Читати книгу - "Німа"

— Дівчина ж сказала, що їй погано. Невже в тебе серця немає?

Піддослідна здивовано зиркає на «джентльмена». Запаморочення в голові дійшло того ступеня, що почав зникати слух і перед очима пішли кола.

— Не моя проблема, — бурчить велет.

Тасіта починає завалюватися набік. Той самий хлопець підхоплює її й притискає до себе. Від нього пахне шампунем і цигарками. Запах приємний і звичний.

— Гей, козел, ти що, не чуєш? Дівчині погано. — Рука лягає на плече «козла».

Несподівано худобина слухається й встає. Хлопець обережно садовить Тасіту на його місце. «Слухняність» чоловіка стає зрозумілою за кілька секунд — маршрутка під’їхала до його зупинки.

— Тобі де виходити?

— Через п’ять зупинок… Біля літака, — вимучує кожне слово Тасіта, заплющивши очі.

Їй зовсім зле. Якщо вона зможе сидіти на роботі — це буде якнайкраще.

Вона почала куняти, але міцна чоловіча рука, схопивши її за лікоть, витягла на вулицю на потрібній зупинці. Тут вона наче протверезіла й нарешті роздивилася хлопця. Він був трохи вищим за неї. У широких джинсах з низькою матнею, куртці кольору хакі й шапкою, як у гнома. Довге світле волосся. Світлі очі. Обличчя вузьке, з видовженими вилицями.

— Ти в нормі? Може, тебе довести, куди треба?

Тасіта нарешті помітила, що він тримає її руку. Різко висмикнула її з його долоні, стала в гордовиту позу, виструнчилась і відповіла:

— Нема потреби. Дякую, що допоміг.

Крутнулась на підборі, щоб іти. Її наздогнав голос:

— Маєш хлопця чи заміжня?

Тасіта озирнулася й насмішкувато порснула.

— Не маю. Але й не шукаю.

— Може, ти лесбійка?

— Я не поділяю кохання на стать.

— Ми ще зустрінемося! — гукнув їй у спину.

Тасіта лише стенула плечима.

А жаль, я сподівалася, що цей хлопець гратиме гідну роль у її спектаклі.

Тасіта вже й забула, що означає чекати вихідних. Цих прекрасних днів, коли можна байдикувати, висипатися й робити те, що заманеться.

Три години поспіль вона витратила на те, щоб вилізти з ліжка.

Удома тепло. За вікном — сніг.

Цього разу вона все ж змусила себе стати до одного з полотен. Навіть не поснідавши, дістала фарби, олівці, вуглики, мольберт.

На полотні був ескіз пейзажу. Уявного і фантастичного. Колись, починаючи малювати цю картину, вона хотіла зобразити уявне омріяне місце, оазу свого життя. Правда, тоді надокучали думки про пиво й хотілося серед пейзажу зобразити жовтавий струмочок, що пробивається крізь каміння. Добре, що зараз перейшла на вино — струмочок можна намалювати прозорим або рожевим (жовтавий занадто скидався на витік з каналізації).

Вона хвилин десять розглядає малюнок, слинячи кінчик пензлика. Ось чому після малювання в неї завжди різнокольорові губи. Тася суне пензлик до рота, не усвідомлюючи, що робить.

Робота тривала три години. Спокій порушив телефонний дзвінок.

— Привіт! Давно не бачилися! Я вже скучила. Давай сьогодні здибаємося в пабі? Там, де ми минулого разу були? О шостій?

— Давай.

Я бачила, що вона відчула полегкість. Упродовж трьох годин Тася просто дещо підправила малюнок, додала пару мазків — далі справа не йшла. А зараз вона отримала привід не продовжувати. Мені стало сумно. Я хочу, щоб вона взяла себе в руки. З іншого боку, те, що вона сьогодні стала до мольберта, — це вже прогрес.

З дівчиною, яка зателефонувала, Тася познайомилася недавно. Яскравий екземпляр з максимальними проявами дівчачих витребеньок. Ганчірки, хлопці, інтим, плітки — це була її стихія. До того ж вона постійно слухала поп-музику. Піддослідній хотілося поспостерігати за регресією розвитку дівчини. Саме тому вона завела з нею дружбу. Нову знайому звали Катя. Вона зазирала в рота моїй піддослідній і готова була йти за нею на край світу.

Моя дівчинка почала збиратися задовго до виходу. Вона відзначалася страшенною пунктуальністю й ненавиділа запізнювання. Окрім цього, не зрозуміло чому, на зустріч до дівчат вона збиралася значно старанніше, ніж на зустрічі з хлопцями. Жінки в плані зовнішності набагато прискіпливіші.

Катя була високою стрункою шатенкою. Довге каре, чорні очі. Полюбляла одяг у блискітках. Але сьогодні вона зрадила власному стилю, вдягнувши облягаючі темні джинси, простору сорочку поверх светра й капелюх з короткими крисами.

У пабі вони знайшли улюблене місце: подалі від сторонніх очей. Біля вікна. Звідти було зручно спостерігати за відвідувачами, але візитерам було складно побачити їх. Обидві замовили пиво. У приміщенні лунав джаз.