Читати книгу - "Захребетник"

Товстун наткнувся на стійку з бойовими молотами й зупинився. Далі відступати було нікуди.

— Правду? — якомога скрадливіше промовив Джеймс. — На відміну від вас, я чудово запам’ятав цього пана. І тут, у вашій крамниці, і на вулиці Малих Карбувальників — у обох місцях зі мною розмовляв той самий чоловік.

— В-ви… Ви бачилися з ним знову?

«Дрібка відвертості не зашкодить, — подумав хлопець. — Щоб розговорити співрозмовника, треба самому подати приклад…»

— Так, ми зітнулися вчора ввечері.

— Але якщо ви двічі зустріли Лисого Генія, мій султане…

Мустафа клацнув зубами й договорив до кінця:

— Як же ви зосталися живі?!

Початок моторошної та сповненої загадок історії Лисого Генія, історії, що потрясла Баданден три роки тому й, немов пропасниця, трясе донині, був покладений кількома насильницькими смертями.

Декого, вибачайте, вбили.

Доблесні мушерифи спочатку не надали цим убивствам особливого значення. Ну, зарізали якогось там безіменного волоцюгу в нетрях кварталу Псів Милосердя. Уперше, чи що? Там завжди ріжуться: коли жартома, щоб настрашити, — а коли й до смерті. Що кажете? Поруч із раною від кинджала, увігнаного в серце, лікар, який проводив розтин, виявив свіжу подряпину, що вже почала гоїтися?

Ох, ви ж і скажете, мій султане!

Мало де волоцюга міг перед тим подряпатися?

До честі орлів закону й стражів порядку треба зауважити: щойно на вулиці знайшли з пробитою головою пекаря Файзулу, добропорядного громадянина, котрий платив у скарбницю податки з кожного чурека, — Канцелярія Припинення заходилася коло діла всерйоз. Мушерифи навіть виявили: за два дні від трагічної загибелі Файзула скаржився старшій дружині, що якийсь рябий шаленець ні з того ні із сього накинувся на нього з кийком біля пекарні, боляче вдарив у потилицю й кинувся навтьоки.

Рябого шаленця зарахували до підозрюваних, але знайти не зуміли.

Злочинні дії через недогляд Вічного Мандрівця тим часом траплялися й далі. Овал Небес безсторонньо дивився на ті лиходійства, що кояться під сонцем (частіше — під місяцем); мушерифи збивалися з ніг. Чимало працівників ножа й сокири, кистеня та дрюка, заговоренної струни чи інших смертовбивчих знарядь потрапило в чіпкі руки правосуддя — за винятком, самі розумієте, рябого.

Невловимий мерзотник за півроку ще двічі попадав у список підозрюваних. Але, на превеликий жаль влади, вік зумів не потрапити в місця, які більше пасували би негідникові, — до гостинного зіндану Канцелярії Припинення та на чудовий ешафот у центрі площі Щирої Спокути.

Співробітники вищезазначеної Канцелярії, де служили як прості нишпорки, так і чаклуни різних спеціалізацій: від лягавих кудесників до лайливих магів — з’ясували ряд додаткових прикмет душогуба. Залишилося невідомим, хто перший прозвав його Лисим Генієм, але кличка до лиходія прилипла намертво. Також було з’ясовано, що спочатку Лисий Геній завдає жертві легкої рани чи удару — а потім добиває, уразивши в те ж саме місце тією ж зброєю.

Між першим і другим нападом минало від одного до семи днів. Якщо за тиждень маніяк не міг добратися до наміченої жертви — він одступався, не заміряючись більше на щасливця, огорнутого Повзучою Благодаттю.

Так, приміром, урятувався відомий звіроторговець Ніяз Повороткий. Одержавши в порту ножовий поріз від незнайомця, що поквапився зникнути, Ніяз вирішив того ж дня відплисти на кораблі в експедицію по чотириногий товар. Повернувся він через чотири місяці, вигідно розпродав зловлених у лісах Ла-Ланга карликових мандрилів, сонь та сумчастих копух, восени втретє оженився — й далі жив собі щасливо, вкотре підтвердивши своє прізвисько.

Але це трапилося пізніше, а поки що…

Терміновим указом Саліма ібн-Саліма XXVIII до справи було залучено кращих магів Бадандена. Їх зобов’язали з’ясувати, чи не є маніяк чаклуном, який випробовує свої жахливі чари за допомогою підступних умертвінь. Створена указом колегія ворожбитів працювала шість місяців і достеменно встановила: чаклунством у справі Лисого Генія навіть не пахне.

У відбитках слідів чарів не виявилося.

Убивця гуляв на волі, кількість його жертв зростала. Була в справі ще одна дивина: розповіді мазунчиків долі, котрі вижили при повторному нападі, та випадкових свідків різнилися між собою. Якщо постраждалі були одностайні, описуючи маніяка, то свідчення сторонніх були далекі від ідеалу.

Мушериф-емір у мудрості своїй вирішив, що навряд чи в місті орудує ціла банда маніяків, і ухвалив: «Усім покладатися на слова жертв, а не на домисли роззяв!» Зрештою словесний портрет Лисого Генія почепили біля мушерифату на загальний огляд.

На портреті ніхто не впізнав знайомого чоловіка. Арешти, проведені за доносами пильних громадян, були помилковими. Затриманих відпустили, вибачившись та виплативши компенсацію. Наступного дня муляра Хасана забили до смерті ціпками, коли він випадково подряпав кельмою товариша по роботі. Вирішили — маніяк. Та й чи тільки муляр постраждав від співгромадян, пройнятих підозрами?!

Але незабаром Лисий Геній дав баданденцям спокій