Читати книгу - "Трикутний капелюх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А моя небога переконана, що священнослужителям не годиться ходити до кумась, — вигукнув один з каноніків, він, очевидно, виконував обов’язки духівника.
— А втім, — утрутився в розмову другий канонік, проповідник кафедрального собору, — все, що діється на млині, таке невинне…
— Ще б пак! Якщо там буває сам сеньйор єпископ!
— А до того ж, сеньйори, в наші літа!.. — додав духівник. — Адже мені вчора виповнилося сімдесят п’ять.
— Усе ясно! — підвів риску проповідник. — Поговорімо про інше. Яка гарна була сьогодні сенья Фраскіта!
— О, щодо цього… що вже гарна, то гарна! — підкреслено байдуже сказав адвокат.
— Напрочуд гарна… — підтвердив духівник, прикриваючи лице плащем.
— А хто сумнівається, — додав проповідник, — хай запитає у корехідора…
— Бідолашний, закохався в неї!..
— Ще б пак! — вигукнув превелебний отець.
— Певна річ! — підтвердив академік… почесний, правда, але не дійсний. — Отож, сеньйори, я зверну сюди, так мені ближче… На добраніч!
— Добраніч… — відповіли каноніки.
Якийсь час вони йшли мовчки.
— Цьому теж запала в душу жінка мірошника, — пробурмотів урешті проповідник, штурхнувши ліктем духівника.
— Безперечно! — відповів той, зупиняючись біля дверей свого будинку. — От котяра!.. То до завтра, друже. Хай вам піде на добре виноград.
— До завтра, як дасть бог… Доброї вам ночі.
— Мирний сон і безтурботний даруй мені, боже! — проказав слова молитви духівник вже біля ганку, де було зображення пречистої діви, освітлене лампадкою.
І стукнув дверним молотком.
Залишившись сам на вулиці, другий канонік (він був ширший, ніж вищий, і тому, здавалося, не йшов, а перекочувався) чимчикував собі помаленьку до своєї оселі; не дійшовши до будинку, він став під стіну за певною нуждою, що в наш час послужило б приводом до втручання поліції, і пробурмотів, згадуючи, певна річ, свого духовного брата:
— Тобі теж до вподоби сенья Фраскіта!.. Та й то правда, — додав він трохи згодом — гарна, що там казати, гарна!
XIVПоради Гардуньї
Тим часом корехідор у супроводі Гардуньї зійшов сходами до міської ради і в залі засідань мав з ним розмову більш інтимного характеру, ніж це личило особі його становища і рангу.
— Повірте нюхові старого собаки, який знає своє діло! — казав негідник альгвасил. — Сенья Фраскіта безтямно закохана у вас, а все, що ви допіру розповіли мені, робить це яснішим за оте світло… — додав він, вказуючи на люсенську лампу[28], яка ледве освітлювала куточок залу.
— А от я зовсім не переконаний в цьому, як ти, Гардуньє! — відповів дон Еухеніо, безпорадно зітхаючи.
— Не розумію, чому! Справді, говорімо відверто. Ваша милість… (прошу пробачення) має одну ваду… Чи не так?
— Ну, так! — відказав корехідор. — Але ж у дядька Лукаса теж є та вада — горб у нього ще більший за мій!
— Куди більший! Набагато більший! Навіть і рівняти не можна, настільки більший! Та зате (я до того й хилю) у вашої милості дуже приємне обличчя… що називається — гарне… а дядько Лукас — викапаний сержант Утрера, який луснув через те, що був бридкий, як потвора.
Корехідор самовдоволено всміхнувся.
— Крім того, — вів мову далі альгвасил, — сенья Фраскіта з шкіри пнеться, аби тільки виклопотати призначення для свого небожа…
— З цим я згоден… Оте призначення — єдина моя надія!
— Тоді до діла, сеньйоре! Я вже виклав вашій милості свій план… Залишається тільки здійснити його цієї ж ночі!
— Скільки разів я казав тобі, що не потребую порад! — гаркнув дон Еухеніо, згадавши раптом, що розмовляє з підлеглим.
— Мені здалося, що ваша милість хотіли… — забелькотів Гардунья.
— Не супереч!
Гардунья вклонився.
— То ти кажеш, — полагіднішав сеньйор Суньїга, — що сьогодні ж уночі можна все влаштувати? Знаєш, хлопче, а й непогано. Хай йому біс! Принаймні позбудусь цієї клятої непевності!
Гардунья змовчав.
Корехідор підійшов до письмового столу, написав кілька рядків на аркуші гербового паперу, поставив печатку і поклав його до кишені.
— Призначення для небожа готове! — сказав він і взяв щіпку тютюну. — Завтра я поговорю з рехідорами і… або вони його затвердять, або я дам їм перцю! Як гадаєш, добре я вчинив?
— Ще б пак, ще б пак! — у захваті вигукнув Гардунья, запустивши пальці в табакерку корехідора і вихопивши звідти добру щіпку табаки. — Тільки так! Попередник вашої милості теж ніколи довго не роздумував над такими дрібницями. Одного разу…
— Досить базікати! — перебив корехідор, ляснувши Гардунью по запобігливо простягнутій руці. — Бевзь був мій попередник, коли брав тебе альгвасилом. Але ближче до діла. Ти сказав мені, що млин дядька Лукаса належить до сусіднього села, а не до нашого міста… Ти це напевне знаєш?
— Цілком! Кордон нашої округи доходить до того ярка, де я сидів сьогодні, чекаючи па вашу ясновельможність… Хай йому чорт! Коли б я був на вашому місці!
— Годі! — гримнув дон Еухеніо. — Що ти собі дозволяєш!
Вхопивши восьмушку аркуша, корехідор начеркав записку, склав її вдвоє, запечатав і вручив Гардуньї.
— Ось тобі записка до алькальда[29] того села, про яке ти мені говорив. На словах поясниш йому, що треба робити. Бачиш, я в усьому дію згідно з твоїм планом. Лихо тобі буде, як заженеш мене в глухий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трикутний капелюх», після закриття браузера.