Читати книгу - "Лісова пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Л у к а ш
(затуляє їй рота)
Нi, не кажи!
К и л и н а
(визволившись вiд нього)
Та бiйся бога!
Ти впився, чи вдурiв, чи хто наврочив?
Ходи до хати.
Л у к а ш
Зараз… я пiду… от тiльки… тiльки… ще води нап'юся!
(Стає навколiшки i п'є з вiдра. Потiм устає i дивиться задумливо поперед себе, не рушаючи з мiсця).
К и л и н а
Ну? Що ж ти думаєш?
Л у к а ш
Я? Так… не знаю…
(Вагаючись).
Чи тут нiхто не був без мене?
К и л и н а
(шорстко)
Хто ж би тут бути мав?
Л у к а ш
(спустивши очi)
Не знаю…
К и л и н а
(злiсно посмiхнувшись)
Ти не знаєш, то, може, я що знаю.
Л у к а ш
(тривожно)
Ти?
К и л и н а
А що ж!
Я вiдаю, кого ти дожидаєш, та тiльки ба! - шкода твого ждання!
Якщо й було, то вже в стовпець пiшло…
Л у к а ш
Що ти говориш?
К и л и н а
Те, що чуєш.
М а т и
(вибiгає з хати i кидається з обiймами до Лукаша. Вiн холодно приймає те вiтання)
Сину!..
Ой синоньку! Ой що ж я набiдилась з отею вiдьмою!
Л у к а ш
(здригнувшись)
З якою?
М а т и
(показує на Килину)
З тею ж!
Л у к а ш
(зневажливо всмiхаючись)
I та вже вiдьма? Ба, то вже судилось вiдьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотiли.
М а т и
Якби ж я знала, що вона така нехлюя, некукiбниця!..
К и л и н а
(впадає в рiч)
Ой горе!
Хто б говорив! Уже таких вiдьом, таких нехлюй, як ти, свiт не видав!
Ну вже ж i матiнка, Лукашу, в тебе! - залiзо - й те перегризе!
Л у к а ш
А ти, я бачу, десь мiцнiша вiд залiза.
К и л и н а
Вiд тебе дочекаюсь оборони!
Такої матерi такий i син!
Якого ж лиха брав мене? Щоб тута помiтувано мною?
М а т и
(до Лукаша)
Та невже ж ти не скажеш їй стулити губу? Що ж то, чи я їй поштурховисько якесь?
Л у к а ш
Та дайте ви менi годину чисту!
Ви хочете, щоб я не тiльки з хати, а з свiта геть зiйшов? Бiгме, зiйду!
К и л и н а
(до матерi)
А що? дiждалась?
М а т и
Щоб ти так дiждала вiд свого сина!
(Розлючена йде до хати, на порозi стрiчається з Килининим сином, що вибiгає з сопiлкою в руках).
Оступися, злидню!
(Штурхає хлопця i заходить в хату, тряснувши дверима).
Х л о п ч и к
Ви-те прийшли вже, тату?
Л у к а ш
Вже, мiй сину.
(На словi "сину" кладе iронiчний притиск).
К и л и н а
(вражена)
Ну, то скажи йому, як має звати, - уже ж не дядьком?
Л у к а ш
(трохи присоромлений)
Та хiба ж я що?
Ходи, ходи сюди, малий, не бiйся.
(Гладить хлопця по бiлiй голiвцi).
Чи то ти сам зробив сопiлку?
Х л о п ч и к
Сам.
Та я не вмiю грати. Коб ви-те!
(Простягає Лукашевi сопiлку),
Л у к а ш
Ей, хлопче, вже моє грання минулось!..
(Смутно задумується).
Х л о п ч и к
(пхикаючи)
I! то ви-те не хочете! Ну, мамо, чом тато не хотять менi заграти?
К и л и н а
Iще чого! Потрiбне те грання!
Л у к а ш
А дай сюди сопiлочку.
(Бере сопiлку).
Хороша.
З верби зробив?
Х л о п ч и к
А що ж,, он з теї-о.
(Показує на вербу, що сталася з Мавки).
Л у к а ш
Щось наче я її не бачив тута.
(До Килини).
Ти посадила?
К и л и н а
Хто б її садив?
Стирчав кiлок вербовий та й розрiсся.
Тут як з води росте - таже дощi!
Х л о п ч и к
(вередливо)
Чому ви-те не граєте?
Л у к а ш
(задумливо)
Заграти?..
(Починає грати [мелодiя N 14] спершу тихенько, далi голоснiше; зводить згодом на ту веснянку [мелодiя N 8], що колись грав Мавцi. Голос сопiлки [при повтореннi гри на сопiлцi мелодiї N 8] починає промовляти словами).
"Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає менi груди, серденько виймає…"
Л у к а ш
(випускає з рук сопiлку)
Ой! Що се за сопiлка? Чари! Чари!
Хлопчик, злякавшись крику, втiк до хати.
Кажи, чаклунко, що то за верба?
(Хапає Килину за плече).
К и л и н а
Та вiдчепися, вiдки маю знати?
Я з кодлом лiсовим не накладаю так, як твiй рiд! Зрубай її, як хочеш, хiба я бороню? Ось на й сокиру.
(Витягає йому з сiней сокиру).
Л у к а ш
(узявши сокиру, пiдiйшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась i зашелестiла сухим листом. Вiн замахнувся удруге i спустив руки)
Нi, руки не здiймаються, не можу… чогось за серце стисло…
К и л и н а
Дай-но я!
(Вихоплює вiд Лукаша сокиру i широко замахується на вербу).
В сю мить з неба вогненним змiєм-метеором злiтає Перелесник i обiймає вербу.
П е р е л е с н и к
Я визволю тебе, моя кохана!
Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховiття, вогонь перекидається на хату, солом'яна стрiха займається, пожежа швидко поймає хату. МатиЛукашева i Килининi дiти вибiгаютьз хати з криком: "Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа!.." Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тiльки можна вихопити, i на клунках та мiшках виносять скулених Злиднiв, що потiм ховаються у тi мiшки. Дiти бiгають з коновками до води, заливають вогонь, але вiн iще дужче розгоряється.
М а т и
(до Лукаша)
Чого стоїш? Рятуй своє добро!
Л у к а ш
(втупивши очi в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвiтом)
Добро? А може, там згорить i лихо?..
Кроква з тряскотом рушиться, iскри стовпом прискають геть угору, стеля провалюється, i вся хата обертається в кострище. Надходить важка бiла хмара, i починає йти снiг. Хутко крiзь бiлий застил снiговий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня», після закриття браузера.