Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

Твій люблячий, але спантеличений дядько, 

Ральф». 

Той лист викликав у Крістофера напад провини. Досить дивно, що думав він не про Такроя, який марно входив у транс на своєму горищі, більше провини він почував перед Богинею. Школа навчила його, що не можна легковажити клятвами й угодами. Він поклявся обміняти Трогмортена на книги і підманув Богиню, хай вона й була усього лише дівчиськом. У школі вважалося, що це набагато гірше, ніж не робити те, чого бажає твій дядько. В цій провині Крістофер усвідомив, що зрештою мусить витратити соверен Дядька Ральфа, якщо хоче дати Богині щось настільки ж вартісне, як Трогмортен. Шкода, адже тепер він знав, що золотий соверен — то великі гроші. Врешті йому ще лишався шестипенсовик Дядька Ральфа. 

На біду, школа також навчила його, що дівчата були Цілковитою Загадкою і повністю відрізнялися від хлопців. Він не мав уявлення, які книжки люблять дівчата. Він змушений був порадитися з Онейром, який мав старшу сестру. 

— Усяку бридню, — сказав Онейр, здригаючись. — Точно не згадаю. 

— Тоді можеш сходити зі мною в книгарню й глянути, чи зможеш ти знайти щось із цього? — попросив Крістофер. 

— Я би міг, — погодився Онейр. — А що мені з того? 

— Сьогодні ввечері я зроблю за тебе не тільки алгебру, а ще й геометрію, — погодився Крістофер. 

За цієї умови Онейр сходив до книгарні з Крістофером у перерві між уроками й чаюванням. Там він майже одразу обрав «Тисячу й одну ніч (без скорочень)». 

— Ця добра, — сказав він. 

За нею послідувала якась під назвою «Маленька Таня й феєчки», на яку Крістофер зиркнув і поспіхом повернув на полицю. 

— Я знаю, що моя сестра її читала, — сказав Онейр, прикро вражений. — Хто та дівчинка, для якої це призначено? 

— Вона приблизно нашого віку, — сказав Крістофер, і оскільки Онейр дивився на нього, чекаючи дальших пояснень, і був твердо впевнений, що Онейр не повірить у когось, хто зветься Богинею, то додав: 

— Я маю кузинку на ім’я Кароліна. 

Це було доволі правдиво. Матуся одного разу показувала студійне фото його кузинки, в мереживах і з локонами. Онейр не обов’язково знати знати, що це не має нічого спільного з попереднім реченням. 

— Тоді зачекай хвильку, — сказав Онейр. — А я гляну, чи можу підібрати для тебе якусь доладну бридню. 

Він подався гуляти уздовж полиць, залишивши Крістофера гортати «Тисячу й одну ніч». Книжка виглядала добре, подумав Крістофер. На жаль, із картинок він бачив, що дія відбувалася в місці, подібному до богининої Всюдинки. Він запідозрив, що Богиня назве книжку освітньою. 

— А, ось і воно! Стовідсоткова бридня! — вигукнув Онейр, тицяючи в цілий ряд книг. — Це книги про Міллі. Наш дім повен цих штук. 

««Міллі йде до школи», — прочитав Крістофер, — «Міллі з Ловудської школи», «Шляхетний вчинок Міллі»». Він узяв одну з назвою «Зоряний час Міллі». На обкладинці було зображено кілька яскравих дівчат з маленькою приміткою: «Ще одна повчальна й піднесена історія про нашу любу школярочку. Ви ридатимете з Міллі, радітимете з Міллі й зустрічатимете знову своїх друзів із Ловудської школи…». 

— Твоїй сестрі це справді подобається? — скептично спитав Крістофер. 

— Нетямиться від них, — сказав Онейр. — Читає й перечитує, і щоразу ридає. 

Хоча це видавалося смішним способом насолоджуватися книгою, Крістофер був певен, що Онейрові краще знати. Книги коштували два [шилінги] й шість пенсів кожна. Крістофер відібрав перші п’ять, аж до «Міллі в Старшій школі», і купив «Тисячу й одну ніч» для себе на решту грошей. Зрештою, це ж був його золотий соверен. 

— Чи не могли б ви загорнути книги про Міллі в щось водонепроникне? — спитав він продавця. — Вони їдуть за кордон. 

Продавець люб’язно надав кілька аркушів провощеного паперу і без жодних прохань скрутив для пакунка ручку з мотузки. Тієї ночі Крістофер сховав пакунок у ліжку. Онейр поцупив свічку на кухні і вголос читав «Тисячу й одну ніч», що, як з’ясувалося, була винятково вдалою покупкою. Як виявилося, «без скорочень» означало, що в ній містилися усілякі цікавенькі масні подробиці. Крістофер так захопився, що ледь не забув розробити план, як би йому дістатися Проміжку зі спальні гуртожитку. Певно, важливо було завернути за ріг. Він вирішив, що найкращий ріг був за умивальником, поруч із Феннінговим ліжком, й далі умостився слухати Онейра, поки догоріла свічка. Аж тепер він би мав вирушити. На його роздратування, взагалі нічого не трапилося. Крістофер лежав і годинами слухав посопування, прицмокування і важке дихання інших хлопців. Зрештою, він підвівся з пакунком і навшпиньки пробіг холодною підлогою за ріг біля Феннінгового ліжка. Але Крістофер знав, що це неправильно, ще до того, як врізався в умивальник. Він повернувся в ліжко, де лежав ще кілька годин, і, коли врешті заснув, знову нічого не трапилося. 

Наступний день був четвер, день, коли він мав би зустрітися із Такроєм. Знаючи, що буде надто зайнятий, щоб занести книги тієї ночі, Крістофер лишив їх у особистій шафці біля ліжка і вже сам читав уголос із «Тисяча й однієї ночі», щоб мати змогу відстежити час, коли всі заснуть. Тож так і вийшло. Всі інші хлопці в певну мить почали посопувати, прицмокувати і попихкувати, як завжди, а Крістофер продовжував лежати на самоті, нездатний ні дістатися Проміжку, ні заснути. 

Цього разу він сильно занепокоївся. Можливо, єдиний вхід до Всюдинок лежав у дитячій кімнаті його лондонського будинку. Чи, можливо, це була здібність, із якої він просто виріс. Він думав про Такроя, що марно входить у транс, і Богиню, що закликає на нього помсту Ашет, і почув, як співають птахи раніше, ніж заснув тієї ночі. 

Розділ сьомий 

Наступного ранку старша медсестра школи зауважила, що Крістофер ледве волочить ноги через біль в очах і сонливість. Вона шулікою кинулася на нього: 

— Не можете спати? — спитала вона. — Я завжди наглядаю за тими, хто носить брекети. Не думаю, що дантисти розуміють, наскільки це незручно. Я прийду і зніму це з вас сьогодні перед відбоєм, і ви зможете прийти й вдягнути їх уранці. Я змушую Мейнрайта-старшого також робити так — це чудово спрацює, от побачите. 

Крістофер абсолютно не вірив у цю ідею. Усі знали, що то один із пунктиків старшої медсестри. Але, на його подив, усе спрацювало. Він почав засинати, щойно Феннінг узявся до читання «Тисячі й однієї ночі». Він мав достатньо хоробрості, щоб виколупати пакунок із книгами із своєї шафки, перш ніж вирубитися. А потім сталися речі ще дивніші. Він вибрався з ліжка, несучи пакунок і перетнув спальню, і, здавалося, ніхто не звернув на це уваги. Він пройшов просто повз Феннінга, і той читав собі далі при поцупленій свічці, яку прилаштував на подушці. Здавалося, що ніхто не помітив, як Крістофер завернув за ріг, вийшов геть зі спальні й вступив на стежку до долини. 

Його одяг лежав на стежці, він перевдягнувся, причепивши пакунок до поясу, щоб звільнити