Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

— Це ж найвищі рівні магів, таких в імперії на пальцях можна порахувати! Леді що за зброю ви створили, це ж круто! З такою зброєю, підемо відривати голови усім хто вас ображав?!!!

Сара як завжди у своєму репертуарі, присутні навіть не знайшли що на це сказати, просто кліпали очима. Та Олівія одразу прояснила ситуацію, наче вона була єдиною дорослою серед них:

— Подібна річ потрібна для захисту, а не для шкоди, усім зрозуміло?

— Так леді!

На секунду Фіона задумалася, а потім запитала Олівію:

— Леді, я тут подумала, коли про револьвер стане відомо серед аристократів, вони можуть просто скопіювати його та викрасти усі ваші заслуги. Що ми можемо зробити?

— Усе дуже просто, скоро я пришлю до вас свою людину, вона збере необхідні документи та поїде в імператорський палац, де офіційно зареєструє торгову компанію, додаючи дозволи на виробництво та продаж магічних предметів, а також подасть запит на реєстрацію прав власності на новий винахід, а саме на револьвер, і таке інше... Загалом, вона буде моєю довіреною особою та буде виконувати функції директора компанії, доки я буду навчатися. Ммм..., — приклавши вказівний палець до підборіддя дівчинка обдумала що вона ще мала сказати, — a, ще на усі наші винаходи потрібно наносити спеціальне гравіювання з назвою компанії, але потрібна якась особливість, гарантія якості. Те, що буде говорити, що річ є оригінальною, виготовленою саме нами, а не вкрадена чи скопійована конкурентами. Може у вас є ідеї?

Один з майстрів Біл, увесь цей час уважно слухав, а потім поправивши свої окуляри, сказав:

— Навіть не віриться що вам лише десять років... А може ви одна з тих магів, що пʼють всілякі зілля, для омолоджувального ефекту?

— Це ж стільки зілля потрібно випити? Не мели дурниць! — Фіона відписала смачного запотиличника Білу, і продовжила, — леді Морган просо геній з народження, чули про таких? Я впевнена що це й справді так, інакше нащо б їй було іти до школи, де тусується лиш малеча?

— ТЕМНА НІЧ! — раптом видала Сара, і усі обернулися до неї, — а що, погляньте, виготовлення зброї, магічні предмети, чорний метал, кристали, таємничий власник, нікому не відомі майстри — усе таке нове, магічне, вкрите таємницями... Як ніч. Тому «Темна Ніч».

Переглянувшись між собою усі погодилися.

— Добре, тоді відтепер компанію назвемо «Темна Ніч». Але як бути з оригінальним знаком?

— Я сама створю магічне коло, що буде висвітлювати надпис компанії виробника.

— Ти можеш створювати їх сама? 

— Так, але це секрет.

Фіона була однією з небагатьох майстрів, що народилися з даром розуміти та створювати візерунки магічного кола самим. Зазвичай маги просто заучують та користуються вже наявними візерунками. Олівія була здивована, бо в минулому про таку деталь не було відомо. 

Майстриня попросила в дівчинки той кинджал, що подарувала до цього, для першої спроби, боячись зіпсувати револьвер. Вона зосередилася та заплющила очі, а коли відкрила їх, вони засяяли золотом. Тоді Фіона провела вказівним пальцем по руківʼї, і на цьому місці зʼявився красивий різьблений напис «Темна Ніч».

— От і все, для перевірки знаку, достатньо буде влити навіть краплинку магії в знак, це може бути маг або просто магічний камінь, якщо засяє золотом, значить знак нанесли в нашій компанії. 

— Чудово, зможеш зробити зараз такі ж самі й на револьверах, нам уже час іти, у мене ще є одна справа.

Після того як Олівія розвʼязала усі питання у з Фіоною, вона разом з Сарою та Ортісом вирушили до передмістя, там у невеличкому регіональному відділенні банку працювала людина, що зараз була потрібна їй.

«Хоча я була тоді іще меншою, та все ж я памʼятаю Софі Есфера, мамину помічницю. Молода не висока жінка з приємним румʼяним обличчям, зеленими очима та каштановим волоссям, я точно її впізнаю, коли побачу. Хоч вона була лише на половину аристократкою, оскільки являлася позашлюбною дочкою віконта Есфера, зі столичної знаті, вони з мамою були добрими подругами, і міс Есфера була маминою особистою помічницею, вона розумілася в економіці та торгівлі, бездоганно працювала з документами та на памʼять знала правовий кодекс імперії. Коли мама померла робота герцогині ще довго лишалася на її плечах, а коли приїхала графиня Джулін, то її просто прогнали, бо Феліція не змогла стерпіти те, що Софі виконувала обовʼязки професійніше за неї. Тому зараз я хочу повернути все, що втратила міс Есфера після звільнення.»

У великому залі, де в ряд стояли кілька робочих столів, завалених купами паперів, і за якими ледь виглядали співробітники банку, за одним з таких столів, один на проти одного сиділи леді Олівія Морган та міс Софі Есфера.

— Юна леді Олівія Морган, як давно ми з вами не бачилися, здається вже років три минуло, а ви знатно підросли, я рада бачити вас.

Софі мала рацію, Олівія швидко росла вгору, хоч їй було лише десять років, та по зросту вона уже була на рівні підлітків тринадцяти — пʼятнадцяти років, саме тому її уже зараз майже не сприймали як дитину. Та й вона в цьому житті зовсім не поводилася як дитина.

— Вітаю міс Есфера, як ваші справи, бачу ви трудитесь на благо сімʼї? — Олівія не хотіла затягувати розмову, бо знала що Софі була людиною ділової натури, що не любить пустих балачок.