Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Та ополудні чутки про вихватку Маріки дійшли до замку. Шила в мішку не сховаєш. Недарма кажуть, що гарні вісті йдуть, а погані — на крилах летять. Події вчорашнього вечора «доброзичливці» розписали герцогині в усіх барвах.

Агнеса змирилася зі своєрідним характером названої дочки, і все ж таки черговий фортель дівчини став для герцогині справжнім потрясінням. Вона була у нестямі від обурення. На додачу до всього чоловік осипав її градом докорів. Він не приховував своєї неприязні до падчерки. Агнеса й сама жалкувала, що колись взяла на себе цей хрест і вдочерила маленьку циганку. Як кажуть, з чорного кота білого не зробиш.

Маріка знала, що її чекає нелегка розмова с названими батьками, і вирішила до неї підготуватися. Вона наділа ненависне плаття з корсетом і навіть дозволила перукареві приборкати її кучері шпильками.

Коли дівчина зайшла до вітальні, Агнеса з чоловіком уже чекали на неї. Побачивши падчерку одягненою за останньою модою, герцог із подивом звів брови. Дівчина була ой яка гарненька! Якби їй хоч трошечки більше розуму, могла б при дворі вражати всіх і мати тисячу поклонників. Але ця ідіотка тільки й уміє, що викидати колінця.

Агнеса втупила в Маріку важкий погляд.

— Розповідай, — звеліла вона.

— Про що? — невинно запитала дівчина.

— Про те, як ти вчора повеселилась.

Маріка мовчала. А що тут було говорити?

— Повідай нам про свої подвиги, — все дужче розпалювалася герцогиня. — Ти ж відзначилась, як ніхто інший. Ти зганьбила нас, виставивши на загальне посміховисько! Як тепер накажеш дивитися людям у вічі?

— До чого тут ви? — понурившись, запитала Маріка.

— До того, що ми тебе виховуємо й несемо за тебе відповідальність. Тепер при дворі хоч не з'являйся! Всяка нікчема хихикатиме в нас за спиною й тицятиме в нас пальцем. Через тебе нам ніколи не позбутися ганебного клейма.

Здавалося, після того що сталося, вже ніщо не могло завдати Маріці більше горя, та слова Агнеси шмагонули її болючіше бича. Названа мати, яку вона вважала найближчою людиною, дорікала їй ганебним клеймом.

Тим часом Агнеса вела далі:

— Ми з чоловіком із усіх сил стараємося дати тобі освіту й вивести в люди. У тебе цілий гардероб чудових платтів. Я покликала кращого перукаря, і що ми маємо взамін? Твою вдячність? Нічого подібного! Тобі начхати на інших. На зло всім ти з'являєшся до палацу як босячка.

— Я не думала, що це когось образить, — щиро мовила Маріка.

— Тому що ти взагалі ні про кого не думаєш. А ти хоч уявляєш, в яке становище ти поставила самого принца? Своєю поведінкою ти принизила його. Скільки ж у тобі злоби! За що ти всіх ненавидиш?! — вигукнула Агнеса. — Подивися на себе. В тебе і друзів немає. Вічно ходиш насуплена, всіх уникаєш. На дівчат із порядних сімей дивишся зверхньо. Вважаєш себе розумнішою та кращою за всіх? Навчися бути у злагоді з людьми, а то погано кінчиш.

Маріка згадала, як чотири роки тому розлючений натовп ледве не спалив її живцем. На ту пору їй було всього десять років, і вона любила весь світ. Чому ж тоді за неї ніхто не заступився, чому всі повірили брехливому наклепу, а не плачу зляканої дитини? Сльози блиснули в очах дівчини, як відображення давніх багать, і вона твердо мовила:

— Одного разу я вже ледве не кінчила погано.

Маріка раптом згадала портрет юної Агнеси із жорстоким поглядом і зарозумілим зламом брів. Може, колись вона також не вміла бути у злагоді з людьми? Дівчина хотіла запитати про це, та вчасно прикусила язика. Зараз було не найбільш підходящий час розповідати про те, що вона порушила ще одну заборону і потай проникла до покинутого замку.

— Навіщо мене дражнять дикункою? Я не винна, що зі мною не хочуть знатися, — сказала Маріка.

— По-твоєму, винні всі, а ти просто агнець. Як ти себе поводиш, те й дістаєш у відповідь, — сказала герцогиня і, різко повернувшись, вийшла з вітальні.

Після розмови з Агнесою Маріка не могла більше терпіти остогидлих стін. Її нестримно потягло на волю, подалі від осудливих поглядів і перешіптувань у неї за спиною. Спершу дівчина хотіла вислизнути із замку непоміченою, та потім передумала. Вона все ще сподівалася, що Гліб нагряне до неї з візитом. Попередивши дворецького, де її шукати на випадок приїзду принца, Маріка вийшла з дому і вирушила до озера.

Дорога лежала через гай і луки, по краю яких росли старі крислаті липи. Молода, але вже зміцніла трава вкрила землю густим зеленим килимом, у якому жовтіли кульбаби й синіли незабудки. Для початку червня день видався незвично спекотний. Ховаючись у тіні лип, Маріка дійшла до озера. На стрімких берегах росли сосни. У повітрі витав ледве відчутний терпкий аромат живиці. На протилежному березі в сонячних променях червонуваті стовбури сосен вилискували міддю.

Маріка скинула з себе одежу і з розгону кинулася в озеро. Незважаючи на спеку, вода ще не прогрілася. Шкіра вкрилася мурашками. Маріка хлюпалась і пірнала, й вода, мов якими чарами, змивала прикрості й печалі. Тривога відійшла, і душа наповнилася спокоєм. Награвшись, дівчина вибралася на берег. Вона віджала густе волосся й накинула одежу просто на мокре тіло. Повертатися додому не хотілося. Маріка підняла плаский камінець і, прицілившись, кинула його так, що він застрибав по воді, мов жабеня, залишаючи за собою хисткі кола.

Вона навчилася спритно запускати камінці ще маленькою дівчинкою. Тоді жоден хлопчисько не