Читати книгу - "Наступна станція - смерть"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Цих мужиків нічого не об’єднує, - заперечив я, - де Кратово, а де Рубіжне? Вони ніколи один одного в очі не бачили. Навіть на партконференціях - я перевіряв.
- Господи, Сирота, ти наче не в міліції служиш! «Нічого не об’єднує, ніколи не бачились»… Я пам’ятаю один епізод із юною дурепою, вона ще на суд в піонерському галстуку прийшла. Погодилась увечері піти на квартиру до малознайомого дорослого дядька. Він її напоїв, побив і зґвалтував. Піонерка вирвалася, вибігла на вулицю, гальмонула машину: швидше везіть до міліції! Аякже! Там троє бугаїв сиділо - дали в голову, завезли на Берківці, там зґвалтували і кинули непритомну поміж могил. Ще слава Богу, що не вбили! Взяли ми їх усіх. Так от оті троє з четвертим, який фактично був першим, зустрілися на лаві підсудних. Що характерно, не тільки по одній статті, а й по одному пункту разом пішли. Хоча до того один одного в очі не бачили! Їх об’єднала потерпіла.
- А з нею що було?
- Та ти її знаєш, Сирота. У неї тепер кликуха «Гроза трипдачі». Зрозумів? Думаєш, якщо у нас людина людині друг, товариш і брат, то все почуття помсти в анонімки виродилось? Якби! Є ще молодша сестра помсти - заздрість називається. Тільки вона коли в гудок виходить, а коли з помстою в парі лазить.
Цікаві філософські міркування Старого перервали звуки кроків у коридорі. Усі синхронно зиркнули на годинники - за чверть друга ночі. Через наш ілюмінатор ми побачили спочатку овальну клаповуху голову на тонкій шиї, потім усю фігуру, десь під сто вісімдесят сантиметрів зросту. Молодик був зодягнений в спортивний костюм та якусь подобу темної куртки, на ногах мав солдатські чоботи, які грюкали на весь коридор. Хтось із наших прошепотів:
- Він?
Я огризнувся:
- Вийди і попроси - хай скаже «кукурудза». В об’єктивці на Лисова було таке: «не вимовляє літеру «р».
Старий стусонув мене кулаком під ребро і жестом показав, аби відчиняли двері. Добре змащений замок навіть не клацнув. Тим часом клаповухий підійшов до дверей, за якими спала подруга Лисова, і рефлекторно витер чоботи об ганчірку коло порога. Старий уже підняв руку, щоб дати сигнал, але в цей момент на стелі розчинився люк, який ми вважали забитим наглухо, і звідти на голову дезертиру впало троє мордоворотів. Як потім з’ясувалося - військових особістів. Бідолаха навіть не квакнув.
Коли солдатика відкачали, а подругу добряче притисли, виявилося, що це не Лисов, а його сексуальний дублер, котрому, щоправда, не обіцяють «любві до гроба», зате регулярно пускають у койку. Частина, в якій служив солдатик, квартирувала за дві вулиці, а самоволка для страждальця - не проблема.
Справжнього Лисова через місяць вбили у перестрілці наші прикордонники. Він проривався в Китай…
8.
Я спокійно повернувся до історії з потруєними транзитниками, радіючи, що дезертира вбили не в нашій республіці. Інакше б довелося міліції брати участь у старовинній партійній забаві: «нагородження непричетних, покарання безневинних». Кажуть, в аналогічних випадках шеф республіканського КДБ Федорчук, обов’язково в присутності самого Ве-Ве, знімав невидиму пилинку з мундира нашого міністра і лагідно цікавився: «Що ж це твоя міліція вже зовсім мух не ловить? Мої прикордонники мусять твоїх клієнтів перехоплювати, наче шпигунів для них мало. Ну-ну! Я вже доповів Юрію Володимировичу Андропову». Подейкують, що наскакувати на командуючого округом та його особістів голова КДБ чомусь не наважувався. Можливо, військовики мали сильнішу, аніж андроповці, позицію у Політбюро. Тому всі відігрувались на лягавих.
Наше хитре начальство швиденько спровадило на Орджонікідзе рапорт, в якому особливо наголосило на тому, що міліція провела спільну з особістами операцію в обстановці, максимально наближеній до бойової. Хай нас Бог милує від реальної ситуації - перестріляли б один одного! Лисов, кажуть, половину прикордонної застави «дембельнув»: кого через госпіталь, а кого через домовину з музикою… і це з двадцятьма патронами в ріжку! Ворошилівський стрілець.
Цього разу нам обійшлось.
Ще до початку полювання на Лисова я надіслав запит щодо всіх зафіксованих «хімічок». Матеріали надійшли швидко. Я розглядав фотографії цих баб і думав про сексуальну невибагливість деяких мужиків. Щодо спрямованості дій потерпілих, я не мав ніякого сумніву, бо для чого ж іще випадкову знайому до ресторану тягнуть. Напевне ж не для того, щоб показувати їй фотографії своїх дружини і дітей. Я, особисто, цих баришень не те що нікуди б не запрошував, я б за ними в гастрономі черги не займав! Таких у пору моєї юності чомусь називали «вампірками».
Старий викликав і особисто притис Ганса. Той уважно вивчив фото галерею і сказав:
- Маєте рацію, Іване Борисовичу. Щоб на такі пики клюнути, треба пити безперервно від Калінінграду до Новосибірську. Завтра ж починаю чистку кадрів. Дякую, товаришу підполковник, за науку.
Старий тільки рукою махнув.
Однак, естетичні смаки - то
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наступна станція - смерть», після закриття браузера.