Читати книгу - "Клуб «Мефісто», Тесс Геррітсен"

class="p1">Психолог не відповів. Він повільно гортав фотографії, зупинився на відрізаній руці у ванні. Тоді перегорнув до знімка кухні. У довгому мовчанні дивився на розталі свічки, на коло на підлозі. На те, що лежало в центрі кола.

— Здається, він готувався до якогось дивного ритуалу, — сказав Фрост. — Крейдяне коло, спалені свічки.

— Це точно скидається на ритуал. — Цукер підвів на них погляд, і від блиску в його очах у Джейн по спині прокотився холод. — Це злочинець намалював коло?

Ріццолі завагалася, стурбована цим запитанням.

— Хочете сказати — чи не жертва?

— Я не роблю припущень, сподіваюся — ви так само. Чому ви так упевнені, що це коло намалювала не жертва? Що вона не охоче взяла участь у ритуалі?

Джейн захотілося зареготати. «Авжеж, я б теж охоче погодилася, щоб мені відрізали голову». А вголос сказала:

— Убивця мав намалювати це коло та підпалити свічки. Бо ми не знайшли в будинку крейди. Намалювавши коло на підлозі, він забрав її з собою.

Цукер відкинувся на спинку стільця, задумливий.

— Отже, цей убивця розчленовує, але не приховує частин тіла. Не спотворює обличчя. Не залишає нічого криміналістам, що вказує на ознайомленість з правоохоронною системою. І однаково він дає нам, так би мовити, найкрасномовніший з доказів — частину тіла іншої жертви. — Психолог помовчав. — Він залишив сім’я?

— У тілі жертви його не знайшли.

— А на місці злочину?

— Криміналісти пройшли по всьому будинку з ультрафіолетом. Знайшли численні волосини, але не сперму.

— Знову характеристика продуманої поведінки. Він не залишає доказів сексуальної активності. Якщо він справді вбиває з сексуальним підтекстом, то досить добре контролює себе, щоб відтермінувати розрядку.

— А якщо немає сексуального підтексту? — запитав Маркетт.

— Тоді я не зовсім розумію, що це все означає, — відповів Цукер. — Утім, розчленування, виставлені напоказ частини тіла. Свічки, крейдяне коло. — Він обвів поглядом усіх за столом. — Певен, ми всі думаємо про одне. Сатанинські ритуали.

— Був Святвечір, — додав лейтенант. — Найсвятіший з вечорів.

— Однак наш убивця не вшановує Князя миру. Він намагається викликати Князя темряви, — погодився Цукер.

— Є ще фотографія, яку вам варто побачити, — сказала Джейн, вказуючи на стос знімків, яких Цукер іще не бачив. — На стіні був напис. Кров’ю жертви.

Психолог знайшов потрібний знімок.

— Три перевернуті хрести, — зауважив він. — Вони так само можуть мати сатанинське значення. А що за символи під хрестом?

— То слово.

— Не бачу.

— Обернене зображення. Його можна прочитати, якщо піднести дзеркало.

Цукер здійняв брови.

— Ви ж знаєте, що означає дзеркальний напис?

— Ні. Що він означає?

— Коли диявол укладає угоду, щоб купити душу, договір пишеться й підписується дзеркально оберненим письмом. — Він насупився, дивлячись на слово. — То що там написано?

— Peccavi. Це латина. Означає: «На мені гріх».

— Зізнання? — припустив Маркетт.

— Чи вихваляння, — сказав Цукер. — Наче говорить Сатані: «Я виконав твою волю, господарю».

Він подивився на знімки на столі.

— Хотів би я завести цього вбивцю в кімнату для допитів. Стільки символізму. Чому він розклав частини тіла саме таким чином? Що означає кисть на тарілці? Обідній стіл, накритий на чотирьох?

— Чотири вершники Апокаліпсису, — тихо промовила детектив Кассовіц.

За всю зустріч вона майже нічого не сказала.

— Чому ви це припускаєте? — зацікавився Цукер.

— Ми говоримо про Сатану. Про гріх. — Кассовіц прокашлялася, сіла рівно, і голос став міцніший. — Це все біблійні теми.

— Стіл на чотирьох так само може означати трьох невидимих друзів, які приєднуються до нього на пізню вечерю, — сказала Джейн.

— Вас не підкупає біблійна тематика? — спитав Цукер.

— Я знаю, що це нагадує сатанізм, — мовила Ріццолі. — Тобто все на місці — коло й свічки, дзеркальний напис, перевернуті хрести. Наче нас підштовхують до цього висновку.

— Думаєте, це просто постановка?

— Можливо, щоб сховати справжню причину вбивства Лорі-Енн Такер.

— Які тут можуть бути мотиви? Вона мала проблеми на особистому фронті?

— Вона розлучена, але колишній чоловік живе в Нью-Мексико. Розійшлися, вочевидь, мирно. Вона переїхала до Бостона лише три місяці тому. Здається, бойфрендів не мала.

— У неї була робота?

Єва Кассовіц відповіла:

— Я говорила з її керівником у Музеї природничих наук. Лорі-Енн працювала в сувенірній крамничці. Ніхто не знав про якісь її проблеми чи конфлікти.

— Ми в цьому повністю впевнені?

Цукер звернувся до Джейн, не до Кассовіц — таке презирство змусило її зашарітися. Ще один удар по і без того постраждалій самооцінці.

— Детектив Кассовіц сказала вам усе, що ми знаємо, — підтримала колегу Джейн.

— Гаразд, — мовив Цукер. — То чому цю жінку було вбито? Для чого обставляти все це як сатанізм, якщо це не він?

— Щоб зацікавити. Привернути увагу.

Цукер зареготав.

— Хіба воно й без того не привернуло б нашу увагу?

— Не нашу. Увагу людини, значно важливішої для нашого вбивці.

— Вам ідеться про докторку О’Доннел, чи не так?

— Ми знаємо, що він телефонував їй, однак вона стверджує, що її не було вдома.

— І ви їй не вірите?

— Ми не можемо цього підтвердити, бо вона витерла всі повідомлення. Сказала, слухавку кинули.

— Що змушує вас думати, що це неправда?

— Ви знаєте, хто вона, чи не так?

Психолог пильно подивився на Джейн.

— Я знаю, що між вами був конфлікт. Що її дружба з Ворреном Гойтом вас турбує.

— Річ не в мені та О’Доннел…

— Але ж це так. Вона водить дружбу з чоловіком, який мало не вбив вас, із тим, чия найглибша фантазія — завершити цю справу.

Ріццолі нахилилася вперед, напружившись усім тілом.

— Не треба цього, докторе Цукере, — тихо мовила вона.

Щось у неї в очах змусило його повільно відкинутися на спинку стільця, відступаючи.

— Вважаєте О’Доннел підозрюваною?

— Я їй не довіряю. Вона найманка для поганців. Заплатіть їй за свідчення, вона піде до суду й захищатиме хоч якого вбивцю. Заявлятиме, що він зазнав неврологічної шкоди, не відповідає за власні дії й місце йому в лікарні, а не за ґратами.

Маркетт додав:

— Правоохоронці її не люблять, докторе Цукере. Ніде.

— Слухайте, навіть якби ми її любили, — продовжила Джейн, — однаково маємо запитання без відповідей. Чому вбивця телефонував їй з місця злочину? Чому її не було вдома? Чому вона не каже нам, де була?

— Бо знає про ваше вороже ставлення.

«Вона не уявляє, якою ворожою я можу бути».

— Детективе Ріццолі, ви хочете сказати, що докторка О’Дон­нел пов’язана з цим убивством?

— Ні. Але вона цілком може ним скористатися. Отримати з нього прибуток. Хоче вона того чи ні, вона на це надихнула.

— Як?

— Знаєте, як домашні коти іноді вбивають мишей і приносять господарям додому, наче якесь приношення? Знак приязні?

— Гадаєте, наш убивця намагається вразити О’Доннел.

— Саме тому він їй зателефонував. Тому так ретельно продумав місце злочину — щоб збудити її цікавість. Тоді, щоб переконатися, що його робота не залишиться без уваги, він набирає 911. А за кілька годин, коли ми вже