read-books.club » Фентезі » Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

47
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Земля Не пухом. Історія одного геоманта" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 141
Перейти на сторінку:
Розділ 4 – Грейткіллс. Перше знайомство.

Приземлення пройшло успішно. І Леон Д'Альбон затишно розмістився на величезній копиці прілого листя. Втім, сам Вищий Магістр Повітря чомусь це не оцінив, взявшись доносити до оточуючих свою думку про кляту грибну настоянку, пріле листя, сліпі портали, людей, що ці портали створюють, а також довбнів, що дозволяють жбурляти себе в ці портали.

– Ну ви ж цілий та неушкоджений, майстре Д’Альбон! Чи сам лише цей фактор не є пречудовим аргументом, щоб радіти життю?!

– Цілий я скоріше всупереч, а не завдяки вам, шановний майстре Грейткіллс! – Огризнувся Леон.

– Годі вам. Зізнатися, я дещо згустив барви. Мені доводилося бувати в Грейткіллс декілька разів. Щоправда, зовсім не в цьому краю, а в районі Червоної гори. І я вирішив не пропонувати вам відкривати портал біля природнього джерела сплесків стихійної енергії.

– Тобто… – Леон набрав побільше повітря в легені, немов беручи паузу для осмислення сказаного бароном. – Тобто замість потенційно небезпечного проходу біля вулкану ви обрали все-таки телепортацію подалі майже всліпу?!

– Ну, якось так… – Почухав потилицю геомант.

– І що ви, взагалі, забули біля того клятого вулкану?!

– А це вже, майстре Д’Альбон, не ваша справа. Принаймні – поки що. Ви краще подивіться, яка краса! – Тон Грегора, що був на початку промови доволі холодним, різко перемкнувся на сповнений ентузіасту, вочевидь пропонуючи співрозмовнику змінити тему.

Втім, це справді було красиво. Портал вивів магів на вершину гірського плато, з [1] якого відкривався вид на баронство Грейткіллс, що затишно влаштувалося в низині. Баронство було оточене з трьох боків крутими, високими горами і потрапити сюди, використовуючи немагічні методи (і не зламати шию, займаючись надто ризикованим альпінізмом), можна лише через вузьку ниточку дороги, прокладену прямо через густий, похмурий ліс, що знаходиться на півдні баронства і з'єднує його з рештою королівства. Звичайно, колись, до всіх тих неприємностей, що тут скоїлися, дерева були вирубані на кілометр по обидва боки від дороги, щоб жодні розбійники та звіри не могли застати мандрівників зненацька. Але займатися такою масштабною вирубкою вже давно нікому, тож ліс поступово повертав своє, повільно, але невідворотно підступаючись до дороги дедалі ближче. Допоки від широкого тракту не залишилася скромна стежка в пару возів завширшки. Та й та зникла б під тиском природи, якби її періодично не оновлював черговий натовп нещасних, бажаючих якнайшвидше забратися з цієї проклятої землі, поки не сталося чергового лиха...

Так ось, низина. У ній свавільно і на доволі великих відстанях одне від одного розташувалися з десяток селищ. Одне з них було досить великим і могло, якщо дуже добре примружитися, претендувати навіть на роль заштатного містечка. Також з цієї точки добре виднівся замок, що особняком стояв від сіл. І навіть звідси Вищий Магістр, далеко не слабкий маг, відчував, що із замком явно щось не так. Втім, як і з усією місцевою землею. Гарний вигляд та палітра фарб, характерна ранній осені (хоча в королівстві ще навіть літо не почалося), не могли обдурити досвідченого чарівника. Занадто багато крові тут було пролито. Надто багато зла крокувало цією землею. Завелика кількість чарів тут використовувалася. Тут взагалі все було – занадто. Занадто для поважного майбутнього графа, талановитого мага і представника одного з найзнатніших сімейств королівства. Простіше кажучи, Леон Д'Альбон трохи побоювався.

– Скажіть, майстре Грейткіллс, ви ніколи не переходили дорогу Його Величності?

– Про що ви, Леоне?.. – Здивовано посміхнувся Архімаг Землі.

– Ну, може там, улюблену фрейлину його спокусили, чи на прийомі недостатньо низько вклонилися? А, може, обіграли Його Величність у вельми шанований ним імперський покер?

– Не пригадую нічого подібного, віконте. У чому суть питання?

– Та ось для мене дещо залишається великою загадкою. Це за що ж треба так ненавидіти свого нового Архімага, опору трону, одне з наймогутніших, вибачте за порівняння, озброєнь корони, щоб запхати його в таку жахливу глуш, ще й небезпечну для життя?!

– Гарне питання, Ваше сіятельство, – усміхнувся барон Грейткіллс, – але трохи неправильно поставлене. По-перше – Його Величність зовсім не плекає до мене неприязні. Йому абсолютно начхати на мене, як і майже на всіх інших Архімагів країни. Рівно до того часу, коли, не доведи Мокоша, не почнеться війна або не збунтується дворянство. Просто баронство Грейткіллс ось уже років із вісімсот пропонують, як земельний наділ, кожному новоспеченому Архімагу.

– То ти знав?!! – У мисленому посиланні від Хісс звучали здивування й образа. Як же так, з ним не поділилися секретом!

– Так, я про це знав, – вголос відповів відразу двом співрозмовникам Грегор, – мені про це жартома розповідав ще кілька років тому мілорд Мудіні.

Адже ситуація дійсно забавна. Приблизно через два століття після низки всіх тих жахіть, що спіткали тепер вже моє баронство, хтось із вкрай розумних чиновників при королівській канцелярії вирішив, що, цитую: «Ну чого ж цим землям простоювати?» Адже шматок дійсно не малесенький. І вирішили, так би мовити, включити територію лотом до призового фонду для кожного нового Архімагу, який присягає короні Фрідана. Але справа в тому, що зазвичай, на момент становлення Архімагом, будь-який чародій встигає накопичити досить значний статус, а також певну суму грошей. А якщо маг ще й дворянської крові – тим паче. Тож, у хід йшли хабарі, погрози, навіть пара вбивств у канцелярії була, бо не кожен Архімаг, чуючи, що йому обіцяють за отримання омріяного титулу, міг упоратися з собою. Так, до речі, і повелася традиція, що Архімагу пропонують Грейткіллс, той із погрозами чи завдяки грошам відмовляється, баронство залишається недоторканим, а щасливчик отримує інший шматочок землі. В останні десять років було прийнято рішення про оголошення волі короля привселюдно, прямо після пройденого іспиту на Архімага. Мабуть, реалізуючи цей хід, чинуші в канцелярії сподівалися, що вже на очах у натовпу розлючений маг не почне намотувати їх кишки на свій бойовий посох. Менше з тим, десяток років тому із однією Архімагом Пітьми такий неприємний прецедент все ж мав місце.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 15 16 17 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"