Читати книгу - "Покохати відьму"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Куди поранений?
Відповідати не було сил, але й не треба було. Вона дивилася мені в голову і відчула мій біль. «У тебе зламані ребра, потерпи, вдома вилікую». – «Кого він хотів убити, тебе?» – «Гадаю, принца. Але ти правильно зробив, що втрутився».
Я почув стогін. Спочатку навіть здалося, свій власний. Ні, стогнав хлопчина той, з ошийником.
– Врятуй його! – я від хвилювання крикнув по-нашому. Пані нахилилася над ним, доклала вухо, пальці забігали по тілу.
Потім різко випросталася і крикнула в обличчя принцу, що підійшов:
– Коней!
Той не відразу відповів, і тоді Господиня ще піднесла голос:
– Він життя тобі врятував!
«Тобі», а не «Вашій милості» – я це якось відразу відзначив.
– Звичайно. – Мені здалося, що принц хотів додати щось на зразок «я не звик, щоб на мене кричали», але затнувся.
– Ти, ти, ти! На вулиці! Іменем короля забирайте будь-який віз і швидше сюди! А поки що, – принц повернувся до мене, – не годиться, щоб такий сміливий молодик залишався без зброї. – За цими словами він простягнув мені свою булаву.
«Стань на праве коліно, це посвячення в лицарі!» Я за все життя тільки й бачив одного лицаря. Південець, бував за морем, там його король посвятив. Він дуже пишався, а я чомусь нічого не відчув.
* * *Мені довелося довго чекати, поки Пані поралася з пораненим. Нарешті Вона вийшла:
– Вибач, ребра твої відкладаються. Просто не зможу: сил не вистачить.
«Звичайно, я розумію. Тільки чи хлопець виживе?»
– Як тобі сказати…
«Невже буде калікою?»
– Ні-ні, цього не буде. За кілька днів зовсім одужає твій невільник.
Що Вона каже?
– А ти не зрозумів? Коли вас з ним на віз укладали, – я і правда їхав лежачи, як важко поранений, не хотів, але Вона наказала, – я звернула увагу принца, що в тебе тут, в Отері, немає людей…
Кольнуло мене при слові «людей», хоча насправді це звичайне: є невільники й у нас.
– Так що є в мого слуги свій слуга. Точніше, буде. До речі, тебе погодували?
– Я сказав, що ми з Тобою разом їсти будемо.
Пані хотіла щось сказати, та передумала.
Пані. Я звикла отримувати запрошення на вечерю у більш вишуканих висловах.
…Вечеряли ми, як Вона сказала, в «малій залі». Між двома високими шкіряними подушками маленький столик. Посуд срібний…
Пані. Цього я не наказувала. То слуги вважали, що він – мій наречений, так що зі шкури пнулися заради майбутнього господаря.
…Вино дивне, а м'ясо так приготовлено, що майже й жувати не треба.
Пані. Звичайні тефтелі – невже їх ніколи не готували в Замку? Не пам'ятаю.
– Пані, цей принц, що був суддею…
– Гарні-Ла.
Я згадав, що принц – то принц, а про слуг Вона попереджала.
– Лакеї розуміють по-нашому?
– Ні, звідки? Продовжуй, тут часто при нижчих говорять іноземними мовами.
– Розумієш, він мені й сподобався й не сподобався. Водночас. Пані повернула в руці келих.
– Так? А чим саме не сподобався? Взагалі-то він справжній.
– Підійшов до нас тільки після того, як тричі стало ясно, що звір здох.
– Це не боягузтво.
– Розумію: вождь не всюди лізти повинен. Але Ти прибігла раніше, а він не втримав. І хлопчина поранений – якби не Ти, його покинули б помирати.
– Так, усе це так. Зрозумій: він принц… Мені це складно тобі пояснити, але інший тутешній шляхтянин тільки плечима б знизав. На те слуги й створені, щоб за панів умирати… А Гарні… нехай з моєю підказкою, але подбав. Повір на слово, в ньому й хорошого багато. Ти пий – пий: я дозволяю. Скільки хочеш.
«Думаєш, я не помічаю, що Ти сама тільки кубок крутиш? Усе бачу».
* * *…Прокинувся я на ліжку, з усіх боків оточеному тканиною, напнутою на палиці. Почувши чуже дихання, повернув голову. Поруч зі мною лежала жінка в рожевій сорочці до кісточок. Я простягнув руку. Торкнувся…
Під час навчання Вона справді жартувала. І ящір хвостом теж пожартував. Ковалем їй працювати! Але як змогла, як зуміла не обертаючись і так точно під дих?!
– Та-ак, ви-хо-одить…
Коли мені проясніло в очах, Вона вже сиділа, підібгавши ноги.
– Вирішив, що раз ти герой учорашнього дня, значить, можна до беззахисних жінок приставати?
– Якщо… Ти… Беззахисна… Тоді ящір – ящірка!
– О, так! На щастя, я вмію себе захистити! – Личко червоне, оченята горять, але, по-моєму, не гнівом, а сміхом заходиться.
Пані. Личко? Оченята? Цікаво, ви вже тоді такими категоріями мислили, лицарю? Чи вони з'явилися, коли дехто без мого відома всівся за мемуари?
…Тільки мені не смішно.
– Знаєш, це нечесно!
– Жінок ґвалтувати? Аякже!
Я мало не задихнувся.
– Битися нечесно! Адже знаєш, що я Тобі повернути удар не зможу! Рука не підніметься!
– Та ну? А хто мечем махав? Хто відьмою обзивав?
Здається, «відьма» її гірше меча зачепила, хоча сама-таки визнала, що це так.
– Ти тоді одягалась чоловіком! Весь час по-чоловічому! Я тільки вчора й побачив, яка Ти…
Пом'якшилася, – якщо і взагалі сердилася, якщо не вдавала, – але голос намагається тримати суворим:
– І вирішив, що це я для тебе?
Ну, демони пекла!
– А чого ти хотіла, коли лягла поруч? Чи тут усе інакше, й ліжко просто так?
Якби кішки ходили чередами і ціла зграя разом пирхнула, напевно, вийшло б схоже.
– Процедура, взагалі, всюди однакова, але отерці, як на мене, перейшли всі межі. Вже одне те, що ти зупинився в мене, а не на заїжджому дворі – це, за тутешніми мірками, вельми промовисто. Нехай ще минулої ночі – позаду дорога, попереду поєдинок…
Пані. Враховуючи ситуацію, я приховала, що представила його не тільки як троюрідного брата, але і як нареченого, з яким нібито заручена ще в дитинстві. Ця заява ще декому призначалась…
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохати відьму», після закриття браузера.
