Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

Всі стали покидати клас, я проводив їх поглядом. Остатньою із класу, слідом за Ямамото, дріботіла Судзукі. Спинившись в дверях, вона озирнулася на мене і кивнула головою, добродушно посміхаючись. Так от звідки ноги ростуть. Вона попросила вчительку добавити мене до графіку чергувань, щоб я не упустив такий важливий шкільний ритуал. Ех мишка, я дійсно не жалкував, що мене там не було. Сіракава вже пішла протирати дошку.
- Ем... Чим я можу тобі допомогти? - обережно почав я.
- Нічим, я зроблю все сама, можеш іти додому - холодно відрізала вона.
Хвильку подивившись, як вона працювала я мовчки забрав бачки зі сміттям і пішов його виносити. Повернувся, вона займалася підмітанням. Звернув увагу що в неї красиві стрункі ноги. Подумки витрусив з голові ці думки."Соромно має бути, на дітей заглядатися" відчитав себе. Попіднімав стільчики, дістав із шафи відро і пішов набирати воду. Сіракава не говорила нічого, лиш мовчки промочувала ганчірку у відрі, я не став її обтяжувати небажаними розмовами, так же мовчки час від часу змінював воду у відрах. "Ну вона хоч важкого не носила" подумав я і задовольнивши его внутрішнього джентльмена почав розставляти стільці на свої місця. Сіракава, закінчивши миття, зібрала свої речі і пішла додому не сказавши більше ні слова. Декілька хвилин по тому, я уже поспішав на зустріч, яку мені назначили.
Зустріч була назначена в 15-хвилин пішки від мого дому. На одній із вуличок було облаштоване невеличке СТО для усунення некритичних поламок автомобілів. Чому я обрав це? Так просто за роки служби крутити різні залізяки я навчився і мені це навіть подобалось. І це була та робота, яка дійсно могла відволікти мене від набридливих думок і вимотати значну частину енергії з молодого гарячого організму, що дало б мені змогу швидко засинати.
Старенького дядечка власника СТО, я трішки обманув, сказавши що мені сімнадцять і майже вісімнадцять, щоб він простіше погодився. Сьогодні я мав показати, що тримати інструмент в руках я вмію і відрізню плоскогубці від накидного ключа на вісім.
Звісно імпровізований іспит я здав. Старик не очікував, що малий хлопака зможе назвати всі інструменти і навіть всі деталі під капотом автомобіля, який уже завершував ремонтувати старий. Він задоволений молодим вмілим помічником погодився, щоб я йому допомагав після школи. Як би я не був одягнений у форму - приступив би до роботи вже сьогодні. Тож я пообіцяв, що на вихідних працюватиму повний день. Так і було, але всю неділю, я відбивався від старого який бідкався, що я замість того щоб провести час з друзями чи дівчиною у свій вихідний кручу залізяччя, яке старий вже тиждень не міг зібрати до купи. Мені працювалося легко, я сповнений мотивації старанно робив свою роботу. Повернувся додому під вечір. Тіло віддавало легкою приємною втомою після фізичної праці, на душі було легко і спокійно. Життя стало набагато цікавішим і насиченим, буденність кудись розвіялася, за ці два тижні відбулося багато цікавих подій. Я навіть подумки себе похвалив, і на хвилі натхнення взявся за гітару і почав награвати мелодію Metallica: Nothing Else Matters та наспівувати куплет. Раніше голос у мене був мужніший, але і зараз у мене досить непогано виходило. Я насолоджувався вечором, геть забувши, що у мене тапер є сусід.

...

В серці невеличкого проліску, покритому димом від вибухів ми ховалися у понівеченому бліндажі, я і вірний побратим поруч. Декілька хвилин тому ми взяли штурмом цю позицію, зараз же прикриваючи один одного, щоб ворог не заскочив нас зненацька, ми по черзі спостерігали обстановку довкола. Побратим вчергове висунувся, щоб перевірити позиції. В ту ж мить пролунав оглушливий вибух і земля затремтіла. Не звертаючи уваги на шум у вухах я кинувся до виходу, кожен мій крок здавався тягнеться вічність. В окопі лежав побратим, його скривавлене, наповнене болем обличчя постало переді мною...

...

Типовий ранок ПТСРщика. Швидко вмився холодною водою, опершись руками на умивальник я глянув у дзеркало. На мить мені здалося, що краплини води, які стікають по обличчю це кров. Я жахнувся, холодний піт пролився по спині. Це всього лише вода.
Далі все по розпорядку, пробіжка, тренування душ і до школи.
Коли виходив із будинку зустрів жіночку-коменданта. Цього разу вона не сиділа розгадуючи судоку в своєму закутку, а щось прибирала у фоє.
- Доброго ранку, а ти все так же кожного ранку бігаєш. Зовсім рання ти пташка - заговорила вона до мене.
- Вітаю! Так, я "люблю" рано прокидатися.
- Ти щось і вечорами став пропадати, з друзями гуляєш? - допитувала мене старенька. Вона не ФСБ, це добра жіночка, яка любила перекинутися парою фраз із постояльцями квартир.
- Ні, я знайшов собі підробіток, тож працюю.
- Ого! Який ти молодець! І спорт любиш, і заробляє сам на свої витрати. Заведний жених будеш.
- Шкода не встиг до Вас, така хазяйновита.
- Хе-хе, веселий ти хлопака, біжи, бо то запізнишся в школу.
- Гарного Вам дня - розпрощався я. Весела вона бабуська, частенько і сама примудрялася пожартувати.
До школи прийшов, як завжди, вчасно. За п'ять хвилин до початку уроку і помітив цікаву, нову для себе картину. На моїй парті сиділа Сіракава, жваво обговорюючи щось із Танакою, що сиділа боком за своєю партою. На стільці Сіракави сиділа Судзукі і зацікавлено слухала подруг. Я зрозумів, вони постійно так збиралися в трьох, от лиш коли всіх розсадили, місце збору вирішили перенести подалі від С-4 і дурної компанії. Помітивши, що я зайшов, подруги порозходилися по своїх місцях. Судзукі подріботіла до себе, Сіракава зістрибнула з парти, поправляючи спідницю зайняла своє місце. Я всівся на свій стілець невдоволено почав готуватися до уроку. "Ох, це дівчисько", я такими зусиллями виборов своє право сидіти тут, а вона хоче анексувати мою парту! Що вона собі думає? Такого я не потерплю, ділитися своїм вікном я не збирався.
Першим уроком була англійська. Вчителька прийшла зі стопкою паперу під рукою, привіталася з нами і зробила важливе оголошення, все це англійською.
- Доброго ранку! Сьогодні у нас буде письмовий тест. Я вже підготувала вам бланки. Тож прибирайте все зайве з парт - торжествено промовила вона. По настрою учнів було зрозуміло, що всі уже налаштовані на проведення фестивалю, а не тести. Заперечувати не стали. Вона славилася вимогливістю до навчання і дисципліни. Взагалі це була така ж молода, як і керівниця, вчителька. Привертала увагу своїм світлим волоссям, яке спадало на плечі, підкреслюючи її молодість. У манері спілкування відчувалася певна строга впевненість, що і породило в учнів статус вимогливої вчительки. Вона завжди дотримувалася строгого дрес-коду, носила акуратні блузки та спідниці, які підкреслювали її симпатичну фігуру і дещо відволікали мене від навчання. У моєму уявному списку "міс Японія", вона займала почесне друге місце після ідеалу жіночності - керівниці класу.
Вона передала нам аркуші з тестами і всі прийнялися виконувати завдання. Це були досить легкі тести, орієнтовані на правила правопису в англійській. Я швидко пробіг олівцем по аркушу, відмітивши, як мені здавалося, достатньо завдань. Сіракава зосереджено писала, я знаю її вимова хороша, у неї точно був репетитор і можливо досвід спілкування англійською, але от письмо давалося їй важче. Уважно вичитуючи кожне завдання, вона мимо волі підносила і рухала аркуш паперу до себе. Ластик, який лежав на ньому, скотився і впав з парти прямо до моєї ноги. Я не задумуючись підняв його, поглянув мить на нього і повернув погляд на Сіракаву. Вона дивилася на мене своїми гіпнотичними темними очима, і простягла ніжну долонь, очікуючи коли я поверну знахідку. Я не став затримувати цікавий ластик власниці. Підніс його на сантиметр вище протягнутої долоні і відпустив. Сіракава повернулася до своїх роздумів. Тепер вона тримала ластик в лівій руці схиливши голову на неї. Це був невеликий ластик у формі милого кролика. Якось такі милі дрібнички не асоціювалися раніше мені із загадковою і холодною Сіракавою. Все ж вона молода мила дівчина, тож я явно себе накручував коли думав, що їй чужо прояви такої милоти. Симпатична, таємнича кроличка.
Повернувся до звичної справи - розглядати двір у вікно. Від нудьги я крутив олівця у пальцях розвиваючи дрібну моторику.
- Аокі, ти вже справився із завданням - почулося зі сторони дошки.
- Так, звісно. Я уже написав все що знав - відповів я не помітивши, як мене підловили. Учні лиш недавно звикли, що я можу цілком нормально говорити з ними японською, а тут я наче рідною заговорив англійською.
- "Все, що знав" зазвичай випливає тобі тобі посереднім балом. Я впевнена ти можеш краще - продовжила натиск строга блондинка.
Взяв м'яч - бий. Що ж поробиш, піду на поводі її провокацій, я бачу як в її очах блискає впевненість, що вона зловила на гарячому молодого афериста.
- Ну що ви, в мене цілком пристойні оцінки.
- І цілком пристойна вимова, ти просто не бажаєш писати тести краще, хоча впевнена написав би їх на відмінно. З таким підходом до мого предмету, я можу в якості покарання залишити тебе на додаткові заняття, доки не отримаю результат, який відповідатиме твоїм знанням.
- Оу. Хіба я вартий вашого часу? Якщо мені випаде шанс провести трохи більше часу в такій приємній компанії, це буде мені не покарання, а заохочення - почав лестити я. І на диво, її суворий погляд, змінився на трішки розгублений, на щоках ледь помітно виступила рум'яна. Молода симпатична вчителька, зашарілася від компліментів. "Ой леле, зустріла б ти мене раніше, я заполонив би твоє серце теплими словами".
- Якщо ти так бережно відносишся до мого часу, зроби мені ласку і допиши тест повністю - за декілька секунд зібравшись, сказала вона повернувши собі образ вчительки.
- Звісно, вибачте - видихнув я, і нічого не поробиш, ще за хвилин сім дописав решту завдань.
Захопившись розмовою з видною блондинкою, я не помітив, як пара темно карих очей кролички здивовано спостерігала за цим діалогом. Більшість в класі мали досить низький рівень англійської, і навряд вони розуміли суть нашої розмови. Але це не міняло того, що вони зі здивування зрозуміли, що я весь цей час не тільки чудово розмовляв англійською, а ще і навмисно вирішував не всі завдання, щоб не показувати цього.
На перерві, після напруженого уроку ніхто не наважився запитати мене за мої приховані таланти. Молодь взагалі швидко перемикалася з теми на тему. Всі наче і забули про тести і насолоджувалися перервою. Дівчата, як і майже всі з класу пішли прогулятися коридором, мабуть через те, що я завбачливо не лишав свою відвойовану територію без нагляду. Купка хлопців яких очолював Ямамото прийнялися до своєї звичної забави, лиш цього разу грали на бажання, яке озвучувалося перед початком гри. Програвший робить якісь безглузді дрібниці і потім загадує наступне бажання. Хоча в певний момент азарт взяв своє і ставки виросли. Хлопець, який програв вимовив наступне бажання.
- Хто програє, той запрошує першу дівчину, що зайде в клас провести фестиваль Геловіну разом - хлопці явно оживилися. Чи то від того, що соромилися запросити дівчину, чи то від перестороги, що долею випадку буде хтось хто не подобається, вони всі явно не мали наміру уступитися в цій партії.
В запеклому протистоянні старшокласників, з програшем лишився Ямамото. Він виглядав трохи пригніченим, хоча старався не подавати вигляду. Яке мені діло до цього? Чи я той хто повинен втрутитися в це? Я ж тримаюся осторонь від всіх. В мене немає навіть друзів тут. Роздумував я, хоча є одна маленька мишка, яку не хотілося б засмучувати. Ех ну що тепер робити, потрібно якось врятувати ситуацію. Я направився до виходу, відсунув двері побачив подругу Мії, яка хотіла була зайти в клас. Одного погляду на неї було достатньо, щоб вона перелякано розвернулася і пішла геть. Вчасно ж я. В коридорі, не далеко від класу, стояли три нерозлучні подруги. Рушив до них
- ... Так, це зовсім не далеко від школи, я виходжу 20 хвилин по восьмій і вже на автобус. Він на зупинку прибуває о половині дев'ятої, всього 10 хвилин і я в школі. Дуже зручно - розповідала щось Сіракава подругам. Звернувши увагу на мене, її очі запитальним поглядом розглядали моє обличчя, Танака і Судзукі обернулися.
- Судзукі, там тебе в класі кликали - якось навіть невпевнено промовив я. "Смутився симпатичних дівчат?"
- Хто її там кличе, ти щось задумав? - недовірливо запитала Танака.
- А ти не повинна бути в комітеті? Фестиваль вже завтра - постарався збити її насторогу я.
- Моя частина роботи зроблена, решту контролює той клерк Ямада - закінчення фрази процідила вона з невеликою роздратованістю. Все ж їх протистояння виграв Ямада - так хто її кликав?
- А.. ну так Ямамото, щось згадував її. А я саме йшов собі за баночкою Schweppes і вас тут побачив, дай думаю попереджу - вже впевнено прибріхував я обмінюючись поглядами із Сіракавою. До цього вона не втручалася в розмову. Здавалося її темний погляд бачив мене наскрізь
- Ну нехай піде запитає, стоїмо ж поруч - спокійно відповіла Сіракава. Невже кроличка зрозуміла мене? Отак, як відкриту книгу. В будь-якому випадку дякую їй. Судзукі ствердно кивнула подругам головою і подріботіла в клас. Через кілька секунд іншими дверима класу вийшов Ямамото, а за ним здивовано кліпаючи оченятами топала Судзукі. Вони попрямували до сходів. Ну хорошо, що навіть такий прямолінійний дуболом, як Ямамото, здогадався сказати це на одинці. Я ж відчув на собі запитальні погляди двох дівчат, які були серйозно налаштовані на допит.
- Ти щось знаєш? - першою запитала Сіракава.
- Думаю їм треба поговорити на одинці, якщо вони так швидко вийшли - спокійно тримаючи її гіпнотичний погляд, сказав я.
- Про що їм так різко треба поговорити - з властивим собі напором запитала Танака, тримаючи руки в боки і трішки подавши корпус до мене.
- Тссс - підняв я вказівний палець - щастя любить тишу. Не заважайте їм, дайте подіям розвиватися своїм чередом. Мені пора, не сумуйте - відрізав я всі намагання Танаки розпитати ще щось, залишив їх і пішов назад до класу. Надіюся я зробив все правильно.
До класу Судзукі повернулася щаслива і трішки рум'яна. Ямамото зайшов за нею, посміхаючись і потираючи потилиця. Його суперники по грі з повагою в погляді кивали головою. Танаки не було, певно побігла брати ще один раунд протистояння з Ямадою. Сіракава обмінювалася поглядами із Судзукі, щоб переконатися що та впорядку. Не треба було бути екстрасенсом, щоб зрозуміти - мишка на сьомому небі від щастя.