Читати книгу - "Повна темрява. Без зірок"

Частина ляди впала у колодязь; частина все ще трималася, зависнувши. Я зарядив рушницю, сперся дулом на цю похилу половину і прицілився в Елфіс, котра лежала зі зламаною шиєю, з головою, вивернутою проти кам’яної стінки. Я дочекався, поки в мене перестали тремтіти руки, а тоді вже натиснув на гачок.

Вистачило одного пострілу.

* * * * *

Повернувшись до хати, я знайшов Генрі там само, на дивані він заснув. Я сам був занадто шокований, щоб вважати це дивним. Тієї миті син здавався мені єдиним джерелом надії в цілому світі: забруднений, проте не до такого ступеня, щоб ніколи не очиститися. Я нахилився й поцілував його в щоку. Він застогнав і відвернув голову. Я полишив його і пішов до повітки по інструменти. Коли за три години син приєднався до мене, я вже встиг витягти ту, завислу було, половину розваленої ляди і почав засипати колодязь.

— Я допоможу, — промовив він понуро, безбарвно.

— Добре. Бери пікап і їдь до тієї купи землі, що біля західної огорож і...

— Що, я сам? — недовіра в його голосі ледь вчувалася, але я зрадів, що проклюнулася хоч якась емоція.

— Всі передні передачі ти знаєш, а задню знайдеш, хіба ні?

— Так...

— Ну тоді все гаразд. Мені поки що тут вистачить роботи, а коли ти повернешся, з найгіршим буде покінчено.

Я очікував, що він знову мені скаже, що найгірше не скінчиться ніколи, але він промовчав. Я знову взявся за лопату.Я все ще бачив верхівку голови Арлетт і мішковину з тим моторошним настовбурченим пасмом волосся, що стирчало звідти. А в колисці між стегон моєї мертвої дружини, либонь, уже борсається виводок новонароджених щурят.

Я почув, як кашлянув мотор: раз, другий. Я сподівався, що пускова корба не зламає, відскочивши назад, Генрі руку.

З третім поворотом корби наш старий ваговозик загарчав ожив. Він зменшив випередження запалювання, газонув пару разів і поїхав. Його не було майже годину, але, коли він повернувся, у кузові було повно землі й каміння. Під’їхавши до самого краю колодязя, він заглушив двигун і зняв із себе сорочку. Сяючий від поту торс виглядав занадто худеньким; на ньому можна було порахувати всі ребра. Я намагався пригадати, коли я востаннє бачив, щоб він з’їв повний обід, але не зміг. Потім мені дійшло, що це, мабуть, був сніданок уранці після тієї ночі, коли ми покінчили з нею.

«Треба мені попіклуватися, щоб він мав гарну вечерю сьогодні, — подумав я. — Щоб ми обидва добре поїли. Яловичини нема, зате є свинина в льодовниці...»

— Поглянь-но онде, — промовив він тим своїм новим безбарвним голосом і показав.

Я побачив півнячий хвіст куряви, що наближався до нас. Подивився в колодязь. Там поки що не все було гаразд, поки ще ні. Половина Елфіс усе ще стирчала догори. Це, звісно, було добре, але з землі стирчав також і кут закаляного кров’ю матраца.

— Допоможи мені, — сказав я.

— А нам вистачить часу, татуню? — він промовив це всього лиш із ледь чутним інтересом.

— Не знаю. Можливо. Не стій стовпом, допомагай.

Інша лопата стояла притулена до стіни корівника поряд із рештками розламаної колодязної ляди. Генрі її вхопив, і ми почали якомога швидше скидати з кузова пікапа каміння і ґрунт.

* * * * *

Коли автомобіль Окружного Шерифа із золотою зіркою на дверцятах і прожектором на даху зупинився біля дровітні (Джордж зі своїми курми знов розлетілися), ми з Генрі сиділи на сходинках ґанку, без сорочок, насолоджуючись останнім із того, що встигла приготувати Арлетт: лимонадом. Шериф Джонс виліз, підсмикнув пояс, зняв з голови стетсон[21], пригладив рукою своє сивіюче волосся і знову насадив капелюха точно по тій лінії, де в нього на лобі закінчувалася біла шкіра, поступаючись червоній. Він приїхав сам-один. Я сприйняв це як гарний знак.

— Доброго дня, джент’мени, — він зауважив наші голі торси, брудні руки й спітнілі обличчя. — Важку роботу сьо’дні маєте, чи не так?

Я сплюнув.

— Та, чорт забирай, з моєї власної вини.

— Невже так?

— Одна з наших корів упала у старий колодязь, — відповів Генрі.

Джонс знову перепитав:

— Невже так?

— Та так, — підтвердив я. — Шерифе, чи не бажаєте склянку лимонаду? Арлетт робила.

— Арлетт, справді? Вона вирішила повернутися, хіба ні?

— Ні, — сказав я. — Вона забрала свій улюблений одяг, але лимонад залишила. Випийте.

— Вип’ю. Але спершу мені треба скористатися вашим нужником. З того часу, як мені стукнуло п’ятдесят п’ять, чи десь коло того, здається, я тепер мушу відливати ледь не під кожним кущем. Отака-от Богом проклята незручність.

— Це позаду будинку. Ідіть просто по стежині, а там побачите півмісяць на дверцятах.

Він зареготав так, ніби щойно почув найсмішніший за весь цей рік жарт, і вирушив за хату. Чи зупинятиметься він по дорозі, щоб зазирнути у вікна? Напевне, якщо він розуміється на своїй роботі, а я чув, що так воно й є. Принаймні розумівся, коли був молодшим.

— Татуню, — озвався Генрі. Говорив він стиха.

Я подивився на нього.

— Якщо він дізнається, ми більше нічого не зможемо зробити. Брехати я можу, але нового вбивства не мусить трапитися.

— Добре, — відповів я. Короткою була та розмова, проте такою, що впродовж наступних восьми років я часто повертався до неї подумки.

Шериф Джонс повернувся, застібуючи ширінку.

— Катай, принеси склянку для Шерифа, — наказав я Генрі.

Генрі пішов. Джонс упорався зі своєю ширінкою, зняв капелюх, ще трохи пригладив волосся і встановив капелюха назад. Його значок сяяв у променях післяполуденного сонця. Револьвер у нього при стегні висів величезний і, хоча Джонс був надто старий, щоби брати участь у Великій війні[22], кобура скидалася на ті, що були у вояків Американського експедиційного корпусу. Може, вона належала його синові. Його син загинув у Європі.

— Гарно пахне у вбиральні, — сказав він. — Це завжди приємно в спекотний день.

— Арлетт зазвичай доволі часто засипала туди вапно, — пояснив я. — Намагатимуся підтримувати цей порядок, якщо вона не повернеться. Ходімо на ґанок, посидимо у холодку.

— Холодок звучить гарно, але я