Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

А потім увірвався до будинку. Якщо я помру раніше за вас, то напишу вам листа й повідомлю, чи набагато гірше в чортовому пеклі, аніж було в стінах цього будинку; але втримайтеся поки що від висновків. Я просмажився значно краще за тих курчат, яких подають у ресторані на термінове замовлення. Рятуючись від диму й вогню, я змушений був двічі кидатися на підлогу і ледь-ледь не посоромив Хекімера, але пожежники допомогли мені, пустивши невеличкий струмінь води, і я таки дістався до кімнати місіс Семпсон. Вона від диму вже лежала без тями, тож я загорнув її у ковдру й перекинув через плече. Зрозуміло ж, підлога не була ще така зотліла, як мені доводили, а то чи витримала б вона нашу вагу? Нічого й гадати!

Я відніс її на п'ятдесят ярдів[76] від будинку й поклав на траві. Відразу ж, як і буває, всі двадцять два претенденти на руку місіс Семпсон стовпилися довкола з кухликами води, готові до порятунку бідолашної. Тут примчав і хлопчак із насінням льону.

Я звільнив голову місіс Семпсон. Вона розкрила повіки й каже:

— Це ви, містере Пратте?

— Тихо, — кажу я. — Не говоріть, поки не приймете ліки.

Я обхоплюю її шию рукою й тихенько підіймаю їй голову, а другою рукою розриваю пакета з насінням льону; потім якиайобережніше схиляюся над нею й пускаю кілька насінин у зовнішній куточок її ока.

Цієї миті галопом прилітає сільський лікар, фиркає вусібіч, хапає місіс Семпсон за пульс і цікавиться, що, власне, означають мої ідіотські витребеньки.

— Та куди ж мені до вас, клізмо ходяча, — я не змовчую, — та хоч я й не займаюся постійною лікарською практикою, проте все ж можу апелювати[77] до деяких авторитетів.

Принесли мій піджак, і я дістав свого довідника.

— Гляньте на сторінку сто сімнадцять, — кажу. — Задушення внаслідок вдихання диму або газу. Насіння льону в зовнішній куточок ока, не помиляюся? Я не зможу впевнено сказати, як діє воно: чи як поглинач диму чи як подразник складного гастро-гіпопотамічного нерва, але Херкімер його рекомендує, а він був запрошений до пацієнтки першим. Якщо бажаєте влаштувати консиліум[78], то я не буду суперечити.

Старенький лікар бере книгу й розглядає її крізь окуляри в світлі пожежного ліхтаря.

— Послухайте, містере Пратте, — говорить він, — ви, очевидно, подивилися не на той рядок, коли ставили свій діагноз[79]. Рецепт від задухи повідомляє: «Винесіть хворого якомога швидше на свіже повітря й покладіть на спину, піднявши голову», лляне насіння — це засіб від «пилу й попелу, що потрапили в очі», рядком вище. Але врешті-решт…

— Послухайте, — втручається місіс Семпсон, — мені здається, я можу висловити й свою думку на цьому консиліумі. Так знайте ж: це лляне насіння дало мені більше користі, аніж усі ліки за все моє життя.

А потім вона підіймає голову, знову хилить її мені на плече й каже: «Покладіть мені трішки і в друге око, Санді, дорогенький».

Отож, якщо вам трапиться завтра чи колись іншим разом зупинитися в Роузі, то ви побачите чудовий новесенький яскраво-жовтий дім, прикрасою якого є місіс Пратт, колишня місіс Семпсон. А якщо у вас буде нагода переступити поріг цього будинку, то ви побачите на мармуровому столі посеред вітальні «Херкімерів довідник необхідних знань», по-новому переплетений у червоний сап'ян і завжди готовий дати пораду з будь-якого питання, яке стосується людського щастя й мудрості.

Купідон[80] порціями

— Жіночі нахили, — сказав Джефф Пітерс після того, як із цього приводу вже було висловлено декілька думок, — спрямовані зазвичай у бік суперечностей. Жінка завжди хоче того, чого у вас немає. Як менше чогось є, то більше вона цього жадає. Їй подобається зберігати сувеніри про події, яких у її житті зовсім не було. Однобічний погляд на речі несумісний із жіночою сутністю.

— У мене є погана риса, породжена природою й розвинута в довгих подорожах, — продовжував Джефф, задумливо поглядаючи на вогонь у плитці між своїми високо задертими ногами. — Я глибше дивлюся на деякі речі, ніж більшість людей. Я надихався випарів бензину, промовляючи перед вуличним натовпом майже в усіх містах Сполучених Штатів. Я зачаровував людей музикою, красномовством, спритністю рук і хитрими комбінаціями, водночас продаючи їм ювелірні вироби, ліки, мило, засоби для росту волосся й усяку іншу гидоту. І під час своїх подорожей я для розваги, а почасти й для спокутування гріхів, вивчав жінок. Щоб розкусити одну жінку, людині потрібне ціле життя; але чоловік може здобути певні знання про жіночу стать узагалі, якщо присвятить цьому, скажімо, років із десять постійної і кропіткої праці. Дуже багато цінного про все це я почерпнув, коли розповсюджував на Заході бразильські діаманти й патентовані тріски для розпалювання. Гатрі виросло у центрі цього штату, як шмат тіста на дріжджах. Це було типове містечко, народжене бумом[81]: щоб умитися, ставай у чергу; якщо засидишся в ресторані за обідом більше ніж на десять хвилин, до твого рахунку додадуть ще й за постій; якщо ночував на підлозі в готелі, зранку тобі виставлять рахунок за повний пансіон.

За своїми переконаннями й за природою я схильний завжди вишукувати найкращі місця для харчування. Я розгледівся і знайшов місцину, яка мене цілком влаштовувала. Це був ресторан-намет, щойно відкритий сім'єю, яка з'явилася в місті слідом за бумом. Вони нашвидкуруч побудували будиночок, у якому жили й готували, і приткнули до нього намет, де, власне, й розташовувався ресторан. Намет цей був прикрашений плакатами, розрахованими на те, щоб вирвати змореного пілігрима з гріховних обіймів пансіонів і готелів для приїжджих. «Спробуйте наше домашнє печиво», «Гарячі пиріжки з кленовим сиропом, якими ви смакували в дитинстві», «Наші смажені курчата за життя не кукурікали» — такою були ці вивіски, метою яких було сприяти травленню гостей. Я сказав собі, що треба буде бродячому синкові своєї матусі пожувати щось увечері в цьому закладі. Так воно й сталося. Тут-таки я й познайомився з Меймі Дюган.

Старий Дюган — шість фунтів індіанського ледаря — вбивав час, вилежуючись у качалці й згадуючи неврожай вісімдесят шостого року. Мамаша Дюган готувала, а Меймі подавала.

Тільки-но я побачив Меймі, я зрозумів, що під час загального перепису населення було допущено помилку. У Сполучених Штатах була, звичайно, лише одна дівчина! Детально описати її надзвичайно важко. На зріст вона була приблизно з ангела, і очі в неї були такі, і такі звички. Якщо ви хочете дізнатися, яка це була дівчина, то ви їх можете знайти цілу