Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

— Сьогодні випробовують поверхневі двигуни, — пояснив він.

— І тобі доброго ранку, Давіде.

— А зараз ранок?

— Першим, що навело мене на цю думку, був світанок, — відповів Ніколаї. — Як просуваються справи щодо нових ракет?

— Ми досі намагаємося змусити їх тримати курс, — повідомила Надя; у променях світла, що відбивалося від резервуара з водою, її бліді загострені риси здавалися синюватими. Ця дівчина-Верескунка разом із молодшим братом Адріком билася пліч-о-пліч із Заклинателькою сонця, але відкрила в собі справжній талант до розробляння зброї. Вона була невіддільною частиною проєкту зі створення ізмарсії.

— Гадаю, ми вже наблизилися до мети.

Попри те що ця новина захопила винахідника, яким у душі був Ніколаї, його завзяття стримувала розмова з Гайрамом Шенком в Івці. Король майже фізично відчував, як Керч дихає йому в спину, і це відчуття йому не подобалося.

Ніколаї мав два правила для своїх Нольників — науковців і солдатів, котрі працювали в «Позолоченому Болоті», його нульових номерів, що належали не до Першої чи Другої армій, а до обох водночас. Насамперед будьте злодіями. Украдіть створене нашими ворогами й використайте його проти них. Байдуже, чи першою Равка винайшла якусь технологію, головне — можливість знайти спосіб удосконалити її.

Фієрданці розробили двигун для фургонів і броньованих танкових батальйонів, тож Равка зробила його достатньо потужним, щоб рухати вперед велетенські кораблі. Фієрданці збудували сталевий літальний апарат, керувати яким можна було без втручання Верескуна, тож Творці з Равки вкрали їхню ідею й розробили спритні літаки з безпечнішого й легшого алюмінію.

А друге правило? Будьте швидкими. За останній рік Фієрда домоглася значного поступу у військових технологіях — як їм це вдалося, Ніколаї ще не знав, — тож Равці слід було знайти спосіб не відставати.

Ніколаї постукав по кресленню на столі.

— Якщо паливні випробування для поверхневих двигунів будуть вдалими, скільки знадобиться часу, щоб узяти на озброєння ізмарсії?

— Кілька тижнів, — відповіла Надя.

— Пречудово.

— Але без сталі нам не вдасться запустити виробництво.

— І ви її отримаєте, — пообіцяв король. Він міг лише сподіватися, що каже правду.

— Дякую, ваша величносте, — сказала дівчина, усміхнувшись і вклонившись. Вона чомусь досі вірила у свого короля, та Ніколаї не знав, заспокоює його її віддана впевненість чи засмучує. Йому завжди вдавалося знайти спосіб утримати на плаву іржаву, напіврозвалену чортопхайку, якою була Равка, знайшовши ще трохи грошей, коли вони були особливо потрібні, уклавши вдалі союзи у вдалий момент, склепавши докупи кілька винаходів, які допомагали миршавій армії давати відсіч численним ворожим силам на кордонах. Для Ніколаї проблема завжди була можливістю, яка нічим не відрізнялася від тієї, що дав їм фієрданський двигун. Проблему слід було розібрати на деталі, збагнути, що нею керує, а потім зібрати з деталей те, що працюватиме на тебе, а не проти тебе.

Демон не погоджувався. Демона не цікавило розв’язання проблем, мистецтво управління державою чи майбутнє. Він був чистим голодом, потребою, яку негайно слід було задовольнити, убивши когось і зжерши.

«Я знайду спосіб». Ніколаї вірив у це все своє життя. Королівської волі було достатньо, щоб сформувати не лише долю, а й власне «я». І хлопець обирав те, що хотів показати людям: слухняний син, недбалий шахрай, вправний солдат, упевнений політик. Чудовисько загрожувало кожному з них. А за останні пів року нікому не вдалося знайти способу позбутися цієї потвори. Що йому залишалося робити, як не рухатися вперед? Менші звірі скавчали і смикалися, потрапивши в пастку. А лисиця знайшла вихід.

— Давіде, ти спав минулої ночі? — поцікавився Ніколаї.

Творець насупився.

— Не думаю.

— Він цілу ніч був тут, — пояснила Надя. — Фактично не спав.

— А ти? — перепитав король.

— Я… трохи подрімала, — ухильно озвалася дівчина.

— Я забираю тебе додому до Тамар.

— Але вона потрібна мені тут для паливних випробувань, — заперечив Давід.

— А тебе я забираю додому до Жені, — додав Ніколаї.

— Але…

— Не сперечайся, Давіде. Бо від цього хочеться підірвати щось, щоб довести свою владу. Мені треба зібрати Тріумвірат. І ви з Надею потрібні мені, щоб розпочати роботу над новою модифікацією ізмарсії.

Надя відкинула з очей біляве волосся.

— Я негайно можу виїжджати, ваша величносте.

— Не квапся одразу показувати свої надзвичайні вміння. Я хочу, щоб ти попіклувалася про те, аби саме ця модифікація не спрацювала.

Давід узявся скручувати креслення, ретельно складати пера й інструменти.

— Мені не подобається, коли він не розуміє, що каже.

Надя вигнула брови.

— Припускаю, у Вашої Величності є на це причина?

«У мене завжди є причина». Він витягне потопельника на берег, із криками та стусанами, якщо доведеться, і байдуже, чого вимагатиме демон.

— Я хочу влаштувати невеличку виставу, — пояснив Ніколаї, уже уявивши собі залите місячним сяйвом озеро й несамовитий безлад, який він збирався здійняти. — А отже, мені потрібен відповідний реквізит.

5

Ніна

Ґефвалле.

Що ближче вони під’їжджали до містечка, то складніше було не зважати на шелестіння шепотів у голові. Подекуди Ніна могла присягнутися, що чує голоси, туманні обриси слів, зрозуміти які було неможливо. А іноді звук перетворювався на шурхіт вітру в очереті.

«Розкажи їм, кохана моя».

Та що вона могла розповісти? Цей звук міг виявитися нічим. Можливо, це була слухова галюцинація, якісь залишкові ефекти її досвіду з парем. А може, це були мерці, які намагалися використати її.

Містечко лежало в затінку невисокого гірського хребта, під незграбними руїнами колишньої фортеці, а згодом збройової фабрики, що притулилася до високого стрімчака. Одразу можна було зрозуміти, що стару фабрику перетворили на щось нове, — на це натякали численні фургони й люди, що заходили й виходили з будівель, — та що саме це було?

Справжніх заїжджих дворів у містечку не було, лише корчма із двома гостьовими кімнатами, які вже були зайняті. Власник сказав їм, що монастир на горі іноді приймає подорожніх.

— Панянки з монастиря перуть для солдатів. Вони не заперечуватимуть проти кількох зайвих рук, які зможуть допомогти їм із поденним.

— У вас тут, мабуть, кипить робота, відколи запрацювала стара фабрика, — зауважила Ніна. — Це піде на користь вашій торгівлі.

Власник корчми похитав головою.

— Солдати приїхали майже рік тому. Місцевих не наймають, лише зливають у річку свої нечистоти.

— Ти не знаєш цього достеменно, — утрутилася огрядна жінка, що лущила за шинквасом горох. — Річка була повна відходів із шахт ще до того, як приїхали солдати і з труб знову повалив дим. — Вона кинула довгий погляд на Ніну та її супутників. — Розповідати про свої проблеми незнайомцям не вигідно.

Мандрівники зрозуміли її натяк і вирушили