Читати книгу - "Шопоголік"

Капучино – 1 фунт 50 пенсів

Мафін – 1 фунт

Блокнот – 3 фунти 99 пенсів

Ручка – 1 фунт 20 пенсів

Журнали – 6 фунтів 40 пенсів

Отож поки що я встигла витратити… 14 фунтів і 9 пенсів.

От холера. Це, мабуть, таки чимало, а надто, що зараз лише 9.40 ранку.

Хоча блокнот і ручку можна й не рахувати, правда ж? Це ж необхідне устаткування для мого нового ощадливого життя. Адже неможливо занотовувати всі свої витрати без блокнота й ручки? Тож їх я викреслюю з переліку, і тепер загальна сума виходить… 8 фунтів 90 пенсів. Уже значно краще.

До того ж тепер я на роботі. І навряд чи сьогодні вдень витрачу ще хоч щось.

А хай йому грець. Нічого не витрачати, виявляється, зовсім неможливо. Спершу з’являється хлопець із бухгалтерії – ще хтось надумав звільнитися, і ми всі маємо здати грошей йому на прощальний подарунок. Потім настає обід. Я обираю справді скромний бутерброд – із яйцем та салатом, найдешевший у «Бутс», а мені ж навіть не подобаються ані яйця, ані салат.

Девід Е. Бартон говорить, що, коли ви справді старанно заощаджуєте, особливо на початку, варто за це нагородити себе, тож як винагороду я купую олійку для ванни з натуральним екстрактом кокосу. А потім помічаю, що за зволожувальні креми, якими я користуюся, можна отримати подвійні бонусні бали.

Я просто обожнюю бонусні бали. Ну хіба не чудова ідея? Якщо витратити досить багато, можна отримати насправді крутий подарунок – наприклад, цілий день у спа-салоні. Минулого Різдва я просто неперевершено цим скористалася – накопичувала ці бали, доки їх не набралося достатньо, щоб купити різдвяний подарунок для бабусі. Узагалі все було ось так: я назбирала 1653 бали, а мені потрібно було 1800, щоб узяти для неї комплект термобігуді. Тож я купила собі великі парфуми «Самсара», отримала за це ще 150 балів на картку – і термобігуді дісталися мені зовсім безкоштовно! Щоправда, трохи прикро, що мені не подобаються парфуми «Самсара», але це я зрозуміла лише вдома. Утім, досить уже про них.

Ці бонусні бали треба вміти використовувати розумно – як і всі спеціальні пропозиції, – тобто хапати їх за кожної можливості, бо більше, може, й не запропонують. Тому я беру відразу три зволожувальні креми. Подвійні бонуси! Адже це не витрати, а радше заробіток, правда ж?

Тепер треба купити подарунок на день народження Сьюз. Узагалі-то в мене вже є для неї набір олійок для ароматерапії, але, вже придбавши їх, я надибала той розкішний рожевий ангоровий кардиган у «Бенеттон». Я знаю, що їй він страшенно сподобається. А ті олійки я можу повернути в магазин, чи подарувати комусь на Різдво.

Тож я йду в «Бенеттон» і беру рожевий кардиган. І вже збираюся заплатити… коли помічаю, що в них є ще один, такий самий, але сірий. Найкращий у світі, просто досконалий, м’якесенький, сірий із легким блакитним відтінком ангоровий кардиган, із дрібненькими перламутровими ґудзиками.

О Боже мій. Розумієте, річ у тім, що я вже роками шукаю справді хороший сірий кардиган. Чесно, так воно і є. Можете запитати в Сьюз, у моєї мами… в будь-кого. До того ж я іще не живу в тому новому режимі економії, правда ж? Я лише спостерігаю за собою.

Девід Е. Бартон говорить, що я маю поводитися якомога природніше. Тож я насправді маю скоритися природному імпульсу й купити цей кардиган. Поводитися інакше було б неправильно. Це все зіпсувало б.

І коштує він лише сорок п’ять фунтів. І я можу взяти його в кредит, за карткою «Віза».

А якщо поглянути з іншого боку – що таке сорок п’ять фунтів у загальному, грандіозному масштабі? Та майже нічого, правда ж?

Тож я купую його. Найкращий кардиганчик у світі. Мене називатимуть Дівчиною в Сірому Кардигані. Я зможу жити в ньому. Це справді вартісне вкладення.

Після обіду я маю йти в «Бібліотеку зображень», обирати малюнок на передню обкладинку наступного випуску. Це моя найулюбленіша частина роботи – не розумію, чому Філіп завжди передоручає її комусь. Вона полягає переважно в тому, щоб сидіти й пити каву весь день, переглядаючи купи слайдів.

Адже в нас, звичайно, не вистачає бюджету, щоб самим створювати власні обкладинки. Господи, звісно, ні. Щойно починаючи працювати журналісткою, я думала, що зможу ходити на фотосесії, зустрічатися з моделями, справді гламурно проводити час. Але в нас навіть немає власного фотографа. Усі журнали нашого штибу користуються бібліотеками зображень, і зазвичай на них повторюються ті самі картинки, знову й знову. Одне фото загрозливого тигра з роззявленою пащею побувало принаймні на трьох обкладинках фінансових видань лише за минулий рік. Утім, читачам байдуже, правда ж? Вони точно купують такі журнали не для того, щоб помилуватися на Кейт Мосс.

Чудово й те, що редактор Еллі також не любить обирати обкладинки – і вони користуються тією самою бібліотекою зображень. Тож ми завжди намагаємося підлаштуватися, щоб прийти туди разом і потеревенити над тими фото. До того ж та бібліотека розташована в самісінькому Ноттинґ Гілл Ґейт, тож ми маємо повне право годинами добиратися туди і назад. Зазвичай я взагалі не завдаю собі клопоту повертатися до офісу. Це справді чудова можливість провести день. (Робочий день, я маю на увазі. Звісно, якби це був вихідний – я б так не думала.)

Я приїжджаю туди раніше за Еллі й відрекомендовуюся дівчині на рецепції:

– Бекі Блумвуд із «Вдалих вкладень», – шкодуючи, що не можу сказати – «Бекі Блумвуд із “Воґ”» або «Бекі Блумвуд із “Уолл-стрит Джорнал”». Я сідаю в м’яке чорне шкіряне крісло і гортаю каталоги фотографій глянсових щасливих сімей, доки один із модних юнаків, що тут працюють, не підходить до мене і не веде мене до окремого підсвітленого столу.

– Я Пол, – говорить він, – і я сьогодні допомагатиму вам. Ви уявляєте, що вам потрібно?

– Ну… – відповідаю я, з діловим виглядом витягаючи записника.

Учора в нас була нарада щодо обкладинки, і ми спинилися на темі для номера «Інвестиційний портфель: досягти балансу». Доки ви ще не поснули з нудьги, дозвольте додати: минулого місяця на обкладинці було написано «Депозитні рахунки: перевірити все».

Чому б нам хоч раз натомість не перевірити засоби для засмаги? Але грець із ним.

– Я шукаю зображення терезів, – читаю я зі свого переліку. – Або канатохідців, одноколісних велосипедів…

– Щось про утримання рівноваги, – говорить Пол. – Без проблем. Хочете кави?