Читати книгу - "Одиниця з обманом"

А вдома нема нікого. Тато й мама на роботі, прийдуть тільки увечері.

Льодик відчув себе таким самотнім і нещасним, і так йому стало себе шкода, що він... заплакав.

І в цей час у двері подзвонили. Льодик стрепенувся: «Невже мама?!» Коли Льодик хворів, мама іноді відпрошувалася на роботі й приходила зразу після обіду.

Льодик швиденько витер сльози і побіг відчиняти.

Відчинив двері і... закляк.

На площадці з портфелями у руках стояли Таня Верба, Тося Рябошапка, Люба Присяжнюк і Надя Трав'янко.

– Ти що — захворів?

– Чого ти не був у школі?

– Ми принесли тобі уроки.

– І прийшли провідати, бо я одержала вчора листа від Еріки.

Льодик зіщулився, втягнув голову в плечі і позадкував.

– Ой, дівчата, він таки хворий! — вигукнула Тося Рябошапка.— Дивіться, який блідий!

– І... і заплаканий! Дивіться! — скрикнула Люба Присяжнюк.

– Ой, що тобі болить? — забідкалася Таня Верба.

– Йому треба негайно лягти! — вигукнула Надя Трав'янко.

І не встиг Льодик отямитися, як дівчатка підхопили його під руки, потягли до тахти і силоміць поклали.

«Ну, зараз почнеться!» — з відчаєм і безнадією подумав Льодик і заплющив очі — він не хотів бачити їхніх торжествуючих облич.

На якусь мить дівчата завмерли. А тоді...

– Ой,— прошепотіла Тося Рябошапка.— Дивіться, як йому погано!

– Здається, знепритомнів! — прошепотіла Таня Верба.

– Бідолаха! — прошепотіла Люба Присяжнюк.— Бачите, який він тонкий і вразливий. А ми...

– А ми,— зітхнула Надя Трав'янко, — ми ж завжди вважали, що він противний... А він узяв і помирив Еріку й Гудрун.

Льодик ледь-ледь розплющив одне око — сміються, чи що? Та дівчатка й не думали сміятися. Обличчя в них абсолютно серйозні і зосереджені.

– Так же ж і пишуть,— знову зітхнула Надя Трав'янко.— «Нас помирив ваш хороший товариш Леонід Монькін. Передайте йому дуже спасибі!» І що він там таке написав?..

І раптом Льодик усе зрозумів. І зовсім розплющив очі. Авжеж! Він написав Гудрун, що Еріка переживає, і Гудрун стало совісно, і вона перша побігла миритися (це ж так важливо, щоб хтось перший зробив крок!). Отже, сам того не бажаючи, він допоміг їм помиритися. І, вдячні йому за це, вони не стали писати, як він помилився... І ніхто з нього тепер не сміятиметься й не кепкуватиме.

Гаряча хвиля несподіваної радості зненацька огортає Льодика, і він не може втриматися від усмішки. Дівчатка дивляться на нього і теж щиро й радісно усміхаються.

І тут йому враз спадає на думку, що радість — жіночого роду... І дружба, між іншим,— теж...

Але мир — усе-таки чоловічого...

* * *

Проте хоч доброта — теж жіночого роду, це зовсім не означає, що чоловічий рід геть-чисто позбавлений її.

Он за останньою партою у лівому ряду під стінкою сидить хлопець — наче з іншого класу, вищий і старший за всіх... Це...

Фігура

Коли він уперше зайшов до класу, Ігор Дмитруха сплеснув руками й вигукнув:

– Ух ти! Фігура!

І це прізвисько якось одразу, в одну мить приліпилося до нього.

Він був високий, вищий за всіх у класі на цілу голову, а то й на дві, з довгим кумедним носом, з довгими руками, що стирчали з коротких рукавів, вайлуватий і незграбний. Ходив, човгаючи напівзігнутими ногами. А правою рукою вимахував і загрібав назад, наче бив себе по невидимому хвосту.

Звали його Юра Хитрюк.

Він мав би вже бути в п'ятому, але цілий рік прохворів — пролежав у лікарні.

Через ту його хворобу батьки й переїхали зі Львова до Києва, щоб змінити шкідливий для нього вологий клімат.

За вдачею Фігура був добродушний, незлобливий і м'який.

Ігор Дмитруха відчув це одразу. Маючи про всяк випадок за спиною своїх «ад'ютантів» Лесика Спасокукоцького та Стасика Кукуевицького, він підійшов до новачка, що мовчки сів на вільне місце за останню парту у лівому ряду, і в'їдливо чемно спитав:

– Слухайте, дядю, ви правила поведінки учнів знаєте? Оно висять у класному куточку!

– Н-ну з-зна-аю,— враз почервонівши, неквапливо сказав той (він ще й заїкався!).

– Ой, сумніваюсь! — похитав головою Дмитруха.— От що глаголить пункт восьмий?... Пункт восьмий правил для учнів глаголить: «Вітай учителів та інших працівників школи, знайомих і товаришів. Виконуй правила вуличного руху». А ти? Ти нас привітав?

– Я... я... кивнув...— ще дужче червоніючи, сказав Фігура.

– Ех ти! «Кивнув»! У нас так не вітаються! У нас кажуть: «Здрастуйте, любі друзі!»

Спасокукоцький і Кукуєвицький хихикнули.

– Припинити! — гримнув на них Дмитруха. Спасокукоцький і Кукуєвицький одночасно завмерли, стримуючи сміх.

– Привітайся, будь ласка! — лагідно сказав Дмитруха Фігурі.

Фігура повагом підвівся з-за парти і, схиливши голову набік, криво усміхнувся:

– Н-ну... зд-драстуйте... л-любі д-друзі...

– О! Це — інша справа!.. Ану, любі друзі, привітаймо Фігуру!

Дмитруха, як диригент, змахнув руками, і весь клас хором вигукнув:

– Здра-стуй, Фі-гу-ра!

А потім, повторюючи за Дмитрухою, всі прокричали ще тричі:

– Фіг-ура! Фіг-ура! Фіг-ура! — на зразок «Фізкульт-ура!»

І всім одразу стало весело. І Фігурі теж. Він щиро сміявся разом з усіма. Видно, що він любив жарти і веселих людей. І Дмитруха, мабуть, йому сподобався. Він навіть хотів щось таке сказати, але в цей час зайшла вчителька, і почався урок.

А на перерві Ігор Дмитруха підійшов до Фігури, що стояв у коридорі під стінкою, і сказав:

– Ні! Все-таки правил для учнів ти не знаєш! От що глаголить пункт сьомий? Пункт сьомий глаголить: «Розумно проводь вільний час: читай книжки, бери участь у роботі гуртків, займайся фізкультурою»... А ти чим займаєшся? Стоїш, як стовп. Непорядок. Ну, виконуй правила!.. Давай займемося фізкультурою. Побачимо, на що ти здатний. Одійди, будь ласка, од стіни!

І коли Фігура слухняно одійшов, Ігор Дмитруха вигукнув: «Гоп!» — і враз скочив йому на спину. Від несподіванки Фігура поточився і мало не заорав носом.

– По конях! — закричав Дмитруха. Спасокукоцький скочив на Кукуєвицького, Валера

Галушкинський на Шурика Бабенка, Льоня Монькін на Вітасика Дяченка. І хвацька кавалерія затупотіла по коридору. Аж поки владний голос завпедші Віри Яківни: «Зараз же припиніть» — не обірвав їхнього галопу.

– А ти молодець, Фігуро! Здорово гарцюєш! — сказав Ігор Дмитруха, коли вони вже пішки поверталися до класу.— Оголошую тобі подяку й нагороджую орденом Буцефала!

Він вийняв із кишені і власноручно приколов до Фігуриних грудей значок із зображенням