Читати книгу - "Таємничий острів"

Нині найсміливіші науково-технічні прогнози Жуля Верна давно вже здійснені, а досягнення сучасної науки здаються фантастичними. І все ж твори визначного письменника не старіють, їх читають з тим самим захопленням і неослабним інтересом.

У чому ж причина довгого життя творінь Жуля Верна? Очевидно, в його героях. За життя письменника головним у його романах були незвичні картини науково-технічного прогресу, до якого мало прийти людство і які вражали уяву читачів. Привабливі герої фантаста сприймалися лише як носії наукових ідей. Але з плином часу сприйняття стало дещо іншим — на перший план вийшли цікаві й неординарні герої.

У романах Жуля Верна діють прекрасні за своїми духовними якостями персонажі, які найбільше люблять волю і творчу працю. Вони шляхетні, відважні і настирливі у своїх шуканнях: обравши мету, вперто йдуть до неї, долають усі труднощі й небезпеки, що лише загартовують їхні волю й характер. Їм доводиться витримувати лютий холод арктичних просторів і спеку палючої пустелі, долати безодні й гори, небезпечні хащі джунглів, боротися з повітряними і морськими стихіями, відбивати напади розбійників і хижих звірів. Проте вони ніколи не занепадають духом, а лишаються життєрадісними, бадьорими і з надією дивляться в майбутнє. «У Жуля Верна, — писав літературознавець Пелен де Дісбах, — неможливо знайти героя, який не був би готовий ризикувати життям заради врятування іншого. Дійова великодушність, прагнення прославити людину, що зобов’язує її спрямовувати зусилля на благо суспільства, — ось величні традиції, які характеризують творчість автора з точки зору моралі».

Герої його позбавлені егоїзму й лицемірства, користолюбства і жорстокості, підступності й брехливості. Чесні, прямодушні, високоморальні, завжди ладні подати руку допомоги, вони ніби являють собою ідеальних героїв. Воднораз це настільки живі й реальні люди, що читач, підкорений їхньою привабливістю, починає навіть вірити в їхнє існування.

Подібні герої діють і в «Таємничому острові». Це п’ятеро американців, які здійснили сміливу втечу з полону на повітряній кулі й, подолавши величезну відстань, випадково опинилися на безлюдному острові. Історія цих людей незвична через те, що, на відміну від інших численних «робінзонів», які використовували матеріали, запаси і спорядження загиблих кораблів, їм, за словами автора, «треба буде з нічого створити все». Озброєні знаннями, активні й працьовиті, вони власними руками здобувають собі все необхідне для існування.

Особливо виділяється серед них учасник війни за визволення негрів, талановитий інженер Сайрес Сміт, енциклопедичні знання, смілива думка і невичерпна енергія якого сприяють розв’язанню всіх проблем, що постають перед остров’янами. Він стає їхнім мозком, генератором ідей, які завдяки своїм умілим рукам, втілює в життя разом із товаришами. Його авторитет і слово серед них незаперечні. Які б найскладніші ситуації чи проблеми не виникали, всі з надією дивляться на Сміта. Моряк Пенкроф, котрого важко чимось здивувати, просто обожнює інженера, вважаючи, що для нього немає нічого неможливого. Подібний до Сміта і його друг, талановитий журналіст Гедеон Спілет, який також знав дуже багато, — цього вимагав його фах. Мужній мандрівник, воїн і мисливець, він володів багатьма професіями, був завжди невтомний і діяльний. Згадуваний уже досвідчений і добродушний моряк Пенкроф, який плавав майже по всіх морях та океанах, також дуже любив працю. І навіть його юний вихованець Герберт Браун, що був закоханий у природу і знав її, старанно вносив свою частку в колективну працю. Роботящим і безмежно відданим Смітові й товаришам зображено лагідного і запопадливого негра Наба, якого свого часу інженер визволив із рабства. Усім цим людям автор дає коротку, але вичерпну характеристику. Та особливо він підкреслює їхнє трудолюбство, праця стає необхідністю для кожного з них, приносячи їм глибоке задоволення.

У французькій літературі другої половини XIX ст. важко знайти подібний твір, у якому з такою пристрасністю і силою прозвучала б тема праці. А якщо її і розробляли окремі письменники, то вона, як правило, поставала зі сторінок твору виснажливою і безрадісною, була лише причиною страждання. Автори подібних творів мали цілковиту рацію — то був період становлення капіталістичного суспільства, що супроводжувався безжалісною експлуатацією людей. У «Таємничому острові» звучить справжній гімн вільній творчій праці, в основі якої лежить колективна воля людей. Почавши з вогню, добутого з допомогою сонячних променів, двох ножів, зроблених із собачого ошийника, лука із стрілами для полювання, остров’яни переходять до складнішого: побудови печі для випалювання гончарних виробів, а потім і випалювання залізної руди та інших металів. Забезпечивши себе металевими знаряддями праці, вони виготовляють меблі для свого Гранітного палацу, будують загони для худоби, приміщення для свійської птиці, невеликий, але міцний корабель. Використавши силу води, остров’яни конструюють підйомник, машину для обробки вовни, млин. Вони вирощують хліб і різні овочі, приручають диких тварин і виконують безліч інших робіт. Їхня трудова діяльність багатогранна і різноманітна. Вони зводять мости, осушують болота, ставлять наукові досліди на збудованому заводі, користуються дротовим телефоном, поволі перетворюють острів у маленький цивілізований світ. Поряд із шляхетними героями, відданими своєму обов’язку в ім’я людей, у романах Жуля Верна діють ще й негативні персонажі. Серед них можна зустріти і напівбожевільних учених, ладних знищити людство, зрадників, розбійників і піратів, просто злочинців. Проте письменник-гуманіст доводить, що не всі вони назавжди втрачені для суспільства, у декого з них ще можна розбудити сумління і вивести їх на чесний шлях. Одним із таких є Айртон. Як правило, на цей образ дослідники мало звертали уваги — мовляв, що цікавого може бути в розбійнику, який покаявся? Насправді ж образ Айртона складний і цікавий, до того ж автор заклав у нього глибокий зміст. У романі «Діти капітана Гранта» Айртон, закоренілий злочинець і ватажок розбійницької зграї, під ім’ям Бена Джойса наганяє жах на округу, ледве не губить експедицію лорда Гленарвана і врешті попадає в полон. Він сам обирає собі покарання самітністю, і його висаджують на острів Табор, на якому знайшов порятунок капітан Грант. Але на відміну від героя Данієля Дефо — Робінзона Крузо — Айртон, якого гризуть докори сумління, швидко втрачає людську подобу і перетворюється на тварину. Не випадково Сайрес Сміт говорить: «Лихо тому, хто самотній, друзі мої, і слід гадати, що самотність швидко доводить людину до безумства». Цю його думку згодом підтверджує Немо, який надто пізно зрозумів власну помилку: «Самотність, відірваність від товариства інших людей — сумна і важка доля. Не кожен може витримати її… Особисто я помираю тому, що уявив, ніби спроможний жити у самоті!..» Лише час і увага остров’ян, їхня тактовність поступово