Читати книгу - "Смерть у кредит"

у нього був аметистового кольору. Він знову вдяг рукавички. Згинався… тупотів ногами… Він ніяк не міг зігрітися… Всі папери лежали перед ним… Варто було йому подмухати, як вони відлітали… Секретар відразу стрибав за ними… Вони нічого не писали… їм захотілося оглянути рушницю… Він сказав журналістам: «Оскільки ви вже тут, то сфотографуйте мені цю рушницю…» Й звернувся до бригадира: «Розкажіть мені все… Всю цю історію!..» Цей товстий виродок поводився тепер зовсім не так нахабно, як з нами! Він радше мимрив… Власне, він нічого достоту не знав… Я одразу це зрозумів… Він вийшов разом із суддею, і вони трохи потинялися двором… Поговоривши, повернулися в кімнату… Шепелявий усівся… Настала моя черга говорити… Я тут-таки все й розповів… те, що я знав, звичайно… Він не особливо до мене дослухався… «Як тебе звуть?» Я сказав: «Фердінан, народився в Курбевуа». «Вік?..» Я відповів. «А чим займаються твої батьки?» Я і це сказав… «Добре! — вимовив він, залишайся тут. А ви?..» — звернувся він до старої.

— Розкажіть мені про себе, та пошвидше… — він не міг усидіти на місці… І весь час ходив туди-сюди… Він не відчував своїх ніг… Але він даремно тупотів… Ця утрамбована земля була як лід! Особливо така сира, як наша…

— О! Лікарю! Мої ноги!.. Тут що, ніколи не розпалюють вогню?..

Дрів більше зовсім не було… Жандарми все спалили!.. Він поквапив стару з її оповіддю.

— О! Мені цілком зрозуміло, що ви знаєте не надто багато! Тим гірше! Тим гірше! Пізніше ми в усьому розберемося!.. Відкладемо це до Бове!.. Давайте! Давайте! Йдемо!.. Лікарю, ви бачили тіло?.. Що ви про це скажете?.. Га? — вони відійшли удвох, і все почалося спочатку… Вони щось обговорювали на кухні… Перебували там хвилин з десять… потім повернулися…

— Ось, — сказав шепелявий… — Ви! Дружина! Дружина Куртіаля! Ні! Де Перейр! Ні?.. Чорт!.. Ви поки вільні!.. Але вам потрібно буде приїхати в Бове! Мій секретар призначить вам час!.. Завтра я пришлю за тілом!.. — він повернувся до журналістів: «Можливо, це самогубство! Розтин покаже. Ви всі вільні. Загалом, там подивимося… А ви, — це було вже до мене, — ви можете їхати! Ідіть! Повертайтеся до себе!.. До ваших батьків!.. Залиште свою адресу в секретаріаті! Якщо будете мені потрібні, я вас викличу! Ось! Ідіть! Ідіть! Бригадире! Ви залишите тут жандарма, еге ж?.. Одного! До завтрашнього ранку! До приїзду карети швидкої допомоги! Йдемо! Швидше до секретаріату! Йдемо! З газетами все закінчили? Виженіть звідси всіх репортерів!.. Тут не повинно бути нікого, крім родини і чергового! Ось жандарм! На ніч! А ви не дозволяйте нікому входити… Нічого не чіпати! Нікому не виходити! Ясно?.. Ви мене зрозуміли?.. Добре! Йдемо! Йдемо! Швидше!.. Швидше! У машину, лікарю!..

Він весь час тупотів ногами!.. Він видзвонював зубами перед своїм ландо!.. Він більше не міг!.. Він просто здихав, незважаючи на свою накидку та величезну козячу шкуру, в яку кутався з головою… І вже поставивши ногу на сходинку:

— Кучере! Кучере! Ви мене чуєте? Їдьте швидше!.. Зупиніться в Сердансі! Біля крамнички «Тютюн»!.. Тої, що ліворуч!.. Після переїзду! Ви ж знаєте, де це?.. О! Лікарю! Ніколи в житті я ще так не мерз!.. Мені тепер і за місяць не відігрітися!.. Вперше за цю зиму!.. О! Не знаю, що б я віддав за склянку грогу! Ви не уявляєте!.. Я ледь не задуб у цій халупі!.. Ви бачили цей льодник?.. Це неможливо! На вулиці навіть краще! Неймовірно! О! Труп там добре збережеться!..

Перш ніж від’їхати, він ще раз висунув голову зі свого просторого пальта… І подивився на ферму… жандарми віддали честь!.. Кучер хльоснув коней… і ті вихором помчали до Персана!.. Поліцаї, секретар і цивільні не стали більше чекати! За п'ять хвилин вони рвонули слідом… Журналісти повернулися… і ще трохи поклацали фотоапаратами… Ці жевжики все розуміли! О! Вони були чудово обізнані!.. В усіх цих справах…

— Ну ж бо! Ну ж бо! — сказали вони нам. — Не треба з ними зв'язуватися… Ви тут абсолютно ні до чого!.. Все це — темний ліс… Звичайні формальності! Тільки про людське око! Для форми! Вам нічого боятися! Вони вас відразу ж відпустять! Усе це напускне! — Але стара все одно засмутилася…

— Та ми їх вже трохи знаємо!.. Не вперше стикаємося з ними!.. Якби вони мали справжні підозри, вони б затрималися набагато довше! Ба більше! він би вас просто забрав!.. О! Тоді б він ні секунди не вагався! Його всі знають. Якби в нього була хоч найменша підозра! Він би вас ні за що не відпустив! О! До того ж був би обшук! О! Не дай Бог викликати в нього підозру! Він не з тих, що ширяють думками у хмарах… О! у нього мертва хватка! з ним годі жартувати!

— Значить, пане, ви абсолютно впевнені, що він не повернеться?.. І це не лише через холод?.. Може, він через це поїхав?..

— Га? Ну очі ж його не примерзли! О! Ви можете бути спокійні! Це просто смішно! Та ми точно знаємо! О! леле! Викиньте це з голови! Він марно приїздив! О! Так! Напевно, це його розлютило! — такою була загальна думка…

Вони сіли на свій віз… і вже завели мову про жінок… Їхати їм довелося повільно… У них сильно тріщали осі… Ще й народу напхалося забагато… Там були навіть журналісти, що спеціально приїжджали з Парижа… Всі дуже шкодували про цю подорож… А оскільки стара і досі чіплялася до них із запитаннями, врешті-решт вони закричали всі хором:

«Це не злочин!.. Трам! Там! Пам!»

«Не злочин!.. Там! там! пам!» І затупали по підлозі ногами… Це їх дуже розвеселило. Вони затягли сороміцьку пісеньку про татуся Дюпанлу… й поїхали геть!

* * *

Жандарм, що залишився на варті, знайшов на хуторі біля водопійного жолоба абсолютно порожню халупу, куди міг поставити свого коня. Йому сподобалося це місце… У нас у стайні було справжнє звалище… Все просочилося вогкістю… Протяги свистіли, як ураган!.. Його коневі там було погано… Він хилитався й трясся від холоду!.. Він повів його на нове місце… А потім знову повернувся… перед обідом… І сказав нам…

— Послухайте! Ви, нероби! Можете ви посидіти спокійно?.. Я маю сходити в Тун!.. — Це було містечко по той бік лісу Берло… — Маю піти за вівсом! У мене сумка порожня! Там живе моя своячка… Вона продає тютюн… Можливо, я залишуся там на вечерю… І повернуся трохи згодом… але не пізніше десятої… А ви залишайтеся тут! Тільки