Читати книгу - "Сам себе катаю"

Цей річний медико-технічний експеримент проведено ще двадцять років тому, тобто задовго до рекордів перебування радянських екіпажів у космосі. Його результати відповіли на багато питань, зокрема: чим має дихати космонавт, який повинен бути оптимальний запас води, важливість психологічної сумісності між членами екіпажу, їх здатність злагоджено працювати в складних умовах повної ізоляції, уміння грамотно налагоджувати стосунки між собою.

Нині радянські космонавти, котрі місяцями працюють в космосі, проводячи важливі для науки і народного господарства дослідження, якраз і використовують досвід скромних героїв — дослідників можливостей людини І таких прикладів можна навести чимало.

Але повернемося до земної одіссеї Г. Л. Травіна. Незабаром їй виповниться п'ятдесят років. Маю сказати, що вона успішно витримала перевірку часом. У Глі6а Леонтійовича є чисельна велосипедна когорта послідовників. Окрім Лозівського велоклубу, називатися іменем Травіна вважають за честь велотуристи клубу зі Львова, а також зарубіжні товариства велосипедистів, зокрема міст Гера і Берліна (НДП).

Велопробіг Г. Л. Травіна — це перша двоколісна мандрівка на превелику відстань. Сама ж історія вітчизняного велотуризму починається значно раніше. Вже І згадувалося ім'я першого велостайєра — уральського умільця Ю. Артамонова І (А, Кузнецова), який в 1801 році протарабанив, а інакше не скажеш, на своєму самокаті 500 кілометрів від Уралу до Москви і назад. Мине століття, і за цим маршрутом проїде його земляк із Кунгури — М. Серебряников.

У 1913 році газети світу облетіла сенсаційна звістка: "Російський велосипедист першим обігнув земну кулю!" Героєм тих днів був годинникар Онисим Панкратов. Вирушивши з Харбіна, він прибув до Петербурга, потім проїхав через Німеччину, Балкани, Швейцарію, Італію, Іспанію… До Сполучених Штатів Америки І перебрався на пароплаві, перетнув їх зі сходу на захід і подався до Японії, затим — до Китаю і повернувся в рідне місто. За це спортивне досягнення Міжнародна спілка велосипедистів вшанувала О. Панкратова своєю найвищою нагородою — Діамантовою зіркою.

Звичним явищем велопоїздки стали на початку XX століття. Дальні дороги споконвіку манять людей допитливих, відважних, непосидющих. Поява більш-менш досконалої машини додала їм наснаги. Велосипедний бум охопив тоді практично всі континенти, полонивши не тільки диваків, а й чимало високоавторитетних осіб. Захопилися велосипедом письменник Еміль Золя і композитор Джузеппе Верді, який уперше сів у його сідло в 83 роки, президенти США Клівленді Мак-Кінлі і навіть 100-річна бабуся із Бостона міс Доту…

Наші правелосипедисти крутили педалі не лише рідними шляхами, їх бачили у Будапешті, Відні, Римі, Парижі. Спокусився велосипедом і великий письменник землі руської — Лев Миколайович Толстой. Вперше він осідлав велосипед у 67 років і полюбив його усією душею."… Почав учитися в манежі кататися на велосипеді,— занотовував Толстой у щоденник. — Дуже дивно, чого мене тягне робити це. Євген Іванович (Попов) відговорює і сердиться, що я їжджу, а мені не соромно. Навпаки, відчуваю: мені однаковісінько, що про мене думають, і, зрештою, просто безгрішно, по-хлоп'ячому бадьорить".

В Ясній Поляні Лев Миколайович часто вирушав на велосипеді в дальні мандри. Свої поїздки до Тули, наприклад, він чергував то верхи на коні, то на двоколісному "ровері". Зворушливою подією на 69-му році життя стало для Льва Миколайовича катання на тульському велотреку — одному з перших в Росії. "Лев Миколайович захоплено розповідав, як він у Тулі заїхав велосипедом на круг, і всі розмови тільки про гонки та про те, що стосується велосипедної їзди. Його і це цікавить!" — дивувалася дружина письменника, Софія Андріївна. А для пропагандистів велосипедної їзди феноменальне вподобання Толстого слугувало тривалий час як найагітаційніший і дійовий приклад, тоді ще водилися противники велосипеда. До душі припав велосипед калузькому вчителю К. Е. Ціолковському, чиї ідеі лягли в основу сучасної космонавтики. "Велосипед став моїм лікарем, — казав він знайомим. — Краще дихаю, пругкішими стали м'язи ніг. Уже не задихаюся під час ходьби, можу довше і швидше ходити…" Любив кататися на велосипеді і В. І. Ленін. У своїх листах додому із Швейцарії він повідомляв, що тривалі велокруїзи доставляють йому фізичну бадьорість і насолоду.

Любителя подорожувати стали називати туристом десь наприкінці XIX століття. Запозичене з французької мови слово носило тоді дещо глузливий відтінок, наближаючись за значенням до "гультяя" та "швенді". Трохи пізніше настільний енциклопедичний словник за 1927 рік витлумачив "туризм" як "подорож задля власного задоволення, розваги". Великої соціальної значущості спортивний туризм набув в нашому столітті.

Щороку мільйони людей вирушають у походи: пішки і на автомобілях, на мотоциклах і плотах, літаком і на яхтах. Кому що до вподоби… Туризм на відміну с фізкультури не вимагає якихось надзусиль. Погодьтесь, займатися посилено гімнастикою чи бігом під силу людині наполегливій, дисциплінованій. Інші здебільшого обманюють себе. Наприклад, наказують собі взятися за рятування спортивної форми завтра, але піднятися вранці з ліжка не вистачає сили волі. В туризмі "наруга" над собою поступається місцем мимовільному захопленню: "А цікаво ж бо як!". Фізичні зусилля, які тренуються на велосипеді чи при подоланні гірської річки — це не виконання самонаказів, а мимовільне вдоволення естетичних пізнавальних і психологічних смаків. І що цінно — турист у поході майже не відчуває дратівливої втоми, його живить якесь внутрішнє піднесення. Хто ж вони, велотуристи сьогодення?

З деякими вас може познайомити телебачення або газета, комусь пощастить зустрітися з велотуристом на своїй вулиці… Та, мабуть, ніде не довідаєтеся сповна про них так, як у Лозівському велоклубі. Майже на кожного веломандрівника, котрий накрутив педалями не одну тисячу кілометрів, тут заведено "біографічне" досьє. На полицях, наче в бібліотеці, виставлено в ряд товстелезні папки з виписаними на спинках іменами. Давайте відкриємо першу-ліпшу…

На велокомплєксі, який винайшов киянин С. Ковеза, можна мандрувати всією сім'єю.

Ось до рук потрапляє вирізка із заголовком: "50 тисяч кілометрів на велосипеді". Йдеться в ній про професіонального псковського актора Володимира Івановича Ханакова, котрий ще в молоді роки поборов у собі прихильність до капців, тахти і телевізора. Спершу проводив відпустки на байдарках, коли ж "відкрив" принади велосипеда — не розлучається з ним кожного літа. Йому вже