Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Перший документ становив звіт Більбо на одинадцяти сторінках, другий складався з вісімдесяти чотирьох сторінок, викачаних з Інтернету. Інші два документи містили відскановані й оброблені за допомогою програми OCR[21] газетні вирізки з місцевої газети «Остін америкен стейтсмен», а останній був нарисом, присвяченим релігійній громаді доктора Форбса під назвою Пресвітеріанська церква Остіна.

Хоча Лісбет Саландер напам’ять знала Третю Книгу Мойсееву (торік у неї були причини вивчити біблійний звід кримінальних законів), з історії релігії в цілому вона мала досить скромні знання. Вона неясно уявляла собі різницю між іудейською, пресвітеріанською і католицькою церквами — вона знала тільки те, що єврейська церква називається синагогою. Спершу вона злякалася, що доведеться детально вникати в теологічні питання, але відразу ж подумала, що їй абсолютно однаково, до якої там церкви належить доктор Форбс.

Доктору Річарду Форбсу, іноді називаному преподобним Річардом Форбсом, було сорок два роки. На домашній сторіночці церкви Остін Саут повідомлялося, що в неї є сім постійних служителів. Першим у списку йшов преподобний Дункан Клеґґ, котрий був, треба гадати, провідним богословом цієї церкви. На фотографії можна було бачити міцного чоловіка з сивою шевелюрою і пещеною сивою бородою.

Річард Форбс йшов у списку третім, він опікувався питаннями освіти. Після його ймення стояла в лапках назва «Фонд Холі Вотер».

Лісбет прочитала вступну частину послання цієї церкви. Воно говорило:

«Своїми подячними молитвами ми будемо сприяти настанню Остін Саут, пропонуючи йому ту стабільність, богослов’я та ідеологію надії, яку проповідує пресвітеріанська церква Америки. Будучи служителями Христовими, ми пропонуємо прихисток стражденним і надію на прощення через молитву і благодатне баптистське вчення. Порадіймо ж любові Господній! Наш обов’язок — усувати перешкоди між людьми і прибирати перепони, що стоять на шляху розуміння заповіданого Богом Євангелія любові».

Відразу ж після вступної частини йшов номер банківського церковного рахунка і заклик втілити свою любов у діяння.

Більбо надіслав Лісбет чудову коротку біографію Річарда Форбса. Звідси вона дізналася, що Форбс народився в Неваді, в містечку Седарс-Блафф. Він був аграрієм, жив з комерції, працював кореспондентом у газеті, що виходила в Нью-Мексико, і менеджером християнського рок-бенду і потім у віці тридцяти одного року прилучився до церкви Остін Саут. Він здобув спеціальність ревізора і, крім того, вивчав археологію. Проте Лісбет так і не знайшла ніде згадки про те, коли він дістав офіційне звання доктора.

На релігійних зібраннях Форбс познайомився із Джеральдіною Найт, дочкою власника ранчо Вільяма Е. Найта, як і він — одного з провідних діячів церкви Остін Саут. Річард і Джеральдіна одружилися в 1997 році, після чого церковна кар’єра Річарда Форбса швидко пішла вгору. Він став керівником фонду Діви Марії, завданням якого було «вкладати Божі гроші в освітні проекти для зацікавлених».

Форбса двічі заарештовували. У 1997 році, коли йому було двадцять п’ять років, він був звинувачений у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з автомобільною аварією. Суд його виправдав. Наскільки Лісбет могла робити висновок з газетних вирізок, він тоді справді був не винний. У1995 році він обвинувачувався в розкраданні грошей християнського рок-бенду, в якому працював менеджером, але й цього разу його виправдали.

В Остіні він став помітною фігурою і членом уряду штату в департаменті освіти. Він був членом демократичної партії, старанно брав участь у добродійних заходах і збирав кошти для оплати шкільного навчання дітей з незаможних родин.

Церква Остін Саут у своїй діяльності приділяла велику увагу іспаномовним родинам.

У 2001 році на Форбса упали підозри в економічних порушеннях, пов’язаних з діяльністю фонду Діви Марії. Так, в одній з газетних статей висловлювалася думка, що Форбс уклав у прибуткові підприємства більшу частину надходжень, ніж це дозволяв робити статут. Церква виступила із спростуванням цих звинувачень, і в дебатах, що розгорілися потім, пастор Клеґґ відкрито став на бік Форбса. Проти нього не було висунуто офіційного обвинувачення, і проведена ревізія не виявила ніяких порушень.

З особливою увагою Лісбет вивчила звіт про грошові справи Форбса. Він отримував непогану платню — шістдесят тисяч доларів на рік, якихось додаткових доходів не мав. Фінансове благополуччя родини забезпечувала Джеральдіна Форбс — у 2002 році помер її батько, і дочка стала єдиною спадкоємицею приблизно сорокамільйонного статку. Дітей подружня пара не мала.

Отже, Річард Форбс цілком залежав від своєї дружини. Лісбет нахмурила брови. Обставини мало сприяли тому, щоб чоловік мав право лупцювати Джеральдіну.

Увійшовши в Інтернет, Лісбет відправила на адресу Більбо коротке зашифроване повідомлення з подякою за надіслані ним матеріали, а заразом переказала п’ятсот доларів на зазначений ним банківський рахунок.

Потім вона вийшла на балкон і притулилася до поручнів. Сонце сідало. Вітер, набираючи силу, шумів у кронах пальм, що оточували кам’яну огорожу, яка відокремлювала готель від пляжу. Лісбет пригадала пораду Елли Кармайкл і, поклавши комп’ютер, «Виміри в математиці» і зміну одягу в нейлонову сумку, поставила її на підлозі біля ліжка. Потім вона спустилася в бар і замовила собі на обід рибу і пляшку «Карибу».

У барі Лісбет не зауважила нічого цікавого, крім того, що біля барної стійки Форбс, одягнений цього разу в тенісну сорочку, шорти і спортивні черевики, захоплено розпитував Еллу Кармайкл про «Матильду». Судячи з виразу його обличчя, він ні про що не хвилювався. На шиї у нього висів золотий ланцюжок, і він мав веселий і привабливий вигляд.

Ціла днина вимушених походеньок по Сент-Джорджесу вимотала Лісбет. Після обіду вона вийшла трохи прогулятися, але було вітряно і температура помітно знизилася, тому вона пішла до себе в кімнату і лягла в ліжко вже о дев’ятій годині вечора. За вікном шумів вітер. Вона хотіла трохи почитати, але майже відразу ж заснула.

Розбудив її якийсь несподіваний гуркіт. Лісбет кинула погляд на годинник на руці — чверть на одинадцяту вечора. Похитуючись, вона звелася на ноги і відчинила балконні двері — порив вітру штовхнув її з такою силою, що вона мимоволі відступила на крок. Притримуючись за одвірок, вона обережно висунула голову на балкон і роззирнулася.

Розвішені над басейном лампи розгойдувалися на вітрі, і садом метушились неспокійні тіні. В отворі воріт стовпилася купка розбуджених пожильців — усі дивилися в бік пляжу. Дехто тулився ближче до бару. На півночі виднілися вогні Сент-Джорджеса. Небо було затягнуте хмарами, але дощ не йшов. У темряві Лісбет не могла розгледіти море, але хвилі шуміли набагато гучніше, ніж завше. Ще дужче похолодало, і вперше за весь час перебування на Карибах вона відчула,