read-books.club » Наука, Освіта » Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України 📚 - Українською

Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 896
Перейти на сторінку:
апарату, що став надбанням теорії та практики правотворчості і правозастосування упродовж десятиліть. Це — хибний шлях. До такого надбання треба ставитись шанобливо. Це стосується, зокрема, категорії законодавства. Її зміст досить чітко визначився за багато десятиріч і охоплює всі нормативні акти, що реєструються Міністерством юстиції. Це розуміння даної категорії відображене у ч. 1 — 4 ст. 4 ЦК. У ч. 5 ст. 4 ЦК використовується більш широке поняття «нормативно-правові акти». Отже, звужувати зміст категорії законодавства до поняття «закону» або розширювати його до змісту терміна «нормативно-правові акти» було б невиправданим, бо вело б до зменшення визначеності багатьох норм цивільного права. Зауважимо, однак, що чітке розмежування понять «закону» і «законодавство» в актах національного законодавства України співіснує із застосуванням у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод терміна «закон», під який відповідно до практики Європейського Суду з прав людини стосовно України підпадають всі акти законодавства, що зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Що стосується поняття законодавчих актів, то під ними слід розуміти закони, інші акти Верховної Ради, що мають силу законів (кодекси, основи законодавства, а також постанови Верховної Ради, що прийняті до введення в дію Конституції України).

3. Під актами цивільного законодавства розуміються нормативно-правові акти відповідних державних органів (ч. 1 — 4 ст. 4 ЦК), що формулюють норми цивільного права. Але правотворчі органи зазвичай не забезпечують галузевої чистоти нормативно-правових актів. Навіть Цивільний кодекс не вдалось вберегти від включення до нього норм конституційного, адміністративного, трудового і цивільного процесуального права. Найбільш наглядним прикладом такого роду є ст. 279 ЦК, що встановлює правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права. Тому комплексні нормативно-правові акти, що містять в собі норми різних галузей права, також є актами цивільного законодавства остільки, оскільки в них формулюються норми цивільного права.

4. Стаття, що коментується, визнає Конституцію основою цивільного законодавства України. Це означає дещо інше, ніж пряме твердження про те, що Конституція України є основним законодавчим актом цивільного права. Частину 1 ст. 4 ЦК слід тлумачити так, що положення Конституції, які стосуються майнових та особистих не- майнових відносин, котрі регулюються цивільним законодавством, слід визнати такими, що одночасно формулюють норми конституційного права (вони регулюють відносини між людиною (юридичною особою) та державою), а також норми цивільного права, що поширюються на відносини між суб'єктами, які (відносини) мають ознаки, передбачені ч. 1 ст. 1 ЦК. Теоретично підготовлений юрист прагне до більшої юридичної чистоти і визначеності при галузевій кваліфікації суспільних відносин та норм, що їх регулюють, але ж твердження про те, що згадані положення Конституції регулюють лише відносини з участю держави та не регулюють відносини, обома сторонами яких є інші суб'єкти, явно суперечило б змісту цих положень і невиправдано звужувало б сферу їх дії.

У Конституції містяться фундаментальні правові положення про економічну багатоманітність суспільного життя, про рівність суб'єктів права власності перед законом, про право приватної власності (ст. 13, 15, 41). Цивільно-правовий зміст мають правила ст. 32 Конституції про недопустимість втручання в особисте і сімейне життя, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, про судовий захист права на спростування інформації, що не відповідає дійсності, та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої поширенням зазначеної інформації. Відносини щодо відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади і місцевого самоврядування, яким присвячена ст. 56 Конституції, також мають цивільно-правовий характер. Стаття 142 Конституції вирішує таке важливе питання, як визнання територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах суб'єктами права власності. У Конституції містяться й інші положення, що формулюють норми цивільного права.

5. Частина друга ст. 8 Конституції встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. З огляду на це і в ч. 2 ст. 4 ЦК зазначається, що актами цивільного законодавства є такі закони, які видаються відповідно до Конституції. Проте не варто було б робити безапеляційний висновок про те, що не можуть бути визнані актами цивільного законодавства закони, які не повністю відповідають Конституції України. Лише стосовно законів і інших нормативно-правових актів, які визначають права і обов'язки громадян і які не доведені до відома населення, ст. 57 Конституції України [1] встановлює, що вони є нечинними. У решті випадків проблема відповідності нормативно-правових актів Конституції України є більш складною. Частина третя ст. 8 Конституції дійсно визнає норми Конституції нормами прямої дії. Але ж відповідно до частини другої ст. 152 Конституції закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. До цього моменту вони діють. Прийняття Конституційним

Судом рішення про неконституційність відповідних актів не є підставою для перегляду справ за нововиявленими обставинами. У таких випадках сторона, яка отримала в результаті застосування неконституційного акта грошові суми чи майно або зберегла їх, залишається в такому стані. Сторона, у якої виникла матеріальна або майнова шкода в результаті застосування неконституційного акта, вправі пред'явити відповідну вимогу до держави на підставі частини третьої ст. 152 Конституції України. Належить, однак, враховувати, що п. 4 ст. 361 ЦПК встановлює таку підставу для перегляду рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами, як визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи. Немає підстав для твердження про те, що це положення не підлягає застосуванню.

Верховний Суд в постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» [386] роз'яснює, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції в будь-якій стадії розгляду справи. Разом з тим, Верховний Суд роз'яснив, що Конституцію України слід застосовувати в наступних випадках: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) коли закон, який був

1 ... 15 16 17 ... 896
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"