності. У зв’язку з цим варто розгорнути тлумачення пророчих текстів архетипних українських письменників, адже новітня українська література розпочалася на основі глибинного розрізнення національного та імперського суб’єктів, визначивши його як головну державницьку стратегію.
Як виявляє психоісторія української літератури, Російська імперія протягом двох останніх століть формувала власний світогляд, маніпулюючи перетлумаченим християнством, яке стало «церквою-домовиною» України. «Церков-домовина / Розвалиться… І з-під неї встане Україна. І розвіє тьму неволі»[1438], — це Шевченкове пророцтво означає народження свідомої себе аристократичної України і її незалежного державотворчого пізнання Бога-отця.
Примітки (до електронної версії)
Нижче подано перелік недвозначних помилок набору, виявлених і виправлених верстальником електронної версії. Помилки повторювані та такі, які можна вважати особливостями авторського стилю (як-от «кроваве» замість «криваве», «нищий» замість «нижчий», «відгалудження» замість «відгалуження», «підбадьорує» замість «підбадьорює», «боягузство» замість «боягузтво», «потужня» замість «потужна», «сцілитися» замість «зцілитися», «інтригантка» замість «інтриганка», «символізуюється» замість «символізується», «присвоюєння» замість «присвоєння», «геніталей» замість «геніталій», «запутаність» замість «заплутаність», «рейстаг» замість «рейхстаг», «підданна» замість «піддана», «дисиденство» замість «дисидентство», «зеркало» замість «дзеркало»), залишено без змін.
Стор. 6: Концепція індивідуальних версій історії літератури набула в українському [літературознавсті] => літературознавстві основоположної засади в історико-літературних пошуках українсько-американського вченого Г. Грабовича.
Стор. 7: Сучасне повернення до психології в російському [літературознавсті] => літературознавстві означає також повернення до психолінгвістичного методу О. Потебні, на актуальність якого вперше в українському літературознавстві наприкінці XX ст. звернув увагу І. Фізер.
Стор. 26: Натяк на спрощення створив суперечливий вузол у психоаналізі, який намагалася розв’язати у материнсько-батьківській [теорїі] => теорії онтогенезу М. Кляйн.
Стор. 37: У моделюванні психоісторії новітньої літератури необхідно виходити з [існуваня] => існування двох основоположних художніх систем — романтизму і реалізму.
Стор. 62: За задумом автора, поема Вергілія, як зазначає О. Лосєв, «мала би виражати велич Римської [імперїі] => імперії, високе походження римського народу і його вождя — імператора Августа.
Стор. 92-93: Індивідуальна творчість заради слави [немає] => не має сенсу, якщо вона не пов’язана з трансцендентними силами, з підкоренням синівської душі батьківській Вищій волі.
Стор. 99: На основі інфантильної романтизації сексуального потягу постає імітаційна жіноча психологія як основа істеричності, адже жінка прагне в нереальний світ, віддаляється від очевидної [дійності] => дійсності, не маючи змоги сприйняти сексуальний інстинкт у його адекватній проблематиці.
Стор. 170: «А головне, хто ж тепер не в афекті, — ви, я — всі в афекті, і скільки прикладів: сидить людина, співає романс, раптом їй що-небудь не сподобалося, взяла [пістотел] => пістолет і убила кого попало, а потім їй все прощають».
Стор. 202: Аналізуючи чоловічий ерос у [ситуцїї] => ситуації неврозу нав’язливих станів, З. Фройд пише…
Стор. 316: …в їх душах піднімаються потяги, яким важко дати ім’я, «всяке добро і зло [стає] => стають сумнівними, а всякий закон — хистким».
Стор. 321: ЕПОХУ постмодернізму, що постала після модерного індивідуалізму, Ж. Ліповецкі назвав Ерою пустоти — епохою, в якій відбувається [спустошенння] => спустошення окремої особистості, перетворення її на ніщо, щезання.
Стор. 323: Прийняти в українській психоісторії цю однобічну концепцію [означачає] => означає визнати у національному характері потребу ерогенного мазохізму, накинутого ззовні гомосексуалізму та всі імперські перверсії, що реально провокуються на стадії російсько-імперського сталінізму.
Стор. 326: …всіх панів до [д’ної] => ’дної ями, / буржуїв за буржуями…
Стор. 342: [Дискус] => Дискурс піднесеної жорстокості Гончарем подається неусвідомлено, без аналізу, тому особливо вражає своїм варварством, своєю дикістю…
Стор. 368: Імперський суб’єкт зацікавлений у продукуванні національного [донжуанівськго] => донжуанівського психотипу, оскільки той не розвивається, застрягає в інфантилізмі, не передбачає у перспективі націотворчої мужності.
Стор. 374: За подібним [приципом] => принципом екзотичного інформаційного накопичення і вітаїстичного гедонізму згодом буде моделювати світ Ю. Андрухович («Перверзія»)…
Стор. 382: Адже насправді існували дві протилежні давні моделі [патріахату] => патріархату: осілий національний європейський патріархат, заснований на органічній родинній мужній духовності…
Стор. 416: …деструктивно спрямований автор розв’язує цей конфлікт з позиції садистської психології: перетворюючи об’єкт на безцінний, виключаючи з нього трансцендентне, повертаючи [трансценденте] => трансцендентне в іманентне, втягуючи об’єкт у той спрощений контекст, що протистоїть йому…
Стор. 430: «Влада може бути [повязана] => пов'язана лише з плотським бажанням», — констатував цю позицію П. Кіньяр.
Стор. 438: …феміністична настанова, несвідомо спрямована проти органічної української мужності, оскільки суперечить [ерогеним] => ерогенним уявленням про мужність.
Стор. 448: Аркашці було далеко до Остапа, але в його тупому бичачому погляді, у [зломі] => злому виразі обличчя проступало щось… диявольське, нице, хвилююче, збуджуюче…
Стор. 475: Все це дає підстави критично ставитися до розбудови психоаналітичного дискурсу в російському [літературознавсті] => літературознавстві.
Стор. 495: Однак офіційне [прогошення] => проголошення державності не означає духовної державності, адже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.
