Читати книгу - "Янтарне скло"

Баруг зібрав залишок сил і продовжив:

— Тепер друга новина. Існує ніж, здатний прорізати проходи між світами, а також різати всі без винятку речі у всесвіті. Його міць необмежена, проте лише в руках того, хто знає, як ним користуватися. І ця особа — хлопчик…

Тут ангел ще раз мав зупинитися та відновити сили. Він був наляканий, бо відчував, ніби розпадається на шматки. Лорд Ізраель бачив, що Баруг докладає величезних зусиль, аби триматися, і сидів, уп'явшись руками в стілець. Нарешті ангел повів розповідь далі.

— Наразі мій товариш із цим хлопцем. Ми хотіли привести його вам, але він відмовився, бо… Це третя річ, котру я хочу вам повідомити: він і ваша дочка стали друзями, і він не бажає приходити до вас доти, доки не відшукає її.

— Хто цей хлопець?

— Він син того шамана, Станіслава Грумана.

Лорд Ізраель так здивувався, що мимоволі підвівся, сколихнувши хмарки диму в кімнаті.

— У Грумана є син?

— Груман народився в іншому світі, і його справжнє ім'я було іншим. Нас із товаришем привело до нього його бажання відшукати ніж. Ми спостерігали за шаманом, знаючи, що він приведе нас до ножа та до його хоронителя, щоб привести хоронителя до вас. Але хлопець відмовився…

Тут сили знову залишили Баруга. Лорд Ізраель усівся на стілець, проклинаючи свою нетерплячість, і кинув у вогонь ще трохи трави. Його деймон лежав поруч, ніби повільно підмітаючи підлогу хвостом, золотаві очі барса не відривалися від спотвореного болем обличчя ангела. Лорд Ізраель мовчки дивився, як Баруг кілька разів глибоко вдихнув. Чути було лише тріпотіння прапора на флагштоку над ними.

— Не кваптеся, пане, — тихо сказав лорд Ізраель. — Ви знаєте, де зараз моя дочка?

— В Гімалаях… в іншому світі, — прошепотів Баруг. — Це такі величезні гори. Вона в печері біля долини райдуг…

— Це вельми далеко звідси. Ви летіли дуже швидко.

— То єдиний дар, що в мене є, — відповів Баруг. — Це якщо не враховувати любов Балтамоса, котрого я вже ніколи не побачу.

— А якщо ви так легко її відшукали…

—. То те саме може зробити будь-який інший ангел. Лорд Ізраель узяв зі скрині великий атлас, швидко розкрив його та почав шукати мапу Гімалаїв.

— Ви можете достеменно показати мені, де це? — спитав він.

— Із ножем… — пробурмотів Баруг, і лорд Ізраель зрозумів, що розум ангела літає десь далеко. — Із ножем він може коли завгодно приходити до будь-якого світу та залишати його. Його звати Віл. Але вони в небезпеці, він та Балтамос… Метатрон знає, що нам відома його таємниця. Його слуги переслідували нас… Вони знайшли мене на межі вашого світу… Я був його братом… Ось чому ми пробралися до нього в Затьмарену Гору. Колись Метатрон був Енохом, сином Яреда, сина Магалальїла… В Еноха було багато дружин — він обожнював плоть… Мій брат Енох вигнав мене, бо я… О, мій любий Балтамосе…

— Де дівчинка?

— Так, так… У печері… Її мати… долина повна вітрів і веселок… порвані прапори на храмі…

Ангел піднявся, щоб подивитися на атлас.

Тут сніжний барс одним різким рухом скочив на лапи та стрибнув до дверей, але було вже пізно: у двері постукав та, не чекаючи відповіді, увійшов ординарець. Так уже сталося, й обвинувачувати в цьому було нікого — помітивши, який вираз з'явився на обличчі ординарця, котрий дивився на ангела, лорд Ізраель різко обернувся та побачив, що Баруг тремтить, намагаючись запобігти розпаданню свого пораненого єства. Зусилля виявилося завеликим: протяг від відчинених дверей створив у кімнаті маленький вихор повітря, і прозорі частинки ангела, вже нічим не стримувані, безладно закружляли в цьому вихорі, злетіли вгору та зникли.

— Балтамосе! — пролунав із повітря шепіт.

Лорд Ізраель поклав руку на зашийок своєму деймону, і барс відчув, як тіло чоловіка затремтіло, щоб за мить знову заспокоїтися. Лорд Ізраель повернувся до ординарця.

— Мілорде, я прошу виба…

— Вам нема за що вибачатися. Передайте царю Огунве, що я хотів би, щоб він та інші мої начальники якомога швидше прибули сюди. Я також бажав би побачити пана Басілідеса з алетіометром. Нарешті, зберіть та озбройте другу ескадрилью гіроптерів і якомога швидше вишліть на південний захід цепелін-заправник. Подальші накази надійдуть уже в повітрі.

Ординарець віддав честь і, ще раз ніяково глянувши на порожнє ліжко, вийшов і зачинив за собою двері.

Лорд Ізраель за допомогою мідного циркуля-вимірювача зміряв на мапі якусь відстань, потім підійшов до західного вікна та відчинив його. Далеко внизу ковальські горна невтомно викидали в темне повітря вогонь і дим, і навіть через таку величезну відстань пориви вітру переносили удари молотів.

— Що ж, ми багато чого тепер знаємо, Стелмаріє, — тихо сказав лорд Ізраель.

— Але не все, що треба.

У двері знову постукали, й увійшов алетіометрист. Це був блідошкірий худорлявий чоловік, віком трохи за тридцять, його звали Теукрос Басілідес: Його деймон був солов'єм.

— Пане Басілідес, доброго вечора, — сказав йому лорд Ізраель. — У нас виникла проблема, і я хотів би, щоб ви відклали все інше та займалися лише нею…

Він переказав алетіометристу те, що розповів Баруг, і показав йому атлас.

— З'ясуйте місце розташування тієї печери, — наказав лорд Ізраель. — Я хочу, щоб ви отримали її достеменні координати. Це найважливіше завдання з тих, котрі ви досі виконували. Будь ласка, починайте просто зараз.

… так тупнула ногою, що їй стало боляче навіть уві сні.

— Роджере, якщо не віриш, що я це зроблю, то краще мовчи! Я прокинуся й нічого не забуду, будь певен.

Вона озирнулася, але побачила лише широко розкриті очі та зневірені обличчя — бліді, темні, старі, молоді, мабуть, навколо юрбилися всі мертві всіх світів.

Вираз обличчя Роджера був іншим — лише на ньому можна було прочитати якусь надію. Ліра спитала:

— А чому ти не схожий на них? Чом ти не виглядаєш таким нещасним, як вони? Чом в тобі ще не вмерла надія?

І Роджер відповів:

— Тому що…

6

Попереднє відпущення гріхів

— А тепер, Фра Павеле, — сказав слідчий Консисторського Суду Благочестя, — я хочу, щоб ви достеменно згадали — якщо зможете, звичайно, — ті слова, які сказала відьма на кораблі.

Дванадцять членів Суду уважно подивилися на свого останнього свідка — церковника, котрий стояв на трибуні для свідчень. Фра Павел був схожий радше на вченого, ніж на священика, його деймон мав вигляд жаби. Суд уже вісім днів засідав у старовинному залі коледжу Святого Джерома, слухаючи свідчення з цієї