Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

В обідню перерву я мав необережність полишити своє дорогоцінне місце без нагляду, бо купував собі сендвіч. Повернувся і застав знайому вже картину. Танака сиділа у себе, на місці Сіракави сиділа Судзкі. На моїй парті, майже повністю вкривши її своєю спідницею, сиділа Сіракава. Спершись руками на парту вона злегка розгойдувала своїми стрункими ногами, в чорних панчохах. Я жував свій сендвіч і свердлив її поглядом. Вона ж не зважаючи теревенила з подругами. Поруч за своєю партою сидів Ямада заклопотано писав якісь звіти, певно таки получив за щось прочуханки від Танаки.
- А що твій сусід? Ти бачила його? - активно запитувала Танака.
- Ні, не бачила. Він певно студент, бо ми з ним ні разу не пересікалися. Вахтерка казала, що він дуже зайнятий. Я чую іноді зранку він як повертається, можливо працює день серед ночі.
- Можливо він симпати-и-и-чний - грайливо затягнула Танака.
- Та годі тобі, дорослий і зайнятий хлопець. Мені пощастило, що сусіди відповідальні.
- Ага, тільки шумить до пів ночі - фраза Танаки.
- Ну це вже інше, та і музика в нього приємна - задумалась Сіракава.
Я не підслуховував їх розмову, мене це не обходило. Я лиш невдоволено жував свій сендвіч і думав, як мені повернути законне місце. Покінчивши з обідом перебив їх розмову.
- Це моє місце - нічого оригінального я не придумав.
- Невже ти проти, що я трошки тут посиджу?
- Проти. Знаєш, я багато читав про різні звичаї Японії. У вас є таке поняття, як не прямий поцілунок. Коли хлопець, наприклад, п'є з тієї ж пляшки з якої пила дівчина і це наче вони не в буквальному сенсі поцілувалися...
- Про що ти? - Танака аж зацікавилась. Судзукі при словах про не прямий поцілунок трішки знітилась.
- ... так от, я часто полюбляю спати на своїй парті, а ти сидиш на ній в спідниці і навіть не в колготках.
- Пхех - зареготала Танака. Сіракава лиш злісно свердлила мене поглядом. Судзукі кліпала оченятами не розуміючи нічого.
Нашу битву поглядів перервав дзвінок. Дівчата стали займати свої місця. Розминаючись зі мною, Сіракава кинула:
- Ти нестерпний!
Думаю цей урок вона на довго запам'ятає. Зайняв своє місце і при світлі сонячних променів я побачив відбитки її сідниць на своїй парті. "Ну я ж казав..."
- Ти міг добитися свого і іншим способом - зауважила Танака, дивлячись на подругу, яка сиділа з байдужим виглядом підпирала голову лівою рукою. Стрункі ноги вона закинула одна на одну, дратівливо гойдаючи їх.
- Це був найшвидший і найдієвіший метод - спокійно відповів я.
Певно на одного ворога в класі у мене стало більше. Погано знаючи таємничу Сіракаву, я не помітив, як вона зніяковіла.
Танака була права. Можна було і більш адекватно попросити про це. Дівчата були чи не єдині хто спокійно спілкувався зі мною, а я перевернув все знову у русло відлюдька. Все ж я відучився нормально комунікувати з людьми. Я йшов не поспішаючи додому, вузькими вуличками пообабіч яких, стирчали голі сірі гілки дерев. Такі ж неприємні на вигляд як і я. Вийшов з провулку на більш жваву вулицю, до вух донісся мерзенний протяжливий свист. Я вмить позбувся роздумів, серце забилося частіше в ноги хлинула кров. Очі уже шукали заглибину на землі куди ще мить і ноги понесли б мене. Десь поруч зірвалася петарда. Я геть забув, дітвора любить побавитися на фестивалі петардами і хлопавками. Важко видихнув, що ж я робитиму коли будуть феєрверки?
На святкування Геловіну я не прийшов. В наступні дні я дізнався, що Судзукі і Ямамото чудово провели весь фестиваль разом. Вони відвідали всі розважальні кімнати, Ямамото пригощав її солодощами, вона годувала його локшиною. Після шкільного фестивалю, вони зустріли феєрверки на головній площі міста, тримаючись за руки. На площі, уважні однокласники помітили ще одну досить не очікувану їм парочку. Щаслива Танака годувала Ямаду яблуком на паличці, він стримано посміхався. Танака відмовилася від ідеї спалення трьохметрового опудала вимінявши це на обіцянку, що він поведе її дивитися феєрверки. Золота пора юності огорнула площу. Багато сердець, переживаючи ніжні почуття, билися тут в унісон.

Свій вечір я провів у темній заштореній спальні, вікно в якій було набагато менше чим у вітальні-кухні. Я сидів спершись спиною на ліжко, згорбившись, наче намагався стати меншим, щоб сховатися від зовнішнього світу. Голову окутав подушкою, міцно притуляючи її до вух. Кожен вибух феєрверку, який із захопленням спостерігали на площі, різав повітря в моїй кімнаті як ножем. Напружені м'язи рук тремтіли, пальці чіплялися за краї подушки. Кожен новий вибух віддавався в моїх вухах дзвоном, що здавалося розірве барабанні перетинки. Тіло моє здригалося від гучних звуків. М'язи були напружені до болю, кожна жила натягнута до межі. В горлі стояв клубок, дихати було важко. Сьогодні я не лише прокинувся в холодному поту, а заснув у ньому. В думках не було навіть надії, що це не повториться уві сні...