read-books.club » Сучасна проза » Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен 📚 - Українською

Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 49
Перейти на сторінку:
при заході сонця, немов пурпурові дзеркала. З-за муру видніються розкішні дерева, завезені з різних країн і дбайливо доглянуті у суворому кліматі степового міста.

В південній частині острова знаходиться прадавнє святилище язичників – Печера Чорної Риби. Вона була простертою на весь Степ святинею в ті забуті часи, коли на берегах Ітилю жили племена жінок-войовниць, що забили навіть перського імператора Кіра,[54] переможця двадцяти держав. Прадавній каган Бешту віддав Чорній Рибі свою улюблену доньку – й уникнув небезпеки. Правовірний іудей цар Ханукка хотів зруйнувати поганську святиню, але сто шістдесят родів Степу – від Ітелю до країни жовтошкірих Шинів – повстали супроти Ханукки. Той відступив.

Раз на три роки Великий Каган із роду Ашини приходить до Чорної Риби, і слуги залишають його наодинці з Тисячолітньою Істотою. Каган розповідає Рибі про всі події в обидвох ойкуменах, а Риба пророкує йому підступні напади демонів на Раш-Хазарі і засоби їх відбиття. За це Каган дарує Рибі двох найгарніших наложниць зі свого гарему. Одну з них Риба з’їдає, друга стає жрицею святої Печери. Усі в Хазарії знають слова віщунки Тахшіт: «Доки живе Чорна Риба, не загине жовте місто Степових Вовків».

Острів охороняє особливий загін з юнаків найшляхетнішого походження. Всі вони є молодшими синами патріархів сімдесяти двох іудейських родин – нащадків споборників Обадії Першого. Якби Великий Каган загинув наглою смертю або ж був порушений пророчий спочинок Чорної Риби – усі ці юнаки, їхні жінки та діти були б страчені. Щоб жоден корабель не міг наблизитися до острова, навколо нього вкопані у дно Ітелю бронзові гострі стовпи, і лише нечисленні стерничі, відібрані охороною, знають таємний шлях до Священного.

Над золоченою головною вежею палацу Великого Кагана майорить білий шовковий стяг із зображенням червоного стрибаючого вовка. Цей прапор – знак того, що в палаці перебуває сам живий бог степових поган – Божественний Захарія Аши-на Шонор, Великий Каган Раш-Хазарі. Кожного дня в час пробудження Кагана і в час його злягання з головною дружиною Залманою служники сурмлять у велетенські бронзові труби. Ревіння цих труб, схоже на рев Зеркелева у буртаських болотах, чути і в Ханбалику, і в Саргиші. Зачувши їхній звук, язичники вклякають на коліна обличчям до Священного і тричі кажуть космічне слово «ом». Звук труб є знаком чоловічої і містичної могутності Кагана. Коли Каган помирає, труби замовкають, а білий прапор ховається за парапетом головної вежі. У часи мого перебування в Ітхелі Каган Захарія був хлопчиком, а Чорна Риба напророчила йому сорок вісім років правління. Напевне, і тепер, у час сповіді моєї, сурмлять труби його життя і здоров’я.

Коли наша валка просувалася вулицями Ханбалика, я дивувався порожнечі і тиші Західного Міста. Не знав я, що влітку цар Хазарії й усі його заможні роди виїжджають із міста у свої володіння в Західний Степ. Окрім того, оскільки день мого в’їзду в Ітхель був днем «шабаш», сьомим днем тижня, іудеї Ханбалика відпочивали й молилися. Більшість будинків Ханбалика були дере в’яні, але всюди колоди вкривав грубий шар жовтої глини. Мої родовичі в Києві, навпаки, деревину поважали, знали різьбярство і тішилися з доброго тепла шерехатої поверхні.

Ми проминули майдан, велетенську білу синагогу з блискучою мідною банею і в’їхали на дерев’яний міст, що вів до сірих воріт цегляного царського палацу.

Хоч царя Манасії Другого, сина Завулонового, і його дружини Рахелі в місті не було, палац пильно стерегли царські охоронці – арсії, що сповідували віру Мухаммеда; їх не обходив примусовий відпочинок шабашу, вони робили свою справу. Тричі – на мосту, при брамі і за нею – витягав я зірку рабі Ісраеля, і вартові відступали від мене. У темному хіднику, що вів у черево палацу, освітленому смердючими нафтовими світильниками в базальтових чашах, до мене підійшов хазарин, зодягнений у смугастий халат; на його раменах лежав срібний ланцюг із великою перлиною біля застібки. На голеній голові хазарина містився круглий чорний повстяний капелюх, з-під якого, немов крильця недоробленого Богом кажана, стирчали великі відстовбурчені вуха. Капловухий покликав старшого охоронця валки й показав на мене:

– Цю людину відіслав до Найвищої Ради достойний рабі Ісраель?

– Так, – відповів охоронець. – Так, адаль Йосія, це саме він, Ратбер-хемег, лікар дому Йосифового.

– Чи не розмовляв цей хемег із кимось дорогою до Святого Міста і в Місті? – спитав охоронця капловухий Йосія.

– Знаю службу, – образився старий вояка.

Йосія дав йому низку дірчастих дирхемів і відпустив у заслужене забуття. Мені ж наказав іти за собою.

Ми довго мандрували химерними незліченними коридорами палацу, аж поки Йосія відчинив важкі дубові двері до світлої кімнати з високою арковою стелею та стрімчастими довгими вікнами, кольорове скло яких не пропускало зображень світу.

– Ось тут, – сказав шляхетний капловухий хазарин Йосія, – ти чекатимеш дві доби. Потім старійшини Хак-Кахалу, Найвищої Ради Екзегетів, вислухають твоє повідомлення.

Напевно, на моєму обличчі з’явились ознаки багатьох запитань, народжених від його слів, бо хазарин додав:

– Сьогодні – шабаш. Найвища Рада не збирається. Завтра найдостойніші мудреці-екзегети передбачили зайнятися тлумаченням важливого тексту, що його знайшли торік в Єрусалимі. А вранці наступного дня Найвища Рада заслухає вивідувачів та спостерігачів з околиць Раш-Хазарі. Тебе вислухають одним з перших…

Капловухий Йосія додав також, що їжі мені подадуть стільки, скільки я забажаю, а ввечері приведуть жінку з Дому царських охоронців.

Кімната, де мене замкнули, була довершена й затишна. Всю підлогу вкривав червоний килим, стіни до половини людського зросту були оббиті пофарбованою в жовте повстю. Невдовзі принесли велику срібну тацю ячмінних коржів, глибоку миску з оливковою олією та повний кошик величезних солодких груш… Вино з царських виноградників було прозоре й легке, немов джерельна волога.

А гарна молода жінка, яку привели згодом служники палацу, бронзовотіла й весела, загасила у теплих глибинах свого лона мій неспокій і

1 ... 15 16 17 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"