Читати книгу - "Лісова пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А бачите - прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввiйдете, - вона се вмiє.
Злиднi скулюються пiд порогом темною купою. З хати чутно крiзь розбиту шибку рухи вставання матерi, потiм її голос, а згодом Килинин.
Г о л о с м а т е р и н
О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навiк заснула… Встань! А встань, бодай ти вже не встала!
Г о л о с К и л и н и
(заспано)
Та чого там?
М а т и
(уїдливо)
Пора ж тобi коровицю здоїти, оту молочну, турського заводу, що ти ще за небiжчика придбала.
К и л и н а
(вже прочумавшись)
Я тiї подою, що тут застала, та нацiджу три краплi молока - хунт масла буде…
М а т и
Отже й не змовчить!
Хто ж винен, що набiлу в нас не стало?
З такою господинею… ой горе!
Ну вже й невiсточка! I де взялася на нашу голову?
К и л и н а
А хто ж велiв до мене засилатися? Таж мали отут якусь задрипанку, - було вам прийняти та прибрати хорошенько, от i була б невiсточка до мислi!
М а т и
А що ж - гадаєш, нi? Таки й була б!
Дурний Лукаш, що промiняв на тебе; бо то було таке покiрне, добре, хоч прикладай до рани… Узиваєш
її задрипанкою, а сама
її зелену сукню перешила та й досi соваєш - немає встиду!
К и л и н а
Та вже ж, у вас находишся в новому!..
Он чоловiка десь повiтря носить, а ти бiдуй з свекрушиськом проклятим, - нi жiнка, нi вдова - якась покидька!
М а т и
Який би чоловiк з тобою всидiв?
Бiдо напрасна! Що було - то з'їла з дiтиськами своїми, - он, сидять! - бодай так вас самих посiли злиднi!
К и л и н а
Нехай того посядуть, хто їх кличе!
На сих словах одчинає дверi з хати. Куць утiкає в болото. Злиднi схоплюються i забiгають у сiни.
Килина з вiдром у руках шпарко пробiгає до лiсового потоку, з гуркотом набирає вiдром воду i вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стiнi знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.
Килина
(спиняється i становить вiдро долi)
А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п'яна, чи, може, змерзла?
(Термосить Мавку за плече).
М а в к а
(насилу, мов борючися з тяжкою зморою)
Сон мене змагає…
Зимовий сон…
К и л и н а
(вiдслоняє їй обличчя i пiзнає)
Чого сюди прийшла?
Тобi не заплатили за роботу?
М а в к а
(як i перше)
Менi нiхто не може заплатити.
К и л и н а
До кого ти прийшла? Його нема.
Я знаю, ти до нього! Признавайся - вiн твiй коханок?
М а в к а
(так само)
Колись був ранок ясний, веселий, не той, що тепер… вiн уже вмер…
К и л и н а
Ти божевiльна!
М а в к а
(так само)
ВIльна я, вiльна…
Сунеться хмарка по небу повiльна… йде безпричальна, сумна, безпривiтна…
Де ж блискавиця блакитна?
К и л и н а
(сiпає її за руку)
Геть! не мороч мене! Чого стоїш?
М а в к а
(притомнiше, вiдступаючи од дверей)
Стою та дивлюся, якi ви щасливi.
К и л и н а
А щоб ти стояла у чудi та в дивi!
Мавка змiняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гiллям.
К и л и н а
(оговтавшись вiд здумiння, ворожо)
Чи ба! Я в добрий час тобi сказала!
Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..
Х л о п ч и к
(вибiгає з хати. До Килини)
Ой мамо, де ви-те? Ми їсти хочем, а баба не дають!
К и л и н а
Ей, одчепися!
(Нишком, нахилившись до нього).
Я там пiд печею пирiг сховала, - як баба вийде до комори, - з'їжте.
Х л о п ч и к
Ви-те суху вербу встромили тута?
Та й нащо то?
К и л и н а
Тобi до всього дiло!
Х л о п ч и к
Я з неї врiжу дудочку!
К и л и н а
Про мене!
Хлопчик вирiзує гiлку з верби i вертається в хату. З лiсу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.
К и л и н а
(скрикує радiсно, вгледiвши його, але зараз же досада тамує їй радiсть)
Таки явився! Де тебе носило так довго?
Л у к а ш
Не питай!
К и л и н а
Ще й не питай!
Тягався, волочився, лихо знає де, по яких свiтах, та й "не питай"!
Ой любчику, не тра менi й питати…
Вже десь ота корчма стоїть на свiтi, що в нiй балює досi свита й шапка.
Л у к а ш
Не був я в корчмi…
К и л и н а
Хто, дурний, повiрить?
(Заводить).
Втопила ж я головоньку навiки за сим п'яницею!
Л у к а ш
Мовчи! Не скигли!!
Килина спиняється, глянувши на нього з острахом.
Ось я тебе тепера попитаю!
Де дядькiв дуб, що он пеньок стримить?
К и л и н а
(спочатку збилась, але хутко стямилась)
А що ж ми мали тута - голод їсти?
Прийшли купцi, купили, та й уже.
Велике щастя - дуб!
Л у к а ш
Таж дядько Лев заклявся не рубати.
К и л и н а
Дядька Лева нема на свiтi, - що з його закляття?
Хiба ж то ти заклявся або я?
Та я б i цiлий лiс продати рада або протеребити, - був би грунт, як у людей, не ся чортiвська пуща.
Таж тут, як вечiр, - виткнутися страшно!
I що нам з того лiсу за добро?
Стикаємось по нiм, як вовкулаки, ще й справдi вовкулаками завиєм!
Л у к а ш
Цить! цить! не говори! Мовчи!
(В голосi його чутно божевiльний жах),
Ти кажеш продати лiс… зрубати… а тодi вже не буде так… як ти казала?
К и л и н а
Як?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня», після закриття браузера.