Читати книгу - "Експансія-I"

президента, порушував питання, які мали бути вирішені на установчому засіданні Організації Об'єднаних Націй, — адже йшлося про післявоєнну ситуацію в світі, про те, як заздалегідь досягти згоди у всіх спірних питаннях, — щоб людство нарешті мало гарантії безпеки; минуло сорок п'ять років двадцятого століття, всього сорок п'ять, а скільки з них було віддано Молохові війни?!

Трумен нетерпляче човгав ногами, неуважно дивився у вікно. Саме тоді посол подумав: «Чому наркома називають «пан Ні»? По справедливості «містером Ні» треба назвати Трумена».

Молотов усе-таки знову й знову повертався до проблем, що були у фокусі загальної уваги: репарації з Німеччини, трибунал у Нюрнберзі, доля фашистської диктатури Фран-ко в Іспанії, ситуація в Польщі, Греції, Югославії, — Черчілль, як завжди, шаленів, вимагав втручання у внутрішні справи цих країн, докладав усіх зусиль, щоб нав'язати Великій Трійці свою точку зору, досить далеку від тієї, спільної, яку було вироблено в Ялті ще при Рузвельті. Посол дивувався зовсім не відомій йому раніше стриманості наркома; він, зустрічавшись з ним не раз, звик до його тактовної, але незмінно сухої й твердої манери, але зараз не впізнавав Молотова — так легко він вів дискусію, приймав пропозиції президента, котрі давали змогу прийти якщо навіть не до згоди, то хоч якоюсь мірою прийнятного для престижу країни компромісу… Однак досягти нічого практично не вдалося; більше того, порушуючи загальноприйняті норми пристойності, Трумен підвівся перший, перервавши таким чином розмову, — протокол працює сам по собі, немає потреби у словах: раз хазяїн встав, вважай, тобі пора йти, розмову закінчено.

Посол зрозумів те, чого не міг до кінця зрозуміти під час зустрічі Молотова і його, Громико, з Труменом трохи пізніше, коли вирішувалося питання, де бути штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй — в Європі чи Америці.

Представники європейських країн обговорювали з ним це питання не раз; усі як один були за те, щоб саме Європа стала центром нової світової співдружності націй, об'єднаних ідеями гуманізму, добра і тиші, — людство стомилося від вибухів бомб та ухкання залпів гаубиць; а втім, думки в Сан-Франціско були зовсім різні, дехто пропонував створити штаб-квартиру в Африці — «континент майбутнього», хтось називав одну з країн Латинської Америки — іспанською розмовляють не тільки в Мадріді, Мексіці та Буенос-Айресі, а й, у далеких Філіппінах також, чим не доказ?!

Але всі розуміли, що справу вирішить позиція Кремля, бо престиж країни, яка зробила такий неймовірний за своїм значенням внесок у торжество перемоги людства над гітлеризмом, був тим фактором, що обумовлював багато рішень у світі, — не тільки конкретно це.

Громико одержав телеграму з Кремля вночі, напередодні голосування, результат якого був загалом вирішений, бо в кулуарах усі були переконані, що Росія проголосує за те, щоб Організація Об'єднаних Націй підняла свій стяг в одній з європейських столиць.

Але Сталін круто повернув, доручивши радянській делегації підтримати американську пропозицію, тобто погодитися з побажанням Білого дому, щоб нове світове об'єднання націй розмістилося в Сполучених Штатах.

Пояснюючи позицію Москви — певною мірою несподівану, — Кремль у своїй вказівці Громико зосередив головну увагу на тому, що традиційний американський ізоляціонізм — доктрина Монро не в цьому столітті народилася! — є течія суто реакційна, небезпечна для нинішньої світової тенденції; треба зробити все можливе, щоб молодий колос ие замкнувся в собі самому, треба докласти всіх зусиль, щоб американці не відчували своєї відірваності від проблем Європи, Азії та Африки, треба зробити так, щоб ідея «окремості» Сполучених Штатів, така бажана традиціоналістам-консерваторам, зжила сама себе: епоха науково-технічної революції зробить землю маленькою і спільною, причому чим далі, тим швидше: якщо можна зрозуміти чи навіть передбачити швидкості існуючих двигунів, то думку вчених не передбачиш, а шлях від ідеї до її практичної реалізації став стрімкий і не піддається розрахункам найсміливіших футурологів.

Ось чому Молотов був такий лагідний у тій важкій розмові з Труменом — треба зробити все, щоб в Америці не переміг дух ізоляціоністів, це ж так традиційно для них; егоцентризм, замкненість в самих собі, неприйняття простої істини, що, крім Америки, на земній кулі є й інші континенти, інші традиції, інші культури…

І знову, вкотре вже, посол згадав холодні очі Трумена, коли той невідривно дивився на Сталіна в Потсдамі під час обговорення питання про репарації, які мала виплатити Німеччина. Йшлося про відшкодування, мабуть, не більше п'яти відсотків тих збитків, що їх завдали гітлерівці Радянському Союзу, але який же непорушний був Трумен, який пихато-холодний був він, коли радянські представники мотивували справедливість такої вимоги: півтори тисячі кілометрів — від Бреста до Москви — були зоною випаленої землі; скорботно височіли обвуглені руїни Смоленська, Севастополя, Сталінграда, Новоросійська, Києва, Мінська.

… Відмові на справедливу вимогу росіян надавали форми витонченої, у чомусь навіть співчутливої, але чим витонченішою й скорботнішою була відмова Трумена та Етлі, що приїхав у Потсдам замість Черчілля, який програв вибори, тим похмуріший ставав Сталін, він якось сказав своїм колегам:

— Мабуть, нам треба буде пройти між Сціллою державного приниження і Харібдою економічної блокади, котрою нас хочуть узяти за горло. Якщо в двадцятому вистояли, то, вважаю, тепер вистоїмо, хоча думати є про що, тим паче, мені здається, президент Трумен вирішив полякати нас атомною бомбою. Хоч лякати нас — недалекоглядно, покажемо зуби, чи варто дратувати росіян?

Громико походив по своєму невеликому кабінету, знову зупинився біля вікна, припав лобом до скла — воно було прохолодне, всі інші речі немов увібрали в себе липку тяжкість денної виснажливої спеки.

Побачив обличчя мами, «професора» — так її звали в селі, «тітка Ольга — професор», — і старий і малий йшли за порадою, бо сама книжку любила і дітям цю пристрасть зуміла передати; почув її тихий голос — до останньої хвилини живе в людині голос матері, немов «та нить, що з'єднує віки»: «Синку, якщо люди одне до одного тягтимуться з відкритим серцем, а не зі злом за пазухою, якщо зуміють не тільки вперед дивитися, а й назад оглядатися, коли зможуть не самих себе слухати, а й до інших прислухатися, — біди не буде, а коли не так — горе прийде, людина нині сильна стала, в повітря піднялася і під воду заглянула, на думку управи немає, одне лише добро людей єднає…»

… Посол повернувся до стола і, закінчивши правку, дописав:

«У самій основі нинішнього становища, що характеризується відсутністю будь-якого обмеження щодо виробництва й застосування атомної зброї, закладені причини, здатні лише збільшити підозри одних країн до інших і викликати політичну нестабільність… Відкриття методів використання атомної енергії не може