read-books.club » Сучасна проза » Вовк-тотем 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовк-тотем"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вовк-тотем" автора Цзян Жун. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 159 160 161 ... 291
Перейти на сторінку:
посліду. Густий дим до неба можна було отримати, якщо підпалити сухий хмиз і додати туди мокрого гілля та лою. Напіввологі коров’ячі чи овечі кізяки також могли дати густий дим, причому отримати такий дим з мокрого хмизу, лою чи напіввологих овечих кізяків тут було набагато легше, ніж із вовчого посліду. Тепер він був переконаний, що авторитет і поширеність уявлень про «вовчий дим», як про результат підпалу вовчого посліду, — це абсолютна брехня й дурниці, якими боязкі й миролюбні китайці лякали самих себе.

Легенький вітерець розвіяв по «сигнальній вежі» попіл від хмизу й вовчого посліду. Чень Чжень не злякався вовчого диму, який сам же й утворив, він тільки був надзвичайно сердитий на роз’яснення про цей дим, подані в авторитетному китайському словнику. Китайці як представники хліборобської цивілізації мають дуже поверхові знання про степові цивілізації півночі, а про степових вовків узагалі майже нічого не знають. Щоб з’ясувати таку просту справу, як те, чи дає вовчий послід сигнальний дим, достатньо взяти трохи цього посліду й підпалити. Але чому з давнини до сьогодення серед мільйонів китайців не знайшлося жодного, хто б провів такий експеримент? Однак новий поворот думки змусив Ченя відчути, що ця проста справа насправді не така вже й проста. Розширення китайської хліборобської цивілізації протягом кількох тисяч років призвело до поголівного знищення вовків на китайських територіях, тож де б китайці могли знайти вовчий послід? Вони могли підбирати тільки послід корів, овець, свиней, коней, собак, або ще людські екскременти, і якби навіть раптом їм трапився вовчий послід, вони б його не розпізнали.

Чень сидів на високій «сигнальній вежі», глибоко замислившись, і його думки просувалися ще далі. Якщо вовчий дим утворювався зовсім не внаслідок спалення вовчого посліду, то чому ж цей густий дим до неба, що піднімався над сигнальними вежами в давнину, почали називати вовчим? «Вовчий дим» — ці два слова дійсно здатні сильно настрахати й більш ефективно попередити, ніж слова «вовча зграя», при цьому вовчий дим обов’язково має стосунок до вовків. Чи не є вовчий дим попереджувальним густим димом про те, що «вовки йдуть»? Велика стіна цілком могла перегородити шлях степовим вовкам, але слово «вовки» у фразі «вовки йдуть» насправді вказувало зовсім не на степові вовчі зграї, а на тюркську кінноту, яка виступала з прапорами із зображенням вовчих голів; на люту степову кінноту гунів, сянбійців, тюрків, монголів та інших народів, які мали вовчу лють і мудрість, володіли вовчою стратегією й тактикою, брали собі вовка за зразок і обожнювали його як тотем. Степовики вклоняються вовку-тотему з давнини і до сьогодення, вони завжди полюбляють порівнювати себе з вовком, уявляти себе вовками, а ханьців — вівцями, вони завжди вважають себе героями, здатними самотужки протистояти ста ханьцям, тому завжди зневажають лагідний характер хліборобів. До того ж у давнину хлібороби-китайці завжди сприймали степову кінноту як жахливих «вовків». Тож вихідне значення словосполучення «вовчий дим» має бути таке: «сигнальний дим, що розпалювався на сигнальних вежах і сповіщав про те, що кіннота степових народів, які поклоняються вовку-тотему, хоче порушити кордон». «Вовчий дим», таким чином, не має жодного стосунку до вовчого посліду.

Він раптом подумав, що, можливо, з усіх мов світу тільки в китайській є таке словосполучення, як «вовчий дим». У світі так повелося, що миші найбільше бояться котів, а вівці — вовків. Тож якщо «вовчий дим» став для китайців символом атаки степових націй, то це тільки вказує на те, що сутність китайського характеру містить якості, властиві вівцям і свійській худобі. З тих пір як на трон зійшла династія Цін, оскільки кочовики-маньчжури гаряче любили степ, розуміли його, тож протиріччя між степом і орними землями було тимчасово зняте і «вовчі дими» поступово зникли. Однак глибинна суперечність між кочовою й хліборобською цивілізацією так і не було вирішене. Після того як китайці, які не розуміються на степові, знову заснували власну державу, вовчий дим остаточно зник, однак на степ почав поширюватися інший густий дим — від випалу при освоєнні цілинних земель. А це — ще страшніший за вовчий дим сигнал війни, причому самогубної війни, ще дурнішої, ніж саморуйнування Великої стіни. Ченю згадалися слова Улзія про те, що буде з Пекіном, якщо степ на північ від Великої стіни перетвориться на пустелю й з’єднається з великою монгольською пустелею в одне ціле? Чень про себе зітхнув: можливість того, щоб хлібороби, які тисячоліттями відчували презирство з боку степовиків, полюбили степ і почали цінувати його, з’явиться хіба що тоді, коли Велика стіна буде повністю похована в пісках суперпустелі. Хлібороби — це такі люди, які не заплачуть, поки море не висохне й каміння не розтріскається. Після того як маньчжури прийшли володарювати на Китайську рівнину, вони поступово асимілювалися з хліборобською цивілізацією, позакривали наземні й морські прикордонні пункти, й почали, зачинившись так, самі себе вихваляти, перешкоджати проникненню західної прогресивної цивілізації, але не бажали проводити реформи й оновлення. І тільки коли європейці силою корабельних гармат з гуркотом прочинили двері й почали відрізати собі землі як компенсацію та вигнали імператорську родину з Пекіна, в наступні десятиліття після цього почали проводитися вимушені реформи…

Дивлячись на сірий попіл від вовчого посліду у себе під ногами, Чень раптом відчув страшенну пригніченість.


Сонячне проміння влітку на високогір’ї під обід раптово набирало силу. Воно пригинало траву на горах аж на три цуні[132] й так напікало величезне каміння, що на ньому з’являлися нові тріщини. Чень Чжень поспішив згребти залишки хмизу й попелу в такі тріщини на камені, після чого спустився на землю. Вівцям також сонце напікало голови, тому вони розтяглися в траві, підставивши сонцю спини й притиснувши голови до землі та заховавши їх у власні тіні. Уся отара мирно спала.

Чень Чжень заховався в тінь від величезного каменя, збираючись також подрімати, однак так і не наважився на це, адже він все-таки щойно підібрав у цьому місці вовчий послід. Не виключено, що якийсь великий вовк, сховавшись десь неподалік, спостерігає за тобою й чекає, поки тебе розморить на сонці й ти міцно заснеш. Чень Чжень зробив

1 ... 159 160 161 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовк-тотем"