Читати книгу - "Мережевий ефект"

Я завантажив проектований шлях, а потім сказав: "Де Оверс? Він повідомив, що перебуває у сейфі разом з іншими членами групи оцінювання."

Роа сказав: "Ми зараз пробуємо з ними зв'язатись".

Зв'язатися з ними зараз? Якби сейф від'єднався, він би вже був на базовому кораблі. Але я нічого не міг з цим вдіяти, мені спочатку доведеться доставити Амену на корабель.

Амена сказала: "Що це означає? Оверс і всі решта в порядку?"

Я збирався запустити систему маневрування костюмів, коли сканування виявило сплеск енергії. Зображення мого костюма знизилися, а пластина шолома потемніла, захищаючи мої очі від спалаху. (Я не потребував захисту, але костюм EVAC цього не знав.)

Амена видала вражений звук. Статика заблокувала з'єднання каналу, потім Михайло сказав: "Це був промах, повторяю, ворог вистрілив і промахнувся…"

Тихіший голос Раджпріт сказав: "Вони стріляли по сейфу?"

Решта слів втратилася в статиці. Я наказав костюму опустити козирок, і розвернувся, щоб побачити ворога. Не знаю чому — мій костюм не був озброєний. Я просто хотів побачити те, що нас чекає, щось інше, ніж сенсорну пляму. Це був майже такий же інстинктивний імпульс, як деякі речі, які я бачив, як роблять люди.

Я побачив великий темний корпус, що відбивав світло від далекої зірки системи Preservation. З корабля все ще нічого не виходило, ні каналу, ні зв'язку, ні маяків, тож він був схожий на гігантський інертний об’єкт. (Гігантський інертний об’єкт, що тягне вас до червоточини.) Система візуалізації EVAC повернулася в мережу, щоб додати дані сенсорів та дати мені більш точний контур, змусивши ворога виглядати як частина темної форми, частково схематично. Це було дивно, оскільки конфігурація виглядала знайомою…

Сканування EVAC виявило позначення реєстру з тисненням назви на корпусі корабля і надало його мені. Я його знав. Мені навіть не довелося шукати мій архів. Я впізнав його з розкладу посадки транспорту на станції, до якої їхав після виходу з порту FreeCommerce.

"Це…" Це АРТ, я майже сказав у стрічці, як ідіот.

Це було настільки шокуючим і таким дивним, що надійність моєї роботи впала, і я втратив відчуття своїх органічних частин. Це було не дивне = звичайне здивування в дратівливий спосіб, а дивно = моторошне, як у Farland Star Roads, сюжету з аркою станції з привидами та зсувом часу.

Або дивне, ніби у мене знову збій пам’яті, і архівна пам’ять змішалася з поточним збором даних.

Це була жахлива думка.

Це... хто? — спитала Амена і корабель — ворожий АРТ — знову вистрілив.

Цього разу костюм EVAC відстежив постріл як іскру на моєму сканері. Ракета пішла убік, настільки вбік, що я подумав, що її спрямовано на кораблі допомоги, але вони були далеко, то який сенс? Я взяв дані, які зібрав костюм, про перший постріл, і побачив, що вороги промахнулися.

На нашій стрічці Роа сказав: "Ще один промах!" Без пошкоджень.

Михайло сказав: "Вектор був далекий, я не думаю… Можливо, це попереджувальний постріл.

Можливо у мене не було збою пам’яті.

Я сказав: "Корабель", ти все ще готовий нас спіймати?

Роа сказав: "Михайле, ти чуєш?"

"Так, так, SecUnit, летіть, ми готові!"

Траєкторія, яку накреслив Михайло, все ще була можливою, нам залишилося пролетіти ще трохи. Маючи костюм Амени в тандемі з моїм, я віддаляв нас від модуля.

Через двадцять секунд щось схопило мій костюм і потягло до себе. Це було досить ніжно і взагалі не здавалося б катастрофою, окрім аварійних сигналів мого костюма та Михайла, який шалено лаявся у кормі на базовому кораблі.

Корабель-ворог, АРТ — захопив нас маніпулятором і потягнув до себе. Я опинився не в тому напрямку, і мій костюм дав мені вид з камери. Маніпулятор поніс нас до великого шлюзу в своєму корпусі, і я нічого не міг з цим вдіяти. Я побачив, що лабораторний модуль АРТа на місці, що означало, що він виконував функції дослідницького судна, а не вантажного транспорту.

Високим тривожним голосом Амена запитала: "У них є лабораторний модуль, чого вони хочуть від нас?

Я сказав: "Не знаю."

Я нічого не знаю.

Коли тягач втягував нас у великий шлюз, голос Роа вигукнув у розпачі: "Він прискорюється до червоточини! Ми втрачаємо їх... Коли люк закрився. корм базового корабля зник. Я зробив спробу знову підключитися, але вдарився об стіну настільки міцну, як… Не знаю що, але вона була міцною.

Я раніше не був у цьому шлюзі, але він все ще мав чистий, доглянутий вид корабля, який відповідав моїм спогадам. Якби я міг вірити своїм спогадам. Якби це було дійсно так.

Мені дійсно потрібно було пройти діагностику, але не було часу.

Шлюз загерметизувався, повіяло повітрям, і відкрився люк всередину корабля. Усе виглядало справжнім, і сканування з костюма EVAC відповідало тому, що я сам бачив/сканував. Ніякого каналу, ніякого спілкування.

Широкий коридор за люком був порожнім, вогні були налаштовані на середню яскравість, сині смуги на перегородках не виконували жодної функції, окрім декоративної. Прозора шафка, вбудована у перегородку, містила ряд порожніх костюмів EVAC, бездіяльних і готових до надзвичайних ситуацій.

Коридор був тихим, порожнім на візуальному, сканувальному та аудіорівнях. Вогні засяяли для нас яскравіше, що було характерно для кораблів з екіпажем, які регулюють освітлення на основі того, що роблять люди, та за запитом. Мій костюм зчитував рівень повітряної системи як повний, що означало нормальну атмосферу для людей та людей-імпів. Коли АРТ працював як незавантажений вантажний транспорт, він підтримував мінімальний рівень освітлення, хоча збільшував його для мене.

Способів убити нас за допомогою повітряного шлюзу було забагато, тож я переступив через люк у коридор. Я потягнув за собою костюм з Аменою всередині, щоб переконатися, що ніхто не хоче розлучати нас. Люк за нами закрився.

У комунікаторі костюма Амена лаялася: "Де екіпаж? Чому вони це зробили? Чого вони хочуть від нас?" Потім тихим голосом: "Будь ласка, поговори зі мною".

У мене все ще був клієнт, навіть якщо я був пошкоджений і галюцинував. Якщо це був збій пам’яті, я повинен був сказати їй про це. Я хотів би, щоб тут була Менса або будь-яка людина, якій я довіряв, щоб допомогти мені. Навіть Гауратін був би кращим у цій ситуації. Якби я сказав їй, що візуальні картинки свідчать про те, що у мене стався якийсь дивний збій пам’яті, вона ніколи б мені не довірилася, а я потребував, щоб вона мені довіряла, щоб вивести її з цього живою. Але