Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

таким чуттям відповідальності, яке цієї пори виявляють не всі водії». Або: «Я не можу вийти з автобуса, не засвідчивши вам своєї вдячності». Або: «Я б ніколи не дозволив собі закінчити цю поїздку, не заявивши публічно про насолоду, отриману під час поїздки з вами, і прошу вас передати цю вдячність управлінню громадського транспорту». Варіанти реакції: 1) кінець контакту, покинуте сидіння, катапультування на тротуар; 2) запінені вуста; 3) смертельна блідість і тетанічні корчі тіла й кінцівок. Підваріанти environment (надто літні дами й кавалери ордена Почесного легіону): Викличте поліцію / Уже немає поваги (підваріанти другого ступеня: …релігії) / Така нинішня молодь, побачимо, до чого ми дійдемо / Здається, ми запізнимось у контору (численні інфраваріанти) / Лайки й погрози. Побачивши це все, кондуктор виходить зі скляної кабінки позаду й суне вперед, і то саме тоді, коли Люсьєн Верней — з хронометром в очах — востаннє вкрай шанобливо вітає свого вірного служника і опускається на дві сходинки, де вже починається територія, на яку жоден функціонер з управління громадського транспорту не ступить і не тупотітиме ногами, бо його повноваження, й таке інше.

— Це все дуже добре, — сказав я Маркосу, — але позавчора в Ліллі один хлопець спалив себе живцем, протестуючи проти ситуації у Франції, і це вже другий у цій країні, але треба додати ще й тих, про кого ти знаєш із закордонних телеграм. Тобі не здається, що з огляду на такі речі…

— Звісно, здається, — погодився Маркос, — але, як сказано в японському гімні, крапля за краплею творять моря, піщинки зрештою вибудовують скелю, вкриту мохом чи як там, щоб стиль зберегти. Ян Палах був однією з них, але ж є й решта чеських студентів, і вони не сплять, уже не кажучи про чотирьох бонз. Як легко ти знаходиш причину, щоб не звертати уваги. А втім, почекай, я розповім тобі про іншу форму протестів, що вчора не одного змусила заскрипіти зубами в ресторані «Vagenande», наступного тижня цей номер повторять у багатьох інших місцях, якщо вистачить грошей, бо ще треба поглянути, скільки він коштує в таких ресторанах. Ми пішли туди з Ґомесом о першій годині пополудні, це пора панства з пухкими гаманцями, бачили б ви отой дух art nouveau, що панує там, і оту немов поточену міллю атмосферу, яка надає особливого шарму. Ми замовили цибулю-порей із соусом, яловичину з перцем, червоне вино й мінеральну воду, меню, як бачиш, гідне й відповідальне. Тільки-но принесли цибулю, Ґомес підвівся й почав їсти стоячи, стеблина за стеблиною, розмовляючи зі мною, немов нічого не сталося. Статистика поглядів: вісімдесят відсотків розлючених, десять — збентежених, три — втішених, ще три відсотки непроникних зацікавлених і чотири відсотки зацікавлених (невиліковний геморой, спинний параліч, дурна витівка?). Гарсон приніс іншого стільця, Ґомес сказав ні, дякую, я завжди їм отак. Але ж, месьє, стояти незручно. Навпаки, вкрай функціонально, сила тяжіння діє найефективніше, і цибуля опускається в шлунок, мов у криницю, це допомагає дванадцятипалій кишці. Ви глузуєте з мене. Аж ніяк, це ви прийшли набридати мені, не сумніваюся, що з похвальним наміром, але все-таки. Згодом підходить метрдотель, старий, з обличчям, що скидалося на голову несвіжої рибини. Месьє, вибачте мені, але тут. Що тут? Тут ми звикли до. Звісно, але не я. Так, але однаково. Месьє нікому не заважає, — втручаюся я, вичищаючи тарілку хлібним м’якушем, бо ж цибулька була смачненька. Він не тільки нікому не заважає, а їсть із найрафінованішою елегантністю та скромністю, а ви прийшли і пристаєте до нього, та ще й отой гарсон. Що за манери. У відповідь на це все створюється ситуація в дусі Ортеги-і-Ґасета, дами щось шепочуть на вухо іншим дамам, закочують очі, неподобство, сюди приходять посидіти й піти, нехай іде собі їсть у якусь забігайлівку. Потім Ґомес, присягаюся, витираючи собі вуста з витонченою делікатністю, каже: «Якщо я їм стоячи, це тому, що з травня 1968 р. я живу стоячи». Ну, друже, якщо хочеш знати, справжній бордель, хліб розкиданий по підлозі, касирка телефонує до Комісаріату, наша яловичина з перцем сохне на грилі, пляшка вина відкоркована, і це все без оплати, уявляєш собі, якби ми пішли, ті сучі виродки заплатили б за нас у складку, але саме тієї миті Ґомес сідає, мов граф, тримаючи в руці згорнуту серветку, й каже досить високим голосом: «Я зробив це задля свого ближнього і, сподіваюся, мій ближній навчиться жити стоячи». Глибока тиша, крім двох-трьох спалахів сміху, спричинених нечистим сумлінням, сподіваюся, що хоч декому пощастить перетравити той обід. Завтра повторимо цей номер у бістро на площі Бастилії, можливо, нам натовчуть пику, там інша атмосфера, але хіба можна знати наперед.

Enter[38] Людмила

зі своїм обличчям з третього акту і ще загримована, вона сіла у свій «сітроен» мало не раніше, як опустилася завіса, вмирає з голоду, і тепер п’є вино, а я смажу їй омлет, а Лонштайн, із ритуальною затятістю намагаючись дати Людмилі найбільшу насолоду, починає бозна-вкотре інший театр: тож ви росіянка? Ні, донька поляків. Але ж, певне, працюєте в театрі «Vieux Colombier»? Так, звичайно, ох, я запитував, бо той театр поганючий, і Людмила в захваті, бо рабинчик завжди вигадував нові варіанти, річ, незвичайна у «Vieux Colombier», а полячка обстоює театральну свободу й таке інше. «З трьох яєць і цибулею?» — запитує Андрес, щоб побачити, чи він уже перевів її трохи на цей бік, авжеж, авжеж, щоб усього було багато, відповідає Людмила, падає у фотель і дозволяє рабинчику запалити їй сигарету «Gitane», він наливає їй повну склянку вина й починає розповідати новий варіант своєї подорожі до Польщі два роки тому, мабуть, вигадка, думає Маркос, що чекає останнього крику на далеку дистанцію і немов на відстані бере участь у плануванні омлету і краківського майдану, ввечері він набуває фіалкової барви / Радше жовтогарячої, каже Людмила, зрозуміло, я тоді була ще мала / Квітникарки й кав’ярня в підземеллі башти, де ми пили або мед, або щось гостре, або щось гаряче з корицею, миром і алое, це добряче б’є в голову / Останнього разу ти казав, що то було якесь давнє пиво, заперечила Людмила, що визнавала варіанти тільки в межах досить потаємної системи / Ми розмовляли на ви, обурився ображений рабинчик, проте Людмилі було так добре, та ще й вино після нескінченного третього акту, запах омлету, що линув з іншої кімнати, як увечері в Кракові, треба зробити Лонштайнові щось приємне,