Читати книгу - "Сибіріада польська"

Листів від поляків надалі не було. Жінки журилися щораз більше: «Що з нашими сталося? Адже неможливо, щоб їх усіх на тій війні повбивали. У Польщі вже повинні бути, про це газети пишуть. Що там з ними діється?»

Так дочекалися весни. Астаф’єв привіз із Тулуна запізнені газети, які били в очі тріумфальними заголовками: «У великому січневому наступі непереможна Червона Армія визволила столицю Польщі, місто Варшаву!» — «Громлячи тікаючі у паніці гітлерівські орди, Червона Армія наближується до кордонів Німеччини!» — «Як передвіщав товариш Сталін: і на нашій вулиці є тепер свято!» — «Усі сили для остаточної перемоги!» — «Громадяни! Товариші! Співвітчизники! День перемоги вже близько!» — «На Берлін! На Берлін!»

При таких радісних звістках про швидкий кінець війни, мов грім з ясного неба, вражали «похоронки». А привіз їх Астаф’єв дві. Одну дістали старі Сучкови зі звісткою про смерть сина. Друга «похоронка» була для поляків з Вовчого хутора. Сташек влетів у канцелярію запитати про листи. Астаф’єв без слів вийняв з шухляди службовий конверт. Побачивши це, серце в хлопця завмерло.

— Але з мене дурень, мабуть, налякав тебе. Це не для тебе, хлопче. Шайна? Анєля Шайна живе там у вашому Вовчому? Я щось не чув. Мабуть, не працює?

Слина насилу пройшла крізь стиснуте Сташекове горло.

— Старушка вже, бабуня...

— Сина на війні має?

— Так. Навіть двох.

— А щоб це все вже грім розбив! «Похоронка!» І то у таку хвилину, коли кінець війни вже, вже!

— А листів до нас, до поляків, не було?

— Через це все я про листи забув би. Є якісь. І як завжди газетку можеш собі взяти, почитати...

Листи також були два: до Гонори Ільницької та до бабуні Шайніної. Листа від батька і на цей раз Сташек не дочекався.

З «похоронки» виходило, що «капрал Ян Шайна загинув смертю хоробрих 20.9.1944, під час форсування Вісли під Варшавою».

І лист був також від Янека. Читали його у Вовчому, немов Яськовий голос із могили:

«25 липня 44 р.

Кохана мамо і вся моя сімейко!

У перших словах мого листа Христос воскрес. Доповідаю Вам, що, дякуючи Богу, я здоровий та цілий. Брата Сташека бачив недавно і також усе гаразд. Зустрів ще із знайомих Янека Майку, а більше то вже нікого, бо у різних частинах служать.

Мамочко, кохана! Найважливіше, що Тобі хочу написати, що ми вже врешті є знов у Польщі! Що зі мною, що з нашими хлопцями діялось, то не вдасться розповісти! Польща! Польща! Після такого блукання, після Сибіру! Усе тут було: і плач, і радість, і журба, що ви ще там, а не тут, разом з нами. А що той німець у Польщі натворив, то навіть розповісти не вдасться. Мало того, що цілу Польщу знищив і зруйнував, то ще стільки людей замордував, що аж жах. І то від малого до старого. Про наші сторони, про Поділля, про Червоний Яр нічого не знаю, бо у нас на фронті є цілком інший напрям. Перед нами тепер ріка Вісла і Варшава!

Увесь час тут думаємо про Вас. А наше командування дає нам гарантію, що як тільки війна закінчиться і доб’ємо германського гада, то Вас відразу з того Сибіру витягнемо. Ненечко! Турбуйся там про себе, як можеш. Про мене не журись. Як Бог дасть, невдовзі знов усі будемо разом. Мені увесь час пишіть на цю ж саму польову пошту, то лист дійде. І ще вітаю всіх наших з Вовчого. А Тобі, Ненечко, цілую руки.

Твій син Янек.

Я у Польщі, Мамо! У Польщі! І будемо тут Вас з нетерпінням чекати, щоб і Ви до Польщі повернулися якнайшвидше. Поки що б’ємо Германа, аж дим йде».

Бабуня Шайніна листа від сина не пояснювала, слухала його зміст мовчки і з тихим «вічним відпочинком» на губах.

А Гонорка Ільницька дістала листа від Бронека Шушкевича, це була для неї несподіванка, якою була приємно здивована. Явно зраділа і довго не звірювалася нікому, про що саме Бронек до неї написав. Але не видержала і проговорилася перед Бронею у великій таємниці:

— Неначе як до вдови після Флорека Бронек до мене написав. Так і так, пише, Гонорцю, по-всякому між нами бувало, але тепер, коли ти є вдовою після польського солдата, то як війна закінчиться, то ми могли б разом, це означає ніби то я і він, то ми могли б разом подружнім вузлом перед Богом з’єднатися! Розумієш, Броню?! І питає мене, що я стосовно цього? І щоб я йому негайно відписала, бо дуже хоче це знати. Ну й там таку ще різну смішну балаканину про любов мені намазюкав. Ну і як ти думаєш, Броню, відписати йому? А чи я знаю, що він там на тому фронті з бабами витворяє? За кожною спідницею