Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Бум!

Ессі смикнулась.

Бум! Бум! З вулиці доносився звук роботи кувалдою в перемішку з шумом від натовпу.

Вона нарешті прокинулась і розплющила очі. Усе було розмите, голова крутилась і страшенно боліла. Той бугай явно не розрахував силу, з якою вдарив тендітну дівчину.

Ессі роззирнулась. Вона була у наметі. Лежала на перині укрита теплою ковдрою, що зовсім не мало сенсу, бо Ессі все одно страшенно трусило від холоду. Тіло заніміло, але ще більше – руки. Вони були туго перев’язані старою мотузкою. Трохи порухавшись вона повернула собі чутливість.

Естеса спробувала сісти, але вийшло невдало і вона просто впала назад на подушку. Дівчина зібрала всю свою волю в кулак і, зціпивши зуби, все-таки змогла сісти. У голові боляче стрельнуло, що аж сльози бризнули з очей. Хотілось упасти назад на подушку, але Ессі стрималась, бо знала, що вдруге не вистачить сил сісти.

Вона віддихалася, перетерпіла біль і спробувала встати. Це теж виявилось складною задачею, бо в неї дуже крутилась голова. На це пішло не менше п’яти спроб. Дівчина насилу підійшла до виходу з намету і тихенько визирнула назовні. Вхід охороняв кремезний чоловік, тож вона так же тихенько плюхнулась назад на перину.

«Треба розв’язати руки… Але чим?..» – віконтеса роззирнулась і не помітила нічого, що б могло згодитись. – «Що ж, не лишається вибору…» – почала намагатись розв’язати мотузку зубами. І, на диво, та піддавалась. Як би туго її не хотіли затягнути, але вузол був просто жахливим, тому через кілька хвилин Ессі була вже вільна. Вона потерла свої червоні зап’ястки і почала думати, що робити далі.

Намет був простецьким, тому дівчина акуратно підняла його низ з іншого від охоронця боку і спробувала виглянути, чи нема там кого. Довелось розкопувати сніг, але їй раз за разом щастило, тому вона вже тихо лізла попід тканиною, намагаючись не сильно трясти намет, аби не викрити себе.

«Щоб тебе біси побрали!» – нічна сорочка була надто довгою. Не давала їй пролізти швидше, постійно заплутуючи ноги. Від холоду вже кололо пальці, але вона продовжувала вгризатись у мокрий брудний сніг, аби вилізти з своєї «темниці».

«Ура!» – подумки святкувала дівчина, коли вибралась звідти. Тепер треба десь знайти одяг, бо в нічній сорочці, навіть такій теплій, вона довго не протримається в таку погоду. Ессі тихо кралась повз намети, насилу уникаючи людей. Кілька разів мало не попалась.

Шерстяні панчохи наскрізь промокли, у ноги було смерть як холодно. Надворі ніде не висів навіть клаптик тканини, що міг би зійти за одяг, тому вона вирішила прокрастись в один з наметів. Дівчина підкралась, акуратно заглянула всередину і впевнилась, що там нікого немає.

Намет був більшим за її: тут був і стіл, і скриня, а перина була двомісна. Естеса одразу помчала до скрині і почала там швидко ритись. Вона знайшла там кілька теплих зношених речей, трішки завеликих, але це краще, ніж нічого. А також пару зимових чобіт. У них вона просто втопилась.

Свій мокрий та холодний одяг вона кинула просто тут і вже хотіла вийти, як до намету забіг хлопчик років семи. Він глянув на неї своїми широко розплющеними очиськами.

– Привіт, – тривожно усміхнулась Ессі.

– Ти хто така? – запитав малий.

Атмосфера була напружена, але дівчина спокійно видихнула та відповіла:

– Я Ессі. Хочеш зіграти у гру? – стукнула їй в голову ідея, приречена на провал.

– Яку гру?

– Веселу! Еммм… Ось правила: ти підеш ховатись, а я буду тебе шукати! Ну як, пограємо? – благально дивилась на хлопчика Естеса. Він почав йти задки до виходу і кивати. – От і чудово, я буду рахувати до десяти… Оди-и-ин… Два-а-а… – Ессі прикрила очі руками, підглядаючи за малим крізь пальці.

Хлопчик кулею вилетів з намету.

– Трясця! – Ессі виглянула і побачила, як він біг в сторону якогось чоловіка і щось тому нерозбірливо кричав. Прийшов час драпати звідси. Дівчина різко вибігла із намету і погнала в іншу від них сторону, навіть не озираючись.

– Агов! Ану стояти! – кричали їй у спину, але вона й не думала спинятись. Їй постійно намагались перегородити дорогу. Дівчина вправно маневрувала в цьому лабіринті, один раз зачепивши якусь жіночку і збивши її з ніг. Зараз єдине, що цікавило її – втеча, а вже потім будуть муки совісті.

Нарешті вона вибігла до лісу, але тут стало важче. Вони наздоганяли її. Дихали їй у спину. Дівчина побачила величезне старе повалене дерево і подумала, що це її шанс. Вона, на диво, хутко та вправно перестрибнула його і втиснулась у трухлявий стовбур, впавши додолу.

Зараз Ессі молилась Раді Богів, аби лише її не знайшли. Боги підвели – вже за хвилину над нею стояв той самий чоловік, до якого побіг хлопчик, із наставленим на неї арбалетом.

– Вставай! Хутко! – він був явно стомлений через цю біганину. Дівчина підвелась і сердито пропилювала в чоловікові діру своїм вбивчим поглядом. – А тепер розвернись і йди вперед! Ох і заганяла ти нас!

Ессі сама була в шоці. Звідки тільки сили взялись. Адреналін бурлив у крові, вона навіть думала про те, аби вихопити арбалета і прострелити цьому дядьку ногу, але не була певна в успіху цього задуму. Дівчина була стомлена та важко дихала. Легені пекли вогнем, так само, як і м’язи. Але їй доводилось йти вже просто волочачи ноги, насилу пробурюючи стежку в снігу і маневруючи серед голих дерев.