Читати книгу - "Мережевий ефект"

І якщо це справді АРТ, то де, до біса, він був?

Я надіслав пінг. Це було майже так, ніби він лунав у порожньому кормі, ніби гігантська присутність, яка тут повинна була бути, просто зникла, ніби серце корабля було порожнє.

Амена задихала важче, впадаючи у паніку, і мені потрібно було щось сказати. Те, що вийшло, було досить близьким до істини: "Я думаю, що я впізнаю цей корабель, але він не повинен бути тут".

Я сказав це вголос, і це виглядало набагато менше на збій пам’яті, а більше як на щось, що насправді відбувалося.

Амена зашуміла. Вона сказала: "І що це за корабель?"

Тоді у мене виникла блискуча ідея, яку я мав побачити раніше. Я сказав: "Які нашивки на цих костюмах EVAC?"

Менса та більшість інших одразу зрозуміли б, що щось не так; Я ніколи не просив у клієнтів інформації, якщо міг обійтися без їхньої допомоги. (З багатьох причин, але близькою до істини була надто поширена суїцидальна відсутність уваги до деталей, до чого були схильні люди.) Амена підійшла ближче до прозорої шафки. Було видно два ряди костюмів, один над одним, тому, якщо перший костюм був вийнятий з гнізда, інший сповзав вниз, щоб замінити його. Нашивки видавали локалізовану трансляцію у корм різними мовами, і читалися за допомогою інтерфейсів і наших костюмів EVAC, навіть якщо канал АРТа був недоступний, подібно працювали маркери безпеки. Амена прочитала вголос: "Перигелій. Пансистемний університет Міхіри та Нового Прибережжя".

Таким самим було позначення АРТа у реєстрі. Гаразд, отже. Хороша новина: у мене немає якихось проблем з пам'яттю або системою, це справді був АРТ. Погана новина: якого біса?

Я надіслав ще один пінг.

Амена повернулася до мене. "Це мабуть викрадений дослідницький корабель". Її голос став більш твердим, і менш схильним паніки. "Я думаю що рейдери озброїли його".

"Він уже був озброєний". Я подумав: це мій друг. Він допоміг мені, тому що хотів, тому що міг. Я не міг сказати нічого з цього. Я нікому не розповідав про АРТа. "Це науково-дослідний корабель глибокого космосу з повним складом екіпажу та пасажирів. Між місіями він подорожує як вантажне судно, пілотоване ботом, але  не має системи Preservation на своїх маршрутах".

"Науково-дослідний корабель, — повторила Амена. — Якщо у рейдерів є такий великий корабель зі зброєю, навіщо ми їм? Може, вони думали, що у нас на борту є щось цінне? Або вони просто літають, атакуючи дослідницькі кораблі? Вони ненавидять дослідження?"

Вона була саркастичною, але я знав рейдерів, які робили подібні речі з причин майже настільки ж дурних. Але це не був привид/галюцинація пам’яті, що означало, що це все ще статистично малоймовірний збіг, і що це… статистично малоймовірно.

"Почекайте, ви сказали, що знаєте цей корабель. — Її голос став підозрілим. Статистично малоймовірна частина, мабуть, теж спала їй на думку. — Ви щось їм зробили? Вони тут через вас?"

"Звичайно ні." Це була цілковита брехня, тому що АРТ дійсно міг прибути сюди по мене, хоча якщо це було так, ситуація ставала ще більш незрозумілою. Також не виглядало на те, що екіпаж АРТа прийшов сюди, щоб спіймати шахрая-SecUnit'а і отримати за нього викуп… Почекай, а чи не могли вони бути тут задля помсти? Але я не завдав шкоди АРТу або чомусь на борту, якщо не порахувати деяку потужність та ресурси, записи про які АРТ вилучив зі своїх журналів.

Захоплювати через це беззбройний геодезичний корабель здавалося дивним. Я маю на увазі, що вони могли просто надіслати доктору Менсі рахунок-фактуру витрат.

Якщо тільки хтось не встиг сісти на борт після мого від'їзду, зробив щось з АРТом, і звинуватив у цьому мене.

Одна велика проблема з цим сценарієм, ні, чекайте, дві: 1) потрапити на борт без згоди АРТа, та 2) зробити щось з АРТом без насильницького вбивства. (Я знав про сорок сім способів, якими АРТ міг вбити людину, людину-імпа або зловмисника-бота, і єдина причина, чому я не знав їх більше — це тому, що мені набридло і я перестав рахувати.)

І де, до біса, був АРТ? Де був його корм, безпілотники, комунікація, екіпаж, врешті-решт? Чому не відповісти на мої запити?

Я не забув, що у мене під ребрами був змонтований комунікаційний пристрій від АРТа. (Гаразд, я забув про це на три хвилини сорок сім секунд, але це було не так, ніби мені потрібно було отримати доступ до нього до цього часу.) Зв’язок був деактивований та інертний з того часу, як я покинув АРТа на транзитному кільці RaviHyral. Якби АРТ захотів мені зателефонувати, він міг би скористатися ним, як тільки ми опинилися в зоні його дії. Але такий варіант припускав, що АРТ все ще контролює себе. Невже хтось інший — бот, людина чи людина-імп — контролював АРТа і корабель?

Я почав панікувати. Я не хотів, щоб АРТ постраждав, і все, що могло завдати шкоди АРТу, могло знищити мене та Амену.

Це не допомогло. Можна було почати з припущення, що АРТ все ще тут, неушкоджений, але під якимось обмеженням — я не мав часу спекулювати, але з чогось слід було почати.

Чи міг АРТ використати деактивований зв’язок, щоб відстежувати мене після того, як наш корабель для оцінування пройшов через червоточину? Так, напевне. Але навіщо? Чому він прилетів за мною у простір Preservation? АРТ дуже любив свою команду. Він зробив би все, щоб допомогти їм.

В тому числі зрадив би мене? Чи хтось змусив АРТа робити це? Він хотів викрасти модуль, чи це була побічна ціль? Як тільки я і Амена потрапили у його шлюз, він збільшив прискорення до червоточини. Ми повинні були вже рухатися у червоточині, геть від Preservation. Респонденти не зможуть нас відстежити.

Принаймні це означало, що Оверс і ті, хто були з ним в сейфі, могли бути врятовані базовим кораблем.

Мені потрібно було позбутися костюма EVAC. У силі тяжіння він робив рухи громіздкими і я міг його порвати, якби не був обережним, і я не був впевнений, що костюм дасть Амені достатній захист від стрілянини або іншої зброї. Не було гарною ідеєю вийти зараз назовні у космос, а свобода пересування всередині була важливішою.

Я зайнявся костюмом EVAC, зняв шолом, і випустив свої безпілотники. Наказав двом зайняти сторожові позиції біля входу в коридор,