read-books.club » Дитячі книги » Як і чому 📚 - Українською

Читати книгу - "Як і чому"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як і чому" автора Редьярд Джозеф Кіплінг. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 27
Перейти на сторінку:
й висохли. І тут раптом виявилося, що обоє вони до краю змінилися.

— Колючко-Дряпучко, — сказала Черепаха, добре поснідавши, — я вже зовсім не та, що була вчора. Ото посміюсь я з Плямистого Ягуара!

— Саме про це я і зараз подумав, — сказав Колючка-Дряпучка. — Гадаю, що панцир краще захищає, ніж голки, до того ж я тепер умію ще й плавати. Ото вже здивується Плямистий Ягуар! Ходімо знайдемо його.

Невдовзі вони розшукали Плямистого Ягуара, який і досі панькався з лапою, пораненою вчора об їжака. Плямистий Ягуар так здивувався, що тричі перекинувся через плямистий хвіст, і то ще не міг отямитись.

— Доброго ранку, — сказав Колючка-Дряпучка— Як почуває себе твоя добра матуся?

— Дякую, добре, — сказав Плямистий Ягуар. — Але, пробачте, я не можу пригадати, хто ви такі.

— Ах, який же ти забудько! — сказав Колючка-Дряпучка. — Ще тільки вчорашнього вечора ти хотів вишкребти мене лапою з панцира.

— Але ж у тебе не було ніякого панцира. Були самі лише голки, — здивовано сказав Плямистий Ягуар. — Я ж добре це запам’ятав. Ось поглянь на мою лапу!

— Ти наказав, щоб я плигнула в каламутну річку Амазонку, — сказала Повільна-Поважна. — Чому ж це в тебе так покоротшала пам’ять, що вже сьогодні ти забув моє ім’я?

— А пригадуєш, що тобі говорила твоя мама? — докинув Колючка-Дряпучка. І заспівав:

Миттю згорнеться, а плавати — ніяк,—

То вже, звісно, Черепаха не їжак.

Плавать може, та не згорнеться ніяк,—

То уже не Черепаха, а їжак.

Колючка-Дряпучка-їжачок і Повільна-Поважна-Черепаха згорнулися в клубочки і покотилися швидко-швидко навколо Плямистого Ягуара, аж у того в очах завертілися млиночки.

Тоді він побіг і покликав свою маму.

— Мамо, — сказав він, — сьогодні в наших лісах з’явилося двоє нових звірів, і той, про якого ви казали, що він не вміє плавати, — плаває, той, про якого ви казали, що він не вміє згортатися, — згортається в клубок. І вони порівну поділили між собою голки, а тому в них обох тепер колючий панцир. І вони обоє котилися й котилися, аж у мене в очах завертілися млиночки.

— Синку, синку! — сказала Ягуариха кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — їжак є їжак і не може бути нічим іншим, а Черепаха є Черепаха і так само не стане нічим іншим.

— Але ж ні, мамо, то не їжак і не Черепаха. Вони обоє схожі і на їжака, й на Черепаху одразу, але я не знаю, як їх звати.

— Дурниці! — сказала Ягуариха-мама. — Кожен звір має своє ім’я. А цих я зватиму Панцирниками, доки не дізнаюсь, хто вони насправді. А поки що дамо їм спокій.

Плямистий Ягуар послухав маму, та й сам був радий не чіпати незнаних тварин. Але найголовніше те, моє серденько, що з того часу й понині всі називають Колючку-Дряпучку-їжака та Повільну-Поважну-Черепаху тільки Панцирниками, і так — по всіх берегах каламутної річки Амазонки.

В інших місцях, звичайно, є і Їжаки й Черепахи (я навіть у себе в садку тримаю цих звірят), але давній рід їхніх предків, що жили на берегах каламутної річки Амазонки, мав панцири з окремих міцних черепашок, що стирчали одна над одною і нагадували всі разом соснову шишку, і з давніх-давен їх називали Панцирниками, і були вони дуже розумні.

Виходить, що все склалося чудово. Правда ж, моє серденько?

На казковій Амазонці

Ще ні разу я не був,

Про Бразілію далеку

Лиш краєчком вуха чув.

А з Ліверпуля, з гавані,

Від рідної землі,

В четвер щотижня в плавання

Рушають кораблі.

Пливуть вони в Бразілію,

Бразілію,

Бразілію.

І з ними, теж в Бразілію,

Так хочеться мені.

Не побачу я ніколи

В наших збіднених лісах

Ні плямистих ягуарів,

Ані дивних черепах.

Аж поки не поїду я

В один із четвергів

У сонячну Бразілію,

До мрійних берегів.

Бразіліє,

Бразіліє,

Жаданий краю мій,

Чи я ж тебе відвідаю,

Поки ще молодий?

ЯК У ВЕРБЛЮДА ВИРІС ГОРБ



А це вже інша казочка, і розповідає вона про те, як Верблюд нажив собі великого горба.

На початку років, коли світ був іще молодий-молодий, а тварини тільки ставали до роботи на Людину, був собі Верблюд. І жив той Верблюд якраз посеред Ревучої Пустелі, бо ж геть не хотів працювати, а до того ще й сам був Ревун. Отож він жував собі там різні цурпалки та гілочки, молочай, полин та колючки, і все — ліниво-ліниво. А коли хто озивався до нього, він лише гиркав — «Грррб!» Отак тобі — «Грррб!» і більше нічого.

От понеділкового ранку приходить до нього Кінь з сідлом на спині й вудилами в роті та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й вози разом з нами!

А Верблюд огризнувся:

— Грррб!

Кінь пішов геть і розповів про це Людині.

От наступного ранку приходить до нього Пес із палицею в зубах та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи, й служи, і носи разом з нами!

— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.

Пес пішов геть і розповів про це Людині.

От уже третього ранку приходить до нього Віл з ярмом на шиї та й каже:

— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й ори поле разом із нами!

— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.

Віл пішов геть і розповів про це Людині.

Під кінець третього дня покликала Людина Коня, Пса та Вола і сказала:

— Троє, чуєте, Троє, мені дуже шкода вас (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), але отой Гиркун з Пустелі не може працювати, а то б він був зараз тут. Отож я хочу дати йому спокій, зате ви маєте робити й за нього!

Це страшенно обурило Трьох (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), і вони забігли аж на край Пустелі, й зібрали там віче-раду чи сходку-на-раду. А Верблюд підійшов і, вкрай ліниво пережовуючи кущ молочаю, почав сміятися з них. Потім гаркнув своє «Грррб!..» і знову подався геть.

Аж тут пролітав поблизу Джин, володар усіх пустель, загорнувшись у хмару куряви (джини завжди так подорожують, бо вони чародії), тай зупинився повічувати-посходкувати з Трьома.

— О Джине всіх Пустель, — сказав Кінь, — чи справедливо це, щоб хтось лінувався, коли світ ще такий молодий-молодий?

— Звісно, ні,— відповів Джин.

— Так от, — вів далі Кінь, — є такий звір з довгою шиєю та довгими ногами посеред твоєї Ревучої Пустелі (і сам він Ревун), що й за холодну воду не брався від понеділкового ранку. Він не

1 ... 15 16 17 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як і чому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як і чому"