Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Вперше я приїхав до Фінляндії 1959 року. Від часу закінчення війни між цією країною та Радянським Союзом минуло лише 15 років, і лише чотири роки пройшло відтоді, як СРСР прибрав свою військову базу, розташовану на фінській території поблизу Гельсінкі. Моїми фінськими знайомими були ветерани, вдови, діти війни з Радянським Союзом, а також фінські військові строкової служби. Вони розповідали мені про своє життя та нещодавню історію своєї країни. Я досить добре опанував красиву фінську мову, щоб, вільно подорожуючи як турист, мати змогу оцінити, як багато вона значить для усвідомлення фінами власної унікальності; водночас це пришвидшило і поглибило мою власну життєву кризу, яку я вже описав у попередньому розділі. Тим читачам, кому не поталанило побувати в Фінляндії, хочу сказати, що до чинників, на які варто звертати особливу увагу, читаючи далі цю книгу, належать сила й витоки фінської національної ідентичності; фінська ультрареалістична оцінка геополітичного розташування своєї країни; результуюча парадоксальна комбінація вибіркових змін, про які йшлося в початковому розділі, а також брак у Фінляндії свободи вибору, брак допомоги від союзників у вирішальні моменти, брак наявних вдалих прикладів.

-

Фінляндія ототожнюється зі Скандинавією і вважається її складовою. Як і шведи з норвежцями, багато фінів є блакитноокими блондинами. Як і шведи з норвежцями, фіни генетично є на 75 % скандинавами, а чужинці зі сходу становлять серед них лише 25 %. Але географічно, культурно та лінгвістично фіни відрізняються від решти скандинавів і пишаються цим. Зокрема, описуючи Фінляндію, вони часто повторюють дві тези: «Ми — маленька країна» і «Наша географія не зміниться ніколи». Останньою фразою фіни підкреслюють, що з усіх європейських країн мають найдовший кордон з Росією (або її попереднім втіленням — Радянським Союзом). Фактично, Фінляндія є буферною зоною між Росією та рештою Скандинавії.

Всі корінні європейські мови належать до індоєвропейської мовної сім'ї, за винятком баскської та ще чотирьох мов. Ці чотири — фінська, тісно споріднена з нею естонська, віддалено споріднена угорська та лапландська (саамська) мови, всі вони належать до фіно-угорської мовної сім'ї. Красива фінська мова є предметом національної гордості й ідентичності фінів. Фінський національний епос «Калевала» посідає у національній свідомості фінів навіть важливіше місце, ніж п'єси Шекспіра в англомовних народів. Але ця мова не лише гарна і співуча, а й складна для вивчення іноземцями. Одним з її важких аспектів є лексикон, оскільки він не має звичних індоєвропейських коренів. Тому практично всі фінські слова доводиться запам'ятовувати окремо, одне за одним.

Іншими важкими аспектами фінської мови є її фонетика та граматика. Наприклад, у ній дуже поширена літера «к»: із 200 сторінок мого фінсько-англійського словника 31 сторінку займають слова, що починаються на «к». («Оцініть», наприклад, ось цей рядок із «Калевали»: Kullervo, Kalervon poika, sinisukka äijön lapsi, hivus keltainen, korea, kengän kauto kaunokainen.) Я не маю нічого проти літери «к», та, на жаль, фінська, на відміну від англійської, має подвійні приголосні звуки (на кшталт подвійного кк), які вимовляються не так, як одиничні приголосні (звичайний звук к). Саме ця особливість фінської фонетики найбільше заважала моїм толерантним фінським знайомим розуміти мене у ті нечисленні моменти, коли я наважувався виголошувати коротенькі спічі фінською мовою. Наслідки неправильної вимови одиночних і подвійних приголосних можуть бути вельми серйозними. Наприклад, фінське дієслово tapaa з одним «п» означає «зустрічати», тоді як дієслово tappaa із двома «п» означає «убивати». Тому якщо ви попросите фіна зустріти вас, але помилково вимовите подвійний звук «п», то ризикуєте опинитися на тому світі.

Окрім того, фінська мова має так звані короткі й довгі голосні. Наприклад, «кордон» або «межа» по-фінськи буде raja з коротким першим «а», тоді як «кінцівка» (рука або нога) фінською звучить як raaja, з довгим першим «а», й тому мене не зрозуміли, коли на межі Фінського національного парку я помилково подовжив перше «а», маючи на увазі межу. У фінській мові існує три типи голосних: голосні переднього ряду (а, о, у), голосні заднього ряду (а, о, и) і нейтральні голосні (е, і). Голосні переднього і заднього рядів не можуть бути вжиті в одному й тому самому слові, на відміну від нейтральних голосних, — це називається гармонією голосних звуків. Наприклад, фінське слово «ніч», яким я часто користувався, бажаючи на добраніч, містить лише голосні переднього ряду (yötä), тоді як слово «русло» — лише заднього (йота).

Якщо ви плутаєтеся в чотирьох відмінках німецької мови або в шістьох відмінках латини, то будете просто нажахані, дізнавшись, що фінська мова має аж 15 відмінків, багато з яких є замінниками прийменників в англійській мові. Мені добре запам'яталося, як під час моєї першої поїздки до Фінляндії один військовий навчав мене шістьом відмінкам фінської мови (замінникам англійських прийменників до, на, з, в, усередину, зсередини), показуючи на стіл (pöytä), на якому (pöydällä — гармонія голосних!) стояла чашка і в якій (pöydässä) лежав гвіздок, чашка береться зі столу (pöoydältä) і ставиться на стіл (pöydälle), а гвіздок забивають у стіл (pöytään) і витягають зі столу (pöydästä).

Що стосується решти відмінків, то найчастіше іноземці плутаються в знахідному та родовому. В латині та німецькій мові, де родового відмінку немає, всі прямі додатки виражаються знахідним відмінком: I hit the ball англійською і Ich schlage den Ball німецькою[4]. Однак у фінській мові щоразу, коли використовується прямий додаток, треба визначатися — ваша дія стосується всього предмета (тоді слід вживати знахідний відмінок), чи лише його частини (в такому разі потрібен родовий відмінок). Визначитися з тим, б'єте ви частину м'яча чи увесь м'яч, може, й неважко. Але значно важче визначитися з відмінком тоді, коли йдеться про якийсь абстрактний іменник. Наприклад, якщо у вас з'явилася якась ідея, то правила фінської мови вимагають від вас визначитися: йдеться про всю ідею чи лише про якусь її частину, бо від цього залежить, який відмінок слід використовувати — знахідний чи родовий. Одним із моїх фінських знайомих у 1959 році був шведський фін, чиєю рідною мовою була шведська, однак він вільно розмовляв і фінською. Проте у Фінляндії цей чоловік не міг влаштуватися на роботу до жодної державної установи, бо претенденти на державну посаду мають здати екзамен із фінської та шведської мов. Мій приятель розповів, що в 50-х роках достатньо було один-єдиний раз переплутати у