Читати книгу - "Екзорцист"

— Ой, Мері Джо, годі вам! — усміхнувся декан, підносячи до рота виделку з карі.

— Ага, годі вам, — луною відгукнулася Кріс.

— О, вітаю! Чудове карі! — похвалив декан.

— Не надто гостре?

— Зовсім ні, якраз те, що треба. Мері Джо власне розповідала мені про єзуїта, що також був медіумом.

— І він мені не вірить, — весело додала ясновидиця.

— А, distinguo, — уточнив декан. — Я тільки сказав, що в це важко повірити.

— Маєте на увазі, що він був справжній медіум? — запитала Кріс.

— Ну звісно, — підтвердила Мері Джо. — Та він навіть займався левітацією!

— О, я це роблю щоранку, — спокійно додав єзуїт.

— І він проводив спіритичні сеанси? — допитувалася в місіс Перрін Кріс.

— Ну так, — відповіла вона. — Він був надзвичайно відомий у дев’ятнадцятому столітті. Фактично він був, мабуть, єдиний спіритуаліст, якого в той час не засудили за шахрайство.

— Я повторюю, що він не був єзуїт, — прокоментував ці слова декан.

— О Боже, та ж був! — засміялася ясновидиця. — У двадцять два роки він долучився до єзуїтів, пообіцявши більше не займатися спіритизмом, але його викинули геть із Франції, — розреготалася вона, — після сеансу, який він провів у Тюїльрі. І знаєте, що він вичворив? Посеред сеансу сказав імператриці, що до неї зараз доторкнуться рученята дитинки-привиду, що ось-ось матеріалізується, а коли там раптово ввімкнули світло, — сказала, регочучи, вона, — його впіймали на тому, що він торкався своєю оголеною ступнею імператорської руки! Можете собі уявити?

Єзуїт з усмішкою відставив убік тарілку.

— Більше навіть не просіть скидок на відпущення гріхів, Мері Джо.

— Ой, та ну вас, у кожній отарі є своя паршива вівця.

— Ми вже й так перевищили квоту з папами родини Медічі.

— Ви знаєте, а я колись пережила щось подібне, — почала була Кріс.

Але декан не дав їй договорити:

— Ви що, хочете висповідатися?

Кріс усміхнулася й заперечила:

— Ні, я не католичка.

— Ой, та єзуїти теж ні, — глузливо реготнула Перрін.

— Наклеп із боку домініканців, — не поліз по слово в кишеню декан. А тоді знову звернувся до Кріс: — Перепрошую, дорогенька. То що ви казали?

— Ну, просто мені здається, що я бачила колись, як хтось левітував. Це було в Бутані.

Вона переповіла той випадок.

— Гадаєте, таке можливе? — запитала вона насамкінець. — Тобто насправді?

— Хтозна? — відповів їй декан і стенув плечима. — Хтозна, що таке гравітація. Або взагалі матерія, якщо вже на те пішло.

— Хотіли б почути мою думку? — втрутилася місіс Перрін.

— Ні, Мері Джо, — заперечив декан. — Я дав обітницю бідності.

— Я теж, — пробурмотіла Кріс.

— У якому розумінні? — нахилився до неї декан.

— Ой, та то таке. Послухайте, я хотіла ось що у вас запитати. Знаєте той невеличкий будиночок отам за церквою? — показала вона в той бік.

— Святої Трійці? — уточнив він.

— Так, за тією церквою. А що відбувається в тому будиночку?

— Ой, ну там служать чорну месу, — втрутилася знову місіс Перрін.

— Чорну що?

— Чорну месу.

— Що це таке?

— Вона жартує, — мовив декан.

— Так, я розумію, — погодилася Кріс, — але я в цьому профан. То що таке чорна меса?

— Ну, якщо коротко, то це пародія на католицьке богослужіння, — пояснив декан. — Пов’язана з культом диявола.

— О Боже! Ви хочете сказати, що такі речі існують?

— Не можу нічого стверджувати. Хоч мені колись довелося почути статистичні дані про те, що тільки в Парижі щороку відправляють близько півсотні тисяч чорних мес.

— І це тепер? — здивувалася Кріс.

— Це тільки те, що я чув.

— Так, звісно, від єзуїтської спецслужби, — вставила свої п’ять копійок місіс Перрін.

— І зовсім ні, — заперечив декан. — Просто я чую голоси.

Жінки розреготалися.

— Ви знаєте, у Лос-Анджелесі, — зауважила Кріс, — можна почути безліч історій про поширені там відьомські культи. Я часто думала, правда це чи ні?

— Ну, як я вже казав, я не фахівець у цих питаннях, — зізнався декан. — А ось хто може вам багато розповісти — то це Джо Даєр. Де він, до речі?

Декан роззирнувся довкола.

— Ага, он там, — сказав він, показуючи на другого священика, що стояв спиною до них біля шведського столу, накладаючи собі на тарілку вже другу порцію. — Гей, Джо?

Молодий священик обернувся з безпристрасним виразом обличчя.

— Ви мене кликали, пане декане?

Декан підкликав його помахом пальця.

— Секундочку, — відповів Даєр, ще завзятіше атакуючи карі й салат.

— Це єдиний леприкон серед нашого духівництва, — сказав з явною симпатією декан і відпив ковточок вина. — Минулого тижня у Святій Трійці було кілька випадків осквернення, і в одному з них, на думку Джо, були речі, типові для чорних мес, тож я припускаю, що він може вам дещо розповісти на цю тему.

— А що сталося в церкві? — запитала Мері Джо Перрін.

— Ой, це занадто гидко, — сказав декан.

— Кажіть, ми вже ж повечеряли.

— Ні, прошу вас. Це просто мерзенно, — заперечив він.

— Та годі вам, кажіть!

— То що, ви не можете прочитати мої думки, Мері Джо? — запитав він у неї.

— Ой, та я могла б, — усміхнулася вона у відповідь, — але просто не думаю, що достойна входити в оце Святеє Святих!

— Ну, але це справді хворі речі, — мовив декан.

Він описав осквернення. У першому випадку ключар знайшов на вівтарному покривалі перед табернаклем купу людських екскрементів.

— О, це таки справді гидота, — скривилася місіс Перрін.

— Ну, а другий випадок іще мерзенніший, — зазначив декан, а тоді скористався опосередкованою мовою й кількома евфемізмами, щоб пояснити, як ліворуч від вівтаря хтось приліпив до статуї Христа масивний глиняний фалос.

— Достатньо хворі речі? — запитав він наостанок.

Кріс помітила, що ясновидиця виглядала по-справжньому збентеженою, коли сказала:

— Ой, годі вже. Вибачте, що я почала розпитувати. Змінімо тему.

— Ні, мене це заінтригувало, — запротестувала Кріс.

— Так, звісно. Бо я великий інтриган, — пролунав чийсь голос.

Це був Даєр. Тримаючи в руках повну тарілку їжі, він урочисто проголосив:

— Дозвольте мені ще на хвилинку відлучитися, і я зараз повернуся. У нас тут з астронавтом виникла одна цікава ідея.

— Що саме? — поцікавився декан.

Відповідаючи, Даєр незворушно глянув на нього з-під своїх окулярів:

— Стати першим місіонером на Місяці.

Усі, крім самого Даєра, вибухнули реготом.

Комічний ефект підсилювався тим, що всі жарти він промовляв із непроникним обличчям.

— Ви якраз пасуєте за розмірами, — сказала місіс Перрін. — Вас спокійно зможуть розмістити в носовому конусі ракети.

— Ні, не мене, — з поважним виглядом виправив її молодий священик. — Я пробую пристроїти туди Емері, — сказав він деканові,