Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

8. Андрій

Навіть схаменутися не встигаю, як опиняюся на вулиці. Злість змушує кров кипіти.

“Доведеться почекати”?!

Тварюка! Яка ж тварюка! Спіймаю — власноруч придушу!

— Де він? — кричу, тицьнувши екраном в обличчя начальнику охорони. — Упустите, — скриплю зубами. — Підете гопникам у підтанцівку!

Вантажимось в авто та зриваємося з місця. Але все ж таки здається, що недостатньо швидко.

Нехай працюють. Нехай! Інакше я їх сам нахрін розірву. У них під носом мої гроші привласнили. Провертали хрін знає що!

Та і я гарний. Довірився.

Але сука… Я ж ніколи… Навіть у страшному сні. Щоб друг, майже брат…

Гроші — вода. Сьогодні є — завтра немає. Тільки їх можна заробити, забрати, на крайній випадок. Але дружбу не купиш. Те, що зараз вирує у венах — не кров, ні. Пекельна суміш, що підпалює всі нутрощі.

— Сука, бля! — врізаю кулаком у переднє сидіння. Шрам сидить рівно, навіть не повертається, бо знає мене в гніві. Всі знають, що зі мною жарти погані, ще з тих часів, коли я не дуже шанував закони.

Автомобіль гальмує, а по венах починає ганяти жар.

Азарт, помста та передчуття розплати завжди роблять із мене тіло без мізків. Так було. Ще до того моменту, коли я начепив гарну усмішку та дорогий костюм. Тільки кулаки та вміння підійти до потрібних людей рятувало.

Вилітаю із салону. Шрам попереду за приладом, а я позаду.

Кулаки скриплять від натиску, сверблять. Скроні нестерпно горять, а на язику лише одне питання: чому?

Чому, сука, він зрадив нашу дружбу? Адже був дорожчий за брата! Меркантильне сученя!!!

Стає все зрозуміло одразу. Дешевий готель, реєстрація на інше прізвище. Навіть темний коридор просякнутий його хитрістю та аналітикою.

Одним рухом відчиняє двері.

Хмикаю, подивившись на бійця.

Він не просто боєць — найкращий у своїй справі. А найбільше мені подобається вміння відчиняти будь-які двері з ноги.

Пішов. Я так і думав.

З імпровізованої попільнички ще димиться. Щойно пішов.

— Прочесати периметр! — зціплюю зуби. Недалеко. Він недалеко, і мені навіть здається, що дивиться на мене і сміється. Радіє, що зміг обдурити самого Дора.

Пацани йдуть, залишивши мене одного насолоджуватися порожніми трофеями. Пропалювати в грудях ще одну дірку.

Уважно розглядаю кімнату, тільки зрозуміти щось неможливо. Все, як у старому кіно. Тільки я не детектив. Я звір, що тримає себе в клітці, а коли зможу залишити візуальну в'язницю — він за все заплатить. І начхати, що ціна надхмарна і ставки занадто високі.

Тільки спочатку треба зайнятися спадкоємцем.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно