Читати книгу - "Василинка — руда вдача"

Отож з уяви до яви Васька повернулася лиш тоді, коли п’ятеро хлопчаків оточили її щільним колом. Вона блискавично зіпнулася на рівні й уже була замахнулась, аби боронити себе (звісно, перемогти би їй не вдалося, бо сили були нерівні, але боки шибеникам Васька нам’яла би добряче), та враз… Із-поза спин нападників вигулькнула її колишня найліпша подруга Ілона! Вона преспокійно стояла на горбочку і задоволено шкірилася. Вочевидь, їй дуже подобалося все, що відбувалось, і вона була в одній команді з Вроною…

Василині аж заціпило від образи та обурення. Її люба Ілона — тиха, лагідна Ілона, боязкий Жолудько, якого вона знала від самого малечку, — підступно зрадила її?! Що ж це діється на світі, га?! Уражена в саме серце, Васька ошелешено закліпала, а Ілона тим часом прогугнявила:

— Чарівниця Василина змахне правим рукавом — постане озеро, змахне лівим — попливуть лебеді… А змахне язиком — то й набреше, що вона принцеса!

— Принцеса!!! — заверещала банда, насуваючись на Ваську.

— Принцеса з тухлого плеса! — додав олії у вогонь Врона.

— Котись у свій палац, принцесо! Геть зі школи! Геть! — взялися скандувати інші.

— Почастуймо її тим, чим ворота підпираємо! — скомандувала Ілона, і зграя з бойовим кличем кинулася на Василину.

Хтось учепився їй у коси, хтось вихопив наплічника, а сам Врона замахнувся кулаком просто її носа… Васька відчайдушно заборсалась, наосліп гамселячи нападників руками й ногами, ба навіть головою, проте все було марно. Бандюги зойкали, задкували, та вже за мить знову лізли в бій. Уже втрачаючи надію на порятунок, Василина дала Вроні копняка під коліно, а тоді гукнула на всю горлянку:

— Вірний!!!

Навряд чи вона сподівалася, що пес почує її і примчить на порятунок, однак… Наступної миті ніби з-під землі долинуло страхітливе гарчання! Воно стрімко набирало обертів, підсилюючись важкими кроками і сапанням, тож перелякані дітлахи припинили колотнечу і почали роззиратися навсібіч. За кілька секунд на тому самому горбочку, де тільки-но тупцяла зрадниця Ілона, постав лютий собака Баскервілів[18] — велетенський пес, чиї очі палахкотіли пекельним вогнем, смух стояв дибки, а пащека шкірилася гострими іклами (принаймні, так здалося п’ятикласникам, адже страх має великі баньки)!

— А-а-а-а-а!!! — залементувала Юркова банда і дременула навтьоки. — Про-о-о-обі! Рятуйте!

А Вірний (звісно, то був він) зійшов із горбочка і почеберяв до господині. Не тямлячи себе від щастя, пошарпана й брудна Васька одним стрибком підскочила до нього і пригорнулася до його теплого м’якого боку. Отак, обхопивши руками свого справжнього друга, дівчинка ще довго сиділа на траві й примовляла:

— Вірний! Ти ж мій вірний!

Завдяки цій безглуздій бійці вона зробила для себе три важливі висновки:

1. Заздрощі перетворюють найліпших друзів на ворогів.

2. У жодному разі не можна здаватися без бою.

3. Собака — справжній друг, адже він ніколи не зрадить.

Наступні три дні Васька не відвідувала школу — аж надто боліли їй подряпини та синці. Дарині Миколаївні вона збрехала, буцімто заробила таку красу на баскетбольному майданчику, наштовхнувшись на коня (не тварину, а гімнастичний снаряд). Пра зробила вигляд, ніби повірила… Натомість Володимирові Андрійовичу Васька розповіла всю-всю правду, і він так обурився, так розлютився, що пішов із нею до ліцею і забрав її документи.

Утім, мовчки зробити це Тихоненко не зміг. Передусім він дуже серйозно поговорив із директоркою, дохідливо пояснивши, що вона не має жодного права переводити свою ученицю до спецінтернату, допоки дитиною офіційно опікуються її батьки. А коли до кабінету директорки зазирнула Вафля, Тихоненко влаштував цілу виставу: простромивши жінок убивчим поглядом, він заявив, що вони порушують права дитини, і пригрозив їм судом. Звісно, Будяк і Вафля перепудились і почали виправдовуватися: мовляв, нічого поганого ми не мали на думці — просто сподівалися спонукати дівчинку до послуху. На це Володимир Андрійович скрушно похитав головою, картинно розвернувся на закаблуках і пішов геть.

За його ж таки пропозицією, Васька тимчасово кинула навчання і зосередилася на роботі у клініці. Адже вибір нової школи, зауважив Тихоненко, — справа серйозна, і займатися нею слід разом із Дариною Миколаївною. Тож варто почекати, доки вона видужає.

На щастя, незабаром Пра оклигала, проте, за порадою лікарів, їй іще належало відновити сили в санаторії під Києвом. На той час батьки Васьки вже дізналися про бабусину недугу і переслали додому чималу суму грошей, тому Дарина Миколаївна вирішила взяти дві путівки — собі та правнучці. Дитині ж бо теж корисно відпочити в сосновому лісі й подихати цілющим повітрям, яке хочеться їсти великими куснями!

Василинка невимовно зраділа нагоді влаштувати собі осінні канікули поза містом, одначе зобов’язалася двічі на тиждень провідувати Вірного (якого Тихоненко тимчасово поселив у готелі при ветеринарній клініці).

Мандрівки до санаторію й назад, у Київ, виявилися для Васьки карколомними пригодами! Вона вперше подорожувала потягом сама-самісінька і почувалася казковою Алісою, що потрапила у Задзеркалля. Ти ніби вже не ТУТ, звідки вирушила, але ще й не ТАМ, куди прямуєш, — тобто десь у паралельному світі, а радше у просторі поміж світами. Коли потрапляєш у таке містичне місце, тобі просто необхідно