Читати книгу - "Том 11"

Ваша Леся

27. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

29

*Vi98

11 липня 1898 р. Гадяч

Люба мамочко!

Не знаю, чи застане тебе сей лист, та все-таки напишу на всякий случай. Діло в тім, що тут приїхав дядя Саша (днів три тому назад) і думає пробуть тут до 20 іюля (сам приїхав). Він тут стрівається з компанією гадяцышх «любителей» і хоче подати їм ідею, щоб поставили твою «Світову річ», отож дуже просить мене, щоб я написала тобі і попросила, аби ти привезла з собою п’єсу, хочеться йому поставити її, навіть сам збирається грать. Тепер тут маються заснувать приют і для того збирають фонди, отож між іншим дають спектаклі — вже два було. Справді, привези п’єсу, їй би слід бути поставленою в Гадячі. Привези теж которий там примірник моєї драми, хочу дядькові показать, а то він уже обіжається, що я «ховаю» од нього драму, написану при його сприянні, а я зовсім не ховаю, тільки не хочу вголос по Чернівці читать, бо взагалі не люблю її читать і навіть вважаю, що то мені «вредно»,- сам же дядько нехай прочитає, мені цікаво, як вона йому здасться. Одному психіатрові, п. Черня-х[івському], вона сподобалась, побачимо, що другий скаже.

Ну, не буду більш писать, бо що ж так, на безвість. Та й побачимось хутко. Бувай здорова! Міцно цілую тебе і молодую гусю.

Твоя Леся

P. S. Лист твій сьогодні отримала. Дуже раді, а то вже було дуже прикро, коли Каролеві лист прийшов, а нам ні, ми вже думали, що се неспроста, ну, а тепер уже все гаразд.

Кароль, власне, тепер на ярмарку, коня купує, одного приводив сюди, та не купив, щось там у ньому зганив. Думає купить рублів за ЗО, хоч вибір тепер малий, ярмарок уже кінчається, шкода, що твій лист пізненько прийшов.

28. До М. І. ПАВЛИКА

2

Ы липня 1893 р. Гадяч

Шановний друже!

От і знов я пишу до Вас — через три роки... Не раз хотіла раніше писати, та одно, що не знала куди, а друге, що обставини не сприяли відновленню перерваного листування. Чула я через люди, що Ви на мене за щось (хоч мені й казали, за що, власне, та я все-таки скажу «за щось») ображені, згадую про се не для того, щоб просити вибачення: просить той, хто винен, а я не винна перед Вами, бо ніколи нічого проти Вас не писала, не говорила і не думала. Я думаю, підкреслених слів досить, щоб зважити, що жадній образі між нами нема місця. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини, бо пі я, пі мої писання ніколи не були ідеальними — сподіваюсь, і в Ваших очах,— а проте се не заважало Вам звати мене своїм другом. Може, не все те, що я писала і друкувала торік, написала б я тепер, або, може, було б воно виражене в іншому тоні і трохи іншому змісті, але тоді я інакше не могла, скажу знов, не могла «по долгу совести и чести»,— такі довги, повірте, не завжди приємно платити, але вже натура моя така, що кожний довг я мушу виплатити, інакше не буду в згоді з собою. От і все про сю справу, що я хотіла сказати Вам; я сподіваюсь, що Ви розумієте мене і що більш ніяких запевнень і роз’яснень Вам не треба.

Тепер друга справа. Мені казали, що Ви хочете видавати збірник в пам’ять Миколи Васильовича і що закликаєте до участі всіх, хто має які спогади і відомості про нього. Прийняти участь в сьому збірнику я хотіла б конечне — се теж довг, хоч і смутний, та не тяжкий. Тільки не знаю я, чи мої спогади мали б увійти, яко матеріал, поруч з іншими, в біографію, написану Вами чи ким іншим, чи вони могли б прийняти форму самостійної статті; се мені треба б конечне знати, бо від сього залежить форма і розмір роботи. Теж хотіла б я знати, коли має видаватись збіриик і чи єсть які фонди для нього? На яку адресу посилати матеріали? Було б добре, якби Ви зараз одповіли мені, бо, власне, тепер обставини сприяють для збиранпя таких матеріалів, пізніше вже буде не так вигідно. Власне, сього літа єсть мені можливість бачити родичів Миколи Васильовича і мати стосунки з деякими сучасниками і приятелями його і його жінки. Пишіть же скоріш!

Вчора була я на хуторі М[иколи] Васильовича], бачила дітей Галиних, багато портретів М[иколи] Васильовича] і Галі... Тепер пишу Вам під свіжим враженням, при збуджених спогадах... «Нема його, і мов людей не стало»,— писала я на вінку, що посилала з Ялти в Київ на могилу Миколи Васильовича, сі слова не раз бриніли мені в думці вчора ввечері. Багато могла б я Вам сказати тепер, але писати було б довго. Бувайте здорові! Як будете писать про справу, то напишіть і про себе, я давно нічого не знаю про Вас.

Завжди однаково прихильна до Вас

Леся Українка

P. S. Пишіть мені в г. Гадяч, Полтавск[ой] губ., просто мені.

Гадяча. Ми телеграфірували, що папа невідомо коли буде і що ждати його в Києві не радимо. Думаю, що Мипга прийме се на увагу і виїде сюди, може, завтра. Од тьоті Єлі нема ще ні слуху, ні вісті. Серг[ій] Костянтинович] вчора ввечері поїхав, ми з ним ранком були на хуторі, чимало ходили, так що я таки добре втомилась, але, проте, ніяких припадків не було, навіть не починалось,— добрий знак! Наша група (в другій позі) вийшла дуже добре, а в першій позі погано зовсім. Сергій Костянтинович] ще раз тобі кланявся і просив нагадати, щоб ти не забула про нього, як їхатимеш у Дерпт.

Напиши, як ти застала наших в Умані, коли ви з То-сею вмовилися їхати і які плани Костецького?

Листа Кат[юші] я одправила, слава богу!

Дядько сьогодні ввечері має виїздити і таки зважив заїхати на Орел. Вчора він з Кузьміними на човні катався,— на щастя, я була