Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Малін і Еріка перезирнулися.

— Ви це серйозно? — спитала Еріка.

— Цілком серйозно. Рональд Нідерман не відчуває абсолютно нічого і йде по життю немов під сильним місцевим наркозом. Йому вдалося прожити так довго, бо в його випадку цей недолік компенсується іншою природженою властивістю. Він має виняткові фізичні дані, у нього незвичайно міцний скелет, і це робить його майже невразливим. Його природна сила унікальна. І здається, на ньому все дуже швидко загоюється.

— Як я тепер розумію, матч із ним був дуже цікавий.

— Авжеж! Не хотів би я його повторити. Єдине, що на нього справило хоч якесь враження, це коли Міріам Ву вдарила його в пах. На кілька секунд він навіть упав на коліна… Ймовірно, це сталося тому, що такий удар викликає якусь моторну реакцію, оскільки болю він і тоді не відчув. Можете мені повірити, я на його місці взагалі упав би як мертвий.

— Але як же тобі вдалося його перемогти?

— Люди з його хворобою, зрозуміло, так само схильні до травм, як і решта. Хоча цей Нідерман справді, здається, зроблений з бетону. Але коли я свиснув його по довбешці дошкою, він звалився. Напевно, він отримав струс мозку.

Еріка поглянула на Малін.

— Я зараз зателефоную Мікаелю, — сказала та.

Мікаель почув сигнал мобільного телефону, але був такий схвильований, що відгукнувся тільки на п’ятий дзвінок.

— Це Малін. Паоло Роберто, здається, дізнався, хто такий цей білявий гігант.

— Дуже добре, — неуважно відгукнувся Мікаель.

— Де ти?

— Важко пояснити.

— У тебе якийсь дивний голос.

— Вибач! Що ти сказала?

Малін стисло переповіла йому розповідь Паоло Роберто.

— Гаразд, — сказав Мікаель. — Спробуй, спираючись на це, відшукати його в якому-небудь реєстрі. Схоже, все потроху з’ясовується. Зателефонуй мені на мобільний.

На великий подив Малін, на цих словах він вимкнувся, навіть не попрощавшись.

Мікаель у цей час стояв біля вікна, з якого відкривався розкішний вид на Старе місто до самого узбережжя. Він почувався оглушеним і майже приголомшеним. Він оглянув квартиру Лісбет Саландер. Праворуч від передпокою в ній розташовувалася кухня. Потім ішли вітальня, кабінет, спальня і в кінці — маленька кімнатка для гостей, в якій, здається, ще ніхто не бував: матрац залишався в пластиковому чохлі, простирадла не постелені. Всі меблі виглядали новенькими, немов щойно з магазину «ІКЕА». Але річ була не в цьому.

Лісбет Саландер придбала колишні апартаменти Персі Барневіка[86] вартістю двадцять п’ять мільйонів. Загальна площа квартири становила 350 квадратних метрів.

Приголомшений Мікаель сновигав порожніми і безлюдними коридорами і залами з фігурним паркетом з різних порід дерева й шпалерами «Тріша гільд» на стінах, про які Еріка Берґер говорила з заздрісним захопленням. У центрі квартири містилася чарівна світла вітальня з каміном, в якому Лісбет, судячи з усього, жодного разу не розпалювала вогонь. З величезного балкона відкривався вражаючий краєвид. У квартирі були пральня, сушарка, гімнастичний зал, комора і ванна кімната з ванною колосальних розмірів. Тут навіть був винний погріб, зовсім порожній, якщо не рахувати закоркованої пляшки портвейну «Quinta do Noval» урожаю 1976 року. Мікаелю важко було уявити собі Лісбет з келихом портвейну в руці. На доданій до пляшки картці було написано, що це подарунок на новосілля від маклера.

Кухня була обладнана всіма можливими кухонними пристроями на додачу до виблискуючої чистотою французької плити з газовою духовкою марки «Кораллі шато 120», про яку Мікаель навіть не чув і на якій Лісбет, мабуть, кип’ятила чайник.

Зате кавоварку для приготування кави еспресо, що стояла на окремому столику, він оглянув з шанобливою увагою. Це був апарат марки «Jura Impressa X» з окремим пристроєм для охолоджування молока. Кавоваркою, очевидно, теж не користувалися, скоріш за все, вона вже стояла на кухні, коли Лісбет придбала квартиру. Мікаель знав, що кавоварка марки «Jura» — це те саме, що серед автомобілів «Ролс-ройс»: домашній апарат для професійного приготування кави ціною приблизно сімдесят тисяч крон. У самого Мікаеля був апарат значно скромнішої марки, куплений ним у «Джон Уолл» за три з половиною тисячі крон, — одна з небагатьох екстравагантних речей у його домашньому господарстві.

У холодильнику був відкритий пакет молока, сир, масло, ікра і півслоїка солоних огірків, у буфеті — чотири напівпорожні баночки вітамінів, чай у пакетиках, кава для простацької кавоварки, що стояла на кухонному столику, дві хлібини і пакет сухарів. На обідньому столі красувався кошик з яблуками. У морозилці лежали рибна запіканка й три пачки бекону. Ніякої іншої їжі Мікаель у квартирі Лісбет не виявив. У мішку для сміття під стійкою для посуду поряд з розкішною плитою він знайшов кілька порожніх упаковок з-під піци.

Все це дуже погано поєднувалося між собою. Вкравши кілька мільярдів, Лісбет придбала квартиру завбільшки з добрячу садибу, проте їй вистачало для життя трьох кімнат, які вона умеблювала. Решта вісімнадцять стояли порожні й бездоглядні.

Обхід квартири Мікаель закінчив у кабінеті. На стінах не було ні картин, ні навіть постерів, ніде жодної квіточки, ані килимків, ані накидок, жодної тобі декоративної вази, свічника чи хоча б сувенірної дрібнички, які створювали б подібність домашнього затишку або просто зберігалися б як пам’ять.

Мікаель відчув, як у нього стислося серце. Йому захотілося знайти Лісбет і обійняти її.

Якщо це вийде, вона, мабуть, його вкусить.

Клятий Залаченко!

Нарешті він усівся за її письмовий стіл і розгорнув папку з розслідуванням Бйорка від 1991 року. Він не читав усе підряд, а тільки проглянув найголовніше і спробував підсумувати прочитане.

Потім відкрив її ноутбук з сімнадцятидюймовим монітором, з двохсотгігабайтним жорстким диском і оперативною пам’яттю в один гігабайт. Він виявився абсолютно порожнім. Вона прибрала за собою, і це провіщало біду.

Він позаглядав у шухляди письмового столу і відразу ж виявив дев’ятиміліметровий «Ґавернмент» і магазин на сім патронів. Це був пістолет, який Лісбет Саландер забрала у журналіста Пера-Оке Сандстрьома, але Мікаель про це нічого не знав. Він ще не встиг дістатися до літери «С» у списку клієнтів.

Наступною знахідкою був CD-диск з написом «Б’юрман».

Він засунув його в свій ноутбук і вжахнувся, побачивши запис. Він мовчки спостерігав кошмарні сцени насильства, вчиненого над Лісбет Саландер, яке мало не закінчилося її смертю. Було ясно, що фільм знімався прихованою камерою. Він не дивився його увесь, у всіх подробицях, а переглянув, перескакуючи від фрагмента до фрагмента, з яких один був кошмарніший за інший.

Б’юрман.

Опікун її зґвалтував, і вона документально відобразила це у всіх подробицях. Судячи з електронного покажчика часу, фільм було знято два роки тому.