Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"

на себе у дзеркало, хочеш блювати? (Пауза.) Не хочу чути цих аргументів. Я людина культурна. Цивілізована. Хай навіть предки мої двісті років тому жили в бараку. О, мені часто про це нагадують! Та я не дозволю нікому використовувати колір моєї шкіри, щоби переспати з чоловіком своєї сестри!

ЛЮСІ: Нічого подібного я не казала!

ЕНТОНІ: Можливо, але більшість людей у цій країні повірили б у протилежне!

ЛЮСІ: Подивися на мене. Зазирни мені в очі й скажи — ти дійсно не хочеш почати все з початку? (Пауза.) Маю іти до аптеки.

5.

САЛЛІ: Клятий голуб! Ніби навмисне чекав на мене! І ляп — лайно мені у волосся! Іншим разом я посміялася б, але зараз... На вулиці я зустріла Люсі. Дивний у неї був вигляд.

ЕНТОНІ: Вона така завжди.

САЛЛІ: Ти не запитаєш у мене, чому я маю затримку?

ЕНТОНІ: Що?!

САЛЛІ: Так, уже дві години затримки. Тебе це не хвилює? Авжеж, містера Тоні хвилюють тільки рівняння! У мене на голові багато лайна?

ЕНТОНІ: Га?..

САЛЛІ: Послід голуба! Бачиш?

ЕНТОНІ: Не бачу...

САЛЛІ (помовчавши): Чи є в цьому всьому сенс?

ЕНТОНІ: Про що ти?

САЛЛІ: Чому голуб обрав мене своєю метою саме сьогодні? Випадок? Просто випадок? Невже я просто опинилася не в тому місці не в той час?

ЕНТОНІ: Чого ти від мене хочеш?

САЛЛІ: Але ж містер Тоні працює над математичною формулою, що роз’яснить нам явище збігів!

ЕНТОНІ: Лайно голуба у волоссі — не збіг.

САЛЛІ: Невже? Тобто ти відмовляєшся від своєї ж теорії, що все має пояснення. (Пауза.) Мене викликали.

ЕНТОНІ: Що?!

САЛЛІ: Педрада нашого безжурного містечка висловила бажання поспілкуватися зі мною після занять.

ЕНТОНІ: Це стосується твого рапорту про хлопця, який відмовився писати роботу про Дарвіна?

САЛЛІ: Саме так.

ЕНТОНІ: Вони просять тебе заплющити очі на «нуль», який ти поставила бідоласі, що не впорався із завданням?

САЛЛІ: Гірше.

ЕНТОНІ: Гірше?

САЛЛІ: Вони просять не зважати на цю роботу під час виставлення річних оцінок учням.

ЕНТОНІ: Жартуєш?!

САЛЛІ: Аж ніяк. «Дорога мадам, ми були б вам безмежно вдячні, якби в майбутньому ви прибрали зі своєї програми припущення містера Дарвіна».

ЕНТОНІ: Припущення?!

САЛЛІ: Я скам’яніла, коли почула.

ЕНТОНІ: І що ти збираєшся робити?

САЛЛІ: Не знаю.

ЕНТОНІ: Як це — не знаєш? Ти ж не збираєшся приймати їхні правила гри, сподіваюсь?

САЛЛІ: Гри?! По-твоєму, це така гра?!

ЕНТОНІ: Що вони можуть тобі зробити? Вони ж не звільнять тебе через містера Чарльза Дарвіна?!

САЛЛІ: Я не була б така впевнена.

ЕНТОНІ: Ти перебільшуєш!

САЛЛІ: Хіба? Зараз і так доволі складний період. Хочеш, щоб я втратила роботу? Що ми тоді робитимемо? Якби принаймні університет фінансував твої дослід­ження... Але ж ні! Фізик вивчає збіги? Це несерйозно. Ентоні, я вважаю інакше. Я вірю в твою роботу. Чесно. Але ситуація непроста. Моя дорога міс Люсі, витративши чимало років на освіту, раптом відкрила в собі хист до акторства. У результаті міс Люсі живе моїм коштом, очікуючи на примарний вступ до якоїсь нью-йоркської школи...

ЕНТОНІ: Могла б просто відмовити їй.

САЛЛІ: А ти вже пробував їй відмовляти? (Пауза.) Піду прийму душ.

6.

412: Чому я мушу це терпіти?

413: Терпіти? Що саме?

412: Ви не розумієте? У комі я чи ні — та я не мушу спостерігати за полосканням брудної білизни ваших близьких!

413: А ви ще той буржуа!

412: Що я чую! Обидві ваші доньки злягаються з одним і тим самим чоловіком — а вам це до одного місця! Ви незворушний, мов статуя з мармуру!

413: А що не так із мармуром? Шляхетний камінь. Усі під ним спочиватимемо.

412: З вами вкрай складно дискутувати.

413: Тут час тече так, що можна відсторонитися від усього — і повірте, це дуже корисно! Я люблю своїх доньок. І я бачу, що вони нещасливі. Здебільшого відповідальність за це на мені. Але відчуття провини — вельми шкідлива річ. Хтось — забув хто — сказав: «Совість ми залишаємо на вішаку в передпокої смерті».

412: Ви нас уже ховаєте...

413: Зосередьтеся на важливих речах! Пролунало ім’я, яке ви, вочевидь, не почули. Чарльз Дарвін! Дуже гарне і дуже музичне ім’я. Додайте літеру «к». Dark-win. Англійською — той, хто отримує за приз морок. Влучно. Цей бідолаха довго вірив у творця. На мить цьому зразковому сім’янину здалося, що з нього вийде непоганий священик. А потім він злякався — адже, зрештою, його теорія саму думку про творця виставила на загальні кпини. Не дивно, що його праці лежали двадцять років, перш ніж їх оприлюднили. Уявіть — двадцять років! Усі ці роки Дарвін приховував, носив у собі одне з найбільших відкриттів в історії людства: людина — не результат творіння, лише один з численних манівців шляхів еволюції. Жодного наміру, жодного плану. Нами керують ті самі правила, що й рештою природи. Як і решта тварин, ми походимо від найпримітивніших форм життя. Ба гірше — першими людьми виявились африканці! Який удар по нашому «еґо»! Адже тепер ми всі — емігранти!

412: Саме тому містер Дарвін важливіший за ваших доньок?

413: Бачите, ви постійно тягнете мене до дійсності! Вам що, платять за це? Сповідником підпрацьовуєте?!

7.

САЛЛІ: Що й треба було довести: містер Тоні знову серед своїх рівнянь. Невже правду кажуть: «Пост коїтум анімал трісте»?

ЕНТОНІ: Що?

САЛЛІ: Після злягання чоловік завжди сумує.

ЕНТОНІ: Мене дратує історія з Дарвіном. Не розумію, чому багатьох так непокоїть його теорія еволюції. Навіть Папа Римський відмовився від думки, буцімто Бог створив світ за шість днів!

САЛЛІ: Шість днів, чотирнадцять або п’ятнадцять мільярдів років — питання не в цьому. Найбільше непокоїть усвідомлення того, що нами ніхто не цікавиться, що нас не передбачали, не планували, що виникли ми випадково! Пустка — аж ніяк не гарний портрет люблячого Тата. Нам знадобилися століття, аби змиритися з фактом, що Земля — не центр Всесвіту. Теорії Дарвіна всього 200 років. Спокійно! Без зайвих рухів! Люди зрештою приймуть факт своєї самотності у Всесвіті.

ЕНТОНІ: Отже, на твою думку, все зводиться до хімії й фізики? Усе — навіть кохання?

САЛЛІ: Не хвилюйся, твій авторитет як фізика я не заперечую.

ЕНТОНІ: Казна-що!

Пауза.

САЛЛІ: Мене непокоїть Люсі.

ЕНТОНІ: Чому ти раптом згадала про неї?

САЛЛІ: Відчуваю її збентеження і не знаю, як допомогти.

ЕНТОНІ: А тобі не здається, що ти й так уже багато для неї зробила?

САЛЛІ: Здається, вона на мене ображена.

ЕНТОНІ: З якого дива?

САЛЛІ: Часом зиркає на