read-books.club » Фантастика » Дивний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Дивний світ"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дивний світ" автора Олександр Іванович Шалімов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 159 160 161 ... 189
Перейти на сторінку:
слабкості.

— Батько вчив мене поважати слабкості ближніх, — уклонився Батсур. — Доріг тисяча, правда одна…


* * *

Перекидання табору на південний схил Адж-Богдо було вирішено здійснити двома маршрутами. Колона машин разом з караваном верблюдів і більшістю коней обігне масив з південного сходу. Піша група з декількома в’ючними кіньми спробує перевалити Адж-Богдо по ущелині, яку назвали Чорним міжгір’ям. Караван машин поведе Тумов. У пішій групі підуть: Озеров, Батсур, Жора і двоє робітників. В останню мить до пішої групи вирішив приєднатися і містер Пігастер.

Удосвіта, коли за чорними зубцями Адж-Богдо ледь почав рожевіти схід, а щербатий місяць ще яскраво світив у темному небі, маленький караван покинув табір.

У таборі вже ніхто не спав. Робітники знімали намети, вантажили спорядження на автомашини. Зі сходом сонця автоколона також мала виступити у тривалий і важкий маршрут навколо гір. Коли маленька група сміливців проходила повз машини, робітники переривали вантаження і мовчки проводжали поглядами темні постаті, що уперто крокували назустріч вітру. Ніхто не промовив ні слова, але всі знали, що шлях цієї шістки буде нелегким. Ще жодна людина не перевалювала через чорні скелі Адж-Богдо.

Тумов провів караван до воріт ущелини, мовчки потиснув усім руки.

— Вперед, — скомандував Озеров.

Батсур, Жора, Пігастер і двоє монголів-робітників, що вели на поводі нав’ючених низькорослих конячок, один за одним зникли в темній пащі ущелини.

Тумов поклав широку долоню на плече друга, ледь нахилився й уважно глянув з висоти свого величезного зросту в спокійне обличчя Озерова.

— Ну-ну, не турбуйся, старий, — тихо сказав Аркадій, — усе буде гаразд. Завтра увечері зустрінемося.

— Отож, біля східного підніжжя вулканічного плато, — захриплим голосом пробурмотів Тумов. — Обережніше вгорі… У разі чого краще поверніться. Радируй, і я відішлю назад одну з машин.

— Пройдемо, — сказав Озеров. — Ну, щасливо!

— В добрий час, Аркадію.

Тумов зачекав, поки маленька фігурка Озерова зникла за скрутом ущелини, і тихо побрів до табору. Схід розгорався все яскравіше. Над чорними горами і безкраїми жовтими плато вставало сонце.


* * *

У перший день караван Озерова пройшов близько 20 кілометрів по звивистому коридору Чорного міжгір’я. Поступово піднімалися все вище. Шлях у тіні високих скель виявився менш важким, аніж маршрути по розжарених плато передгір’їв. Часом назустріч каравану з верхів’їв ущелини починав дути досить сильний вітер. Його пориви відганяли спеку. Дихати ставало легше. Люди швидше дерлися по осипах і скелях, наполегливіше тягнули за собою коней.

Під час коротких привалів Батсур і Жора вимірювали приладом радіоактивність порід. Озеров квапливо записував спостереження в польовий щоденник.

Нарешті ущелина почала розширюватися, схили стали пологішими, з’явилися кущики хирлявої зелені. Караван вийшов у верхів’я долини. Попереду уступами громадилися чорно-коричневі скелі головного гребеня. Десь серед них завтра належало прокласти шлях у долини південного схилу. На заході з-за скель піднімався сліпучо-білий пік.

— Мунх-Цаст-Ула, — сказав Озеров. — Найвища вершина Адж-Богдо. Понад три тисячі сімсот метрів над рівнем моря.

— Мармур? — поцікавився містер Пігастер, дістаючи зі шкіряного футляра польовий бінокль.

— Ні, сніг.

— О’кей; значить, там є вода.

— Авжеж, — відповів Озеров, — але там немає перевалу.

— Ще питання, чи знайдемо його тут, — посміхнувся Пігастер, поглядаючи на чорний гребінь, що замикав верхів’я долини.


* * *

На нічліг стали біля підніжжя вододільного гребеня. Води не було. Коней стриножили і пустили скубти чахлу, пожовклу траву. На примусі закип’ятили чай і розігріли консерви.

Озеров нараз пригадав сніданок о третій годині ранку на набережній Москви-ріки. Ігор сказав тоді, що в Гобі завжди знайдеться оберемок саксаулу, щоб розігріти консерви. А ось тут, у цій пустельній долині, не було й оберемка саксаулу. Ані дерева, ані кущика, лише пучки сухої колючої трави на почорнілих від сонця й вітрів схилах.

«Як справи в Ігоря? Куди вони зуміли дістатися сьогодні?» — думав Озеров, розкладаючи спальний мішок на бурому кам’янистому ґрунті.

Поряд Жора крутив рукоятки радіостанції. У навушниках було чути шерехи й тріск. Радист Тумова не озивався.

— Ще їдуть; не стали на нічліг, — оголосив Жора, відкладаючи навушники.

Швидко темніло.

Вечеряли в напівтемряві. Обпікаючись, тягнули обвітреними губами гарячий чай.

Крижаний вітер задував із близького перевалу, примушував піднімати коміри ватяних курток, насувати глибше капелюхи й шапки. Тут, на висоті трьох тисяч метрів над рівнем моря, перехід від денної спеки до нічного холоду був надзвичайно різкий.

Вечеря добігала кінця, коли один з робітників — Жамбал — крикнув щось гучно й перелякано.

Батсур схопився.

— Де?

Жамбал, розгублено ворушачи губами, вказав під ноги на темний кам’янистий ґрунт.

Батсур увімкнув електричний ліхтар, почав уважно розглядати камені й суху траву.

— Що там? — запитав Озеров.

— Жамбал каже, що бачив каракурта.

— На такій висоті, — засумнівався Аркадій, — навряд чи.

— Треба перевірити. Загроза надто серйозна.

— Звісно.

Обшукали табір, перетрусили спальні мішки, сідла й рюкзаки, але нічого не знайшли.

— Привиділося йому, — відзначив Озеров, знову всідаючись на брезент.

— Ні, ні, — крутив головою Жамбал, — моя чесний слово каже. Моя каракурт бачив… Зле буде. Йти треба інший місце… Тут ночував не можна…

— Куди підемо? — заперечив Батсур. — Ніч, темно. Спатимемо на кошмах[208]. На повстину каракурт не полізе.

— Моя боїться, — твердив Жамбал. — Моя дуже боїться. Моя старий бабуся один каракурт кусав. Бабуся відразу помирав.

— Що трапилося? — поцікавився містер Пігастер.

— Є підозра, що в табір заліз отруйний павук: каракурт,

1 ... 159 160 161 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дивний світ"