Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Це ціна нашого мовчання, — сказала Сіона, простягаючи його Кобату. — Саме тому Топрі дозволили сьогодні вночі привести вас сюди.

Кобат узяв пакет, не зводячи очей з її обличчя.

— Мовчатимете? — спитав він.

— Ми обіцяємо не інформувати Гільдію та Сестринство, що ви їх ошукуєте.

— Ми не ошукуємо…

— Не клейте дурня!

У Кобата пересохло в горлянці, він намагався ковтнути. Тепер він зрозумів, що вона мала на увазі. Якщо бунтівники поширять цю історію, то їй можуть повірити, однаково, правдива вона чи ні. Це був «здоровий глузд», як любив говорити Топрі.

Сіона глянула на Топрі, що стояв позаду Кобата. Ніхто не приєднувався до бунтівників з міркувань «здорового глузду». Невже Топрі не усвідомлював, що «здоровий глузд» може його зрадити? Знову перевела погляд на Кобата.

— Що в цьому пакеті? — спитав він.

Те, як він це промовив, підказало Сіоні, що він уже знає.

— Я посилаю це на Ікс. Ви візьмете цей пакет — зробите це для мене. Це копії двох томів, які ми взяли з Хробакової фортеці.

Кобат вдивлявся в пакет, що тримав у руках. Було помітно, що хотів його відкинути, що авантюра з бунтом обтяжила його більш згубним вантажем, ніж він сподівався. Кинув грізний погляд на Топрі, наче дорікаючи: «Чому мене не попередив?»

— Що… — Він знову глянув на Сіону, прокашлявся. — Що в цих… томах?

— Ваші люди можуть нам про це розповісти. Ми вважаємо, що це слова Хробака, записані шифром, який ми не можемо прочитати.

— Чому ви думаєте, що ми…

— Ви, іксіани, митці таких справ.

— А якщо нам не вдасться?

Вона стенула плечима.

— Ми не станемо вас засуджувати. Але якщо використаєте ці томи з іншою метою або ж приховаєте успішний результат…

— Як можна бути певним, що ми…

— Ми не покладаємося лише на вас. Інші теж отримають копії. Думаю, Сестринство та Гільдія не матимуть застережень щодо розшифрування цих томів.

Кобат сховав пакет під пахву й притис його до тіла.

— Чому ви думаєте, що… що Хробак не знає про ваші наміри… навіть про цю зустріч?

— Я думаю, що він знає багато всього і може навіть знати, хто забрав ці томи. Мій батько вважає, що він справді провидець.

— Ваш батько вірить в Усну історію!

— Усі в цій кімнаті вірять. Усна історія розходиться з Офіційною історією в багатьох важливих речах.

— Тоді чому Хробак нічого не чинить проти вас?

Вона вказала на пакет під пахвою Кобата.

— Можливо, відповідь там.

— Або ж ви і ваші зашифровані томи не становите для нього справжньої загрози! — Кобат не приховував гніву. Не любив, щоб його змушували ухвалювати рішення.

— Можливо. Скажіть мені, чому ви згадали Усну історію?

Кобат знову почув погрозу.

— Там сказано, що Хробак нездатний на людські почуття.

— Це не причина, — промовила вона. — Маєте ще один шанс сказати мені справжню причину.

Нейла на два кроки підступила до Кобата.

— Я… мені наказано переглянути Усну історію, перш ніж прийти сюди, сказано, що ваші люди… — Він знизав плечима.

— Що ми її декламуємо?

— Так.

— Хто вам це сказав?

Кобат ковтнув, перелякано глянув на Топрі, тоді знову на Сіону.

— Топрі? — спитала Сіона.

— Я думав, що це допоможе йому зрозуміти нас, — промовив Топрі.

— І ти назвав йому ім’я свого лідера, — сказала Сіона.

— Він уже знав! — Голос Топрі таки зірвався на писк.

— Які конкретні частини Усної історії наказано вам переглянути? — спитала Сіона.

— Нууу… про династію Атрідів.

— А зараз ви думаєте, що знаєте, чому мене зараховують до бунтівників.

— Усна історія достеменно розповідає, як він трактує всіх з династії Атрідів! — промовив Кобат.

— Кидає нам короткий шнурок, а тоді притягує? — спитала Сіона. Її голос був оманливо спокійним.

— Саме так він зробив із вашим батьком, — сказав Кобат.

— А зараз дозволяє мені гратися в бунт?

— Я лише посланець, — промовив Кобат. — Якщо ви мене вб’єте, хто передасть ваше послання?

— Або ж послання Хробака, — зауважила Сіона.

Кобат промовчав.

— Думаю, ви не розумієте Усної історії, — сказала Сіона. — Також думаю, що ви не надто добре знаєте Хробака й не розумієте його послання.

Обличчя Кобата спалахнуло від злості.

— Що стримує вас від того, аби уподібнитися решті Атрідів, ставши милою слухняною частиною… — Кобат замовк, зненацька усвідомивши, що` вирвалося в нього в пориві гніву.

— Черговим новобранцем внутрішнього кола Хробака? — закінчила Сіона. — Як Дункан Айдаго?

Вона обернулася і глянула на Нейлу. Дві помічниці, Анук і Тав, насторожилися, але Нейла зберігала спокій.

Сіона знову кивнула Нейлі.

Виконуючи свої обов’язки, Анук і Тав зайняли позицію біля дверей, заблокувавши вихід. Нейла підійшла й стала поруч із Топрі.

— Що… що відбувається? — спитав Топрі.

— Ми хочемо знати все важливе, чим може поділитися з нами експосол, — відповіла Сіона. — Нам потрібне все послання.

Топрі затремтів. На чолі Кобата виступив піт. Чоловік ще раз глянув на Топрі, тоді перевів увагу на Сіону. У цей один погляд наче розсунулася завіса, і Сіоні вдалося зазирнути всередину, розгледівши зв’язок між ними.

Усміхнулася. Це лише підтверджувало те, що вона й так знала.

Кобат завмер.

— Можете починати, — сказала Сіона.

— Я… що ви робите…

— Хробак передав вам приватне послання для ваших панів. Я слухаю.

— Він… він хоче розширити свій повіз.

— Значить, сподівається ще більше розростися. Що ще?

— Ми повинні вислати йому великий запас рідуліанського кристалічного паперу.

— З якою метою?

— Він ніколи не пояснює своїх вимог.

— Це тхне речами, які він забороняє іншим, — сказала вона.

— Собі він нічого не забороняє! — гірко відповів Кобат.

— Ви робили для нього заборонені іграшки?

— Я не знаю.

«Бреше», — подумала Сіона, але вирішила не уточнювати. Достатньо знати, що знайшлася ще одна щілина в обладунку Хробака.

— Хто вас замінить? — спитала Сіона.

— Посилають небогу Малкі, — відповів Кобат. — Ви можете пам’ятати, що він…

— Ми пам’ятаємо Малкі, — перебила вона.